Завжди в страху, щоб не проспати.
І в ритмі часу все робити.
Чи, може, варто запитати:
А хочу я так далі жити?
"Ми поранені люди, ми дуже поранені люди"
* * *
Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивці? — не цей, не цей і не ця.
їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.
Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!
Хто віддасть нам життя?
А немає ж у кого спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті.
"Ми прилетіли вранці у Європу..."
* * *
Ми прилетіли вранці у Європу.
Блискучий лайнер випустив шасі.
І кинув міст сталеву антилопу
в ласо доріг, тунелів і таксі.
Все зарябіло, як газетні шпальти.
Бетон, гудрон і пляжна пастораль.
Тісні двори, запечені в асфальти,
і вільний шлях, закутий в магістраль.
За день обличчя сірі, як тремпанги.
Глухе двигтіння титанічних струн.
Гігантське місто витискає штанги —
гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп!!!
Мигтять в очах рекламні балагани,
світ закидає вудлища антен.
Шматка землі немає під ногами,
в яку б ще міг упертися Антей.
Пелюстки скронь — чавунні, як гантелі.
Гараж, віраж, транзистор, віадук!
...І ось вночі, в модерному готелі,
мене збудив якийсь космічний звук.
Я потяглась рукою по годинник.
Вже ледь світало. Ранок був сумний.
І де він взявся, звідки він тут виник,
такий незвичний, дивний, неземний?!
Це зойк світів? Чи надсвідома згадка?
Чи, може, сон прекрасний наяву?
...А то звичайний європейський дядько
косив у нас під вікнами траву.
МИСЛИВЕЦЬ
Із лугу виходить мисливець,
він пахне туманом плес.
Похмуро під ноги дивиться
чорний мисливський пес.
Напевно, чималий кусень
прийшлося йти віддаля,
аж звисли козацькі вуса
з-під крисів старого бриля.
І втома — на цілий тиждень,
і чоботи не скриплять,
і дикі сріблясті крижні
при боці мисливця сплять.
Ти кличеш мене з собою...
Мисливче, хороший мій!
Із всіх можливих двобоїв
найгірший — нерівний двобій.
Ну, що ж, устану я зрання
та й буду тебе чекать.
Існує в житті полювання —
то мушу і я полювать.
Я спритно буду стріляти
у груди озерам лісним...
Але птахів підбирати
ти все-таки будеш сам.
«Проміння землі», 1957 р.
"Ми хочем тиші, хочем храмів"
* * *
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.
Нас убиває їхній атом.
А їх все більше, їх орда.
Ми що не виборем, то втратим,
і в цьому вся наша біда.
24.11.2006
«Мадонна перехресть», 2011 р.
МІЖ ІНШИМ
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
"Мій добрий ліс"
* * *
Мій добрий ліс
моя любове
Тепер ти тільки мої сни
І листя різьблене дубове
І крона царственна сосни
"Мій милий, мандрівнику гордий"
* * *
Мій милий,
мандрівнику гордий!
В яких ти блукаєш краях?
Вітрами далеких фіордів
листівка пропахла твоя.
Зеленою вогкістю молу,
вугільним пилом портів...
Пройшла зачароване коло
печатей і штемпелів.
На марках — то біла мева,
то в сяйві древніх корон —
якась молода королева,
якийсь допотопний король.
Далекого рейсу прикмети...
Як довго листівка йде!
Я завжди вгадую — де ти.
Ніколи не знаю — де.
Чи в морі,
чи десь у таверні,
що мов скаламучене дно, —
туманний міраж повернень
ти бачиш крізь дим і вино.
А може, вдивляєшся марно
в пітьму штормових примар,
а сонце, мов краб янтарний,
сховалося в брили хмар.
І хвилі — гора за горою,
надходить ніч грозова...
І може, я стану вдовою...
І може, я вже вдова!
Листівка пече мені руки.
Листівка нічого не зна.
Крізь тисячі миль розлуки
до мене ішла вона...
Така безтурботна й легенька!
Страшна в безтурботності цій...
А наша донька маленька
малює квітку на ній.
«Мандрівки серця», 1961 р.
* Набране курсивом відсутнє у збірці "300 поезій"
"Мій перший вірш написаний в окопі…"
* * *
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа