- А потім мої батьки загинули, мене забрали дід і баба, а потім і вони померли і мене забрав дядько. А далі дядько любив тебе і не любив тітку, тітка не любила нікого, а я жив сам по собі. Що було круто. Коли зрозумів, що можу оцінку отримувати в школі за присутність так і став робити інколи ходив на уроки і мені ставили за це оцінку. – В його голосі була гіркота, самотність нікому не дається легко, що вже казати про дитину. Відчуття вини полоснуло, але під ледь гіркуватою посмішкою я подивилась йому в очі. Неймовірної блакиті, можна було б сказати, що красиві, якби не той холод, що плескався на дні зіниці.

- І що було далі? – Задала я наступне запитання.

- Дядько відправив вчитись на юриста, в інше місто, щоб не плутався під ногами у нього.

- Вивчався?

- Перших три курси. А потім кинув. Не моє то було.

- А що далі робив?

- Грався в комп’ютерні ігри. Потім з одним чуваком почав розробляти ігри.

- Тобі подобається те, що ти робиш? – Він піднявся з ліжка.

- Ще що якийсь сеанс психотерапії? – В його голосі звучала злість.

- Ні, просто цікавість. Вибач. Не хотіла тебе якось образити.

- А навіщо тобі це знати?

- Завжди цікаво спостерігати за людьми, які знаходять свою точку опори і перевертають світ. Альберт Ейнштейн, незважаючи на те, що так і не зміг закінчити гімназію, зумів отримати Нобелівську премію. Стів Джобс покинув коледж, що не завадило йому стати всесвітньо відомим менеджер і винахідником. Тому я тебе і запитала про твою роботу.

- Так, мені подобається те, що я роблю. – Він знову сів на моє ліжко. І навіть пробурмотів відповідь.

- Насправді багато людей роблять не ту роботу, яку хочуть робити, живуть не з тими людьми, їдять не ту їжу і все чекають якогось дива, що з’явиться в їхньому житті і все чарівним чином зміниться.

- А ти сама? Ту роботу робиш? З тим чоловіком спиш?

- Я сама?- Я не хотіла відповідати, але все ж таки сказала. - Видно, якщо я безробітня і живу сама в будиночку на краю світу то щось таки не те, робила.

- Що, складна доля коханки? – Я на мить завмерла, чому тільки я починаю думати, що є в ньому щось людське він тут же це виправляє?

- А ти певно думаєш, що як трішки дозволиш собі людяності , то у тебе ріг відвалиться і в пекло назад не приймуть?

- Це твої думки з професійної твоєї точки зору? – І знову у нього на лиці сама невинність і презирливо скривлені губи в клятій посмішці.

- Тримай штани. – Я кинула йому штани. – Одягайся. Нам час уже виходити. Чи маю надію, що ти передумав?

- Я з тобою. – І він радісно шкірячись пішов переодягатися. Хороший хлопчик, чорт би його забрав.

- Н-да Саша, ти мені видно його підкинув, як розплату за гріхи, що були , є і будуть. Так, я вже готова каятися. – Пожалілась я. Важко зітхнула і пішла в кухню за кавою і бутербродами, перенесла все в машину, захопила покривало, і сходивши в комору винесла звідки рогачі.

- Ти таки летіти зібралась. – Рогачі у мене в руках таки помітив Єрмолаєв.

- Умри, нещастя. – Огризнулась я і запакувала рогачі в машину.

- І що ти з ними будеш робити? – Не залишив мене в спокої Адам.

- Від нечистої сили відбиватись. Ти я сподіваюсь оберіг від відьми взяв?

- Я ж з тобою, куди вже далі брати?

- Все таки я дивуюсь як з таким дотепним почуттям гумору у тебе ще цілі всі зуби.

- Я їх бережу, чищу і все таке, ниткою для зубів навіть користуюсь.

- Я за тебе рада. – Прошипіла я і сіла за кермо. Адам швиденько вмостився поряд. Я повернулась до нього з запитливим виразом обличчя.

- Ах, так, ремінь, фанатка ти безпеки. – І ремінь він таки пристебнув. – Шолома може ще одіти, від ваших ямок шишку швидше на голові можна набити.

- Ти взагалі життя своє в цілому застрахуй.

- Це що було?

- Добра порада.

- Ти така мила, коли сердишся. – З переможною посмішкою видав він і став дивитись на дорогу, так як я поїхала коротким напрямком через ліс. Коли дерева стали пролітати обабіч машини, Адам вчепився двома руками за ручка над дверцятами машини і з жахом дивлячись на мене запитав.

- Чи вирішила зробити масовий акт самогубства?

- Убити мені хочеться тільки тебе.

- Якого чорта ми сюдою їдемо ? Чи ти по дорозі подружок підбираєш?

- Коротка дорога.

- Де ти тут дорогу бачиш?

- Вона є.

- Тобі хтось говорив, що ти пришелепувата?

- Хочеш пройтись пішки?

- Хочу доїхати цілим і неушкодженим.

- Тоді помовчи. Машину я люблю, тебе ні.

- Слава богу, смак то у тебе зі збоченням. Чого тільки дядько вартий. – Спокій зберігай, спокій Злата. Я почала читати вголос вірш Кіплінга:

If you can keep your head when all about you

Are losing theirs and blaming it on you,

If you can trust yourself when all men doubt you,

But make allowance for their doubting too;

If you can wait and not be tired by waiting,

Or being lied about, don't deal in lies,

Or being hated, don't give way to hating,

And yet don't look too good, nor talk too wise:

If you can dream -- and not make dreams your master;

If you can think -- and not make thoughts your aim;

If you can meet with Triumph and Disaster

And treat those two impostors just the same;

If you can bear to hear the truth you've spoken

Twisted by knaves to make a trap for fools,

Or watch the things you gave your life to, broken,

And stoop and build'em up with worn-out tools:

If you can make one heap of all your winnings

And risk it on one turn of pitch-and-toss,

And lose, and start again at your beginnings

And never breathe a word about your loss;

If you can force your heart and nerve and sinew

To serve your turn long after they are gone,

And so hold on when there is nothing in you

Except the Will which says to them: "Hold on!"

If you can talk with crowds and keep your virtue,

Or walk with Kings -- nor lose the common touch,

If neither foes nor loving friends can hurt you,

If all men count with you, but none too much;

If you can fill the unforgiving minute

With sixty seconds' worth of distance run,

Yours is the Earth and everything that's in it,

And -- which is more -- you'll be a Man, my son!

-Ва-в оригінал. – І він процитував український переклад.

Якщо не схилиш голову покірно

Там, де її готовий ти схилить…

Якщо тягар на плечах – непомірний,

Але – ідеш, зриваючись щомить.

Якщо собі повіриш – попри зраду, –

Вкарбуєш в серце власне віщий знак…

Якщо шляхетний намір твій не вкрадуть

Ані страждання, ані переляк –

Здобудеш віру, чисту й незрадливу,

І підлий страх на порох перетреш…

І вщухнуть злі чутки, мов літня злива,

Старе відійде геть… І зайве – теж.

Якщо живеш по честі – не уявно,

І блазнем не збираєшся ставать…

Якщо твоє життя – не гра безславна,

Хоч інколи і варто програвать!

Якщо думки свої й свої діяння

Зумієш об’єднати у СВІТИ…

Однаково Талан і безталання

Ти стрінеш гідно, щоби далі йти.

Реальне і химерне – все пізнаєш,

Якщо брехню мізерну відметеш…

І вістря гостре марно не зламаєш,

Аби довести щось… Коли сягнеш

Ти розумом своїм понад вагання –

Тоді в душі воскресне горній Храм…

Високий дух свободи і пізнання

Не кинеш на поталу ворогам.

Знесилений украй, почнеш все знову –

І птахом вільним зринеш у блакить…

Відкриється тобі таємна змова,

Що рокувала Доля в чорну мить!