* * *

Ще залишилося шістдесят хвилин. У ці шістдесят хвилин сталося багато подій!

Професор променевої медицини Джеймс Стефсон від імені американської організації Міжнародного товариства по мирному дослідженню звернувся до президента Сполучених Штатів з вимогою наслідувати приклад Радянського Союзу і припинити ядерні випробування.

У ці ж шістдесят хвилин 86 753 чоловіки і жінки одержали в Сполучених Штатах повідомлення, що наступного тижня їм не треба приходити на заводи і фабрики, бо для них більше не буде роботи.

Американський військовий літак В-47 з водневою бомбою на борту розпався на шматки і пробив поблизу якоїсь ферми в штаті Арізона таку яму в землі, що в ній могли б сховатися три вантажні автомашини. На щастя, бомба не вибухнула.

Лишилося п'ятдесят хвилин…

Френк Вільсон відійшов од товариства і, ставши біля поручнів, утупився вдалину, в море. Він вирішив не радитися з Еверетом. Під час війни йому частенько доводилося самостійно приймати рішення. Тепер він теж на війні, його перемоги чекають у Пентагоні, в Міамі, в Європі, у палаці Фонтенебло, де розмістився штаб НАТО. Він мусить будь-що виграти цю битву! Тільки переможцеві Еверет віддасть трон корпорації.

Ще сорок хвилин…

Гості, запрошені ПЕК на випробування, знову почали збиратися для спостережень у великий зал на «Ізабеллі».

Інженери перевірили телевізор. Техніки щось пошепки говорили в свої мікрофони.

Вільсон десять хвилин тому повідомив гостей ПЕК, що контрольна бомба порівняно з попередніми експериментами показала майже сімдесятипроцентну чистоту. Гості перезиралися між собою, кивали головами і мовчали.

Ще тридцять хвилин…

Над Тихим океаном яскраво сяяло сонце. Його світло, відбиваючись з екрана на стіні, осявало затемнений зал. Увагу всіх прикував невеличкий кораблик «Ураган» посередині екрана. Проте ніхто не помітив, як на його палубі, там, де висів трап, підвелася людина… А втім, по телевізору цього й не можна було побачити.

На нижньому краю екрана часом виникала смужка найближчого острова. Нікому з присутніх і на думку не спадало, що зараз на цьому острові Бари Кальман сидить у літаку «Альбатрос»-і порається біля рації.

Барн не був радистом. Він знав рацію не краще, ніж інші неспеціалісти. Однак крутив ручки, прислухався до гучномовця і натискував на клавіші. В ньому жила божевільна надія натрапити в ефірі на хвилю «Ізабелли» і поговорити з батьком. Проте радіоприймач мовчав. Здавалося, корабель більше не існує. І Хріс ще не повернувся.

Барн глянув на Стіпса і крикнув:

— Але ж вони не можуть висадити корабель у повітря!

Джон Стіпс, не кажучи ні слова, зійшов, з «Альбатроса».

Ще двадцять хвилин… _

Місце біля стенда з приладами у великому залі «Ізабелли» ще порожнє.

Френк Вільсон підвівся з крісла. Куди подівся Кальман? Директор ПЕК попрямував в каюту. Треба простежити, щоб Кальман в останню хвилину не перекреслив його планів. Він постукав у двері, але йому ніхто не відповів. Вільсон натиснув на ручку і ввійшов.

— Містер Кальман, час іти до пульта керування.

Учений сидів на ліжку. Він знизу дивився на Вільсона, як на незнайомого. «Вони прийшли по мене, — промайнуло в хворому мозку Кальмана. — Мене поведуть на електричне крісло. Мене засудили до смерті за вбивство рідного сина і тубільців, за викриття таємниць». Вільсон схопив ученого за плечі і почав трусити.

— Кальман, професоре, опам'ятайтеся!

Джек Кальман підвівся і повільно провів обома руками по обличчю, немовби стираючи всі жахливі запитання, що мучили його. Відтоді, як Кальман прочитав синового листа, він втратив здатність щось робити, нерухомо сидів у своїй каюті. Тепер він знав, що його підло обдурили, використавши віру. в американське століття, спонукали зробити злочин. А коли й цього було не досить, коли він почав, вагатися, йому дали аналізи, які сфальсифікував Ватфілд. Вони були так добре підроблені, що вчений повірив, ніби його теоретичні припущення правильні. А цифри в зеленій папці Вільсона теж сфальсифіковано. Горду віру в себе, в те, що він, Кальман, знає більше за Стефсона й Метіуса, зламано. За кілька хвилин роздумів ненависть Кальмана до Стефсона змінилася безсилим гнівом. Чому Стефсон йому нічого не сказав? А втім, хіба він повірив би Стефсону, хоч би той і сказав! Чому Барн завжди робив йому непевні натяки? Натяки? Хіба син не говорив йому відверто і чесно, що він робить?

Вільсон примружив очі. Він чекав, як поводитиметься Кальман.

Учений випростався і вигукнув:

— Я більше не беру участі в цій брехні!

Вільсон швидко причинив за собою двері каюти.

— Що ви маєте на увазі, Кальман? Ви хочете сказати, що ви нас обдурили, набрехали нам?

— Я вас? Ви мене обдурили. Ось, бачите! — Він узяв з ліжка лист Барна і підняв його вгору.

Вільсон простягнув руку до листа, але Кальман сховав його за спину.

— Схоже, що ви не сповна розуму, Кальман. Візьміть себе в руки! — Вільсон кинув погляд на годинник. — У нас лишилося тільки двадцять хвилин. Ходімо!

— Ніхто не може примусити мене зробити злочин, вбити свого сина і тубільців…

Директор ПЕК вражено подивився на нього.

— Он як, — вигукнув він. — Ви продали нам чисту бомбу, а тепер визнаєте, що матеріали, на підставі яких ви гарантували безпечність своїх об'єктів, сфальсифіковано. Ви, значить, підкупили Ватфілда, а аналізи Гаррімана, якого ви просили звільнити, виходить, були правильні? Гаразд, я вашу справу передаю прокуророві. Завтра всі узнають, що Кальман — каторжник!

Професор вирячив очі на Вільсона. Оце все вчинив він? І завтра піде на каторгу? Він, відомий у всьому світі професор Джек Кальман?

— Я не можу собі уявити, містер Кальман, що вам не потрібні ті п'ятдесят тисяч доларів, які виділено на премію за успішне проведення експерименту. Хіба ви не хотіли стати технічним керівником Мехіко-Занда? Хіба ви не вірите більше результатам своїх власних досліджень? Яке значення мають ті окремі вади в конструкції, що виявилися під час вибуху контрольної бомби? Ви ж зробили чисту бомбу, професоре. — Вільсон трохи помовчав і переконував професора далі: — Невже ви хочете кинути свою батьківщину напризволяще? Росіяни сьогодні припинили ядерні випробування, бо в них уже є чиста бомба.

Однією брехнею більше чи менше для Вільсона не мало значення. Він узяв ученого, який тепер майже не опирався, за плечі і вивів у коридор. Кальман ішов, мов сліпий, ззаду його підтримувала, а краще сказати, підштовхувала рука Вільсона.

Ще п'ятнадцять хвилин…

Стефсон сидів у службовій кімнаті Біт. Щоб відвернути свою увагу від подій на Ратакових островах, він примусив себе зайнятися, перевіркою якихось формул.

Кинувши погляд на годинник, професор сказав:

— Метіус більше не повернеться.

— Він зараз зайде, — відповіла Біт, що стояла біля вікна. Вона побачила, як у цю мить до будинку під'їхав електрокар і з нього вийшов Метіус.

— Ви можете зараз працювати? — ввійшовши, здивовано спитав колегу Метіус.

— Звичайно. Коли оце закінчиться, — показав Стефсон на телевізор, — нам треба буде знову взятися за дослідження, зонову творити. А як посувається ваша робота над холодним реактором?

Метіус, трохи повагавшись, вийняв з кишені складений учетверо, зім'ятий аркуш паперу з якоюсь схемою і розгорнув його на маленькому столику. Він знову був діловою людиною, вченим.

— Це, звичайно, тільки перший начерк, Стефсон. В остаточній схемі буде враховано силу дії транзисторів. Нещодавно я розпочав кілька серій експериментів у двох корпусах, щоб знайти найдійовіші напівпровідники, здатні перетворити окремі види променів у енергію. Я замовив підприємствам фірми нові високоякісні напівпровідники. Брекдорп спершу був проти цього. Тоді мені довелося нагадати йому, що всі запаси тритію витрачаються на досліди Кальмана, і я, таким чином, змушений припинити експерименти.