Відпочивши кілька годин у готелі, Хріс Браун подзвонив по телефону Берду Магону.

Берд спершу не повірив, що Хріс у Нью-Йорку, потім попросив його негайно приїхати. Хріс найняв таксі і за півгодини був на місці. Вигляд давнього друга вразив Магона… «І це жива людина», — подумав він. Берд Магон повів Хріса в сусідню кімнату і сказав:

— Лягай відпочинь. Що ти питимеш? Тобі треба підкріпитися, поїсти…

Але Хріс відмовився.

— Гаразд, тоді розповідай, що сталося, — сказав Берд, підсівши ближче до гостя. — Як ти приїхав до Нью-Йорка? Я вже думав, що ти готуєш оте випробування, про яке писав. Джон Стіпс одразу ж зробив з твого листа статтю і вмістив її в газеті «Нью-Йорк уікенд», але, звичайно, без успіху. Дискусію з цього питання задушили на самому початку. Я подзвонив у редакції інших газет і спитав, чи вони читали ту статтю. Мені відповіли, що вони нашої газети взагалі не читають. Та дарма, все-таки ще є сили, готові виступити проти цього безумства. Норман Окленд запросив на свою дачу в Канаду групу вчених. Джеймс Стефсон теж там. Невідомо тільки, що з цього вийде.

— Але ж Окленд мільйонер, а багатії мають з цього діла чималі прибутки, — зауважив Хріс Браун.

— Сьогодні Окленд один з противників проклятих експериментів, один з тих людей, які зрозуміли, що ядерні бомби загрожують і їхньому життю. Тому вони шукають якогось виходу. Окленд, звичайно, дивиться на все не так, як ми. Це й зрозуміло. Іншого від нього ніхто й не вимагає. Але те, що він виступає проти ядерної зброї, ставить мільйонера в опозицію до Еверета і його прибічників. — Магон підвівся і почав ходити по кімнаті. — Треба розгорнути у Штатах такий рух, як у Європі, Хріс. Правда, у нас уже теж частіше спалахують протести. Опір зростає. Було б добре, якби в цей рух влилися, профспілки. Але це мало ймовірно, бо їх цікавлять тільки заробітна плата і деякі соціальні пільги. Щодо політики профспілки немовлята в пелюшках, можна сказати, в доларових пелюшках…

Хріс Браун стомлено підняв руку і заговорив:

— Отже, треба діяти без профспілок, Берд. Ми не можемо допустити, щоб бомба вибухнула, мусимо перешкодити цьому випробуванню. Ми повинні розповісти всьому світові про те, що відбувається на Ратакових островах. Преса… Браун сів на диван і розказав Берду про все, що сталося в Мехіко-Занді.

Магон підійшов до телефону, набрав номер і промовив:

— Джон? Це Берд. Приїжджай негайно до мене. Облиш усі справи.

За півгодини Хріс Браун ще раз розповів усе спочатку. Джон Стіпс одразу ж запропонував опублікувати в якійсь газеті розмову між Брекдорпом і Вільсоном.

— Це нічого не дасть, Джон, — відраджував його Берд. — Хіба: що викличе процес проти Стефсонів, Хріса і нас. Ми тільки створимо сенсацію, потрібну тим панам, щоб відвернути увагу громадськості од випробування. Ти ж чув, які в них методи.

— Я лечу на Ратакові острови, — рішуче сказав Джон.

— Ви потрапите в зону радіоактивних променів, Стіпс, — застеріг його Хріс Браун. Він трохи помовчав, потім пильно подивився на журналіста і раптом заявив: — А втім, летімо. Я теж з вами!

— Це неможливо, Хріс. Ти поїдеш у санаторій. Тобі треба насамперед вилікуватися. Та й навіщо летіти на ті острови? — звернувся Берд до Стіпса.

— Я зроблю там фотознімки і розповім правду всьому світові.

— Ми повинні летіти, Стіпс, щоб знешкодити бомбу на «Урагані». Я це зроблю, — Браун аж палав від збудження.

В кімнаті залягла мертва тиша. Берду Магону й Джону Стіпсу від слів Хріса стало моторошно. Це ж самогубство! Магон так і сказав товаришеві.

— Ну й що з того? — кинув Браун. — Барн Кальман сповістив мене про місцеперебування кораблів. «Ураган» стоїть за вісімдесят кілометрів від найближчого острова, а «Ізабелла» з усім штабом на відстані трьохсот кілометрів. Якби нашому літаку пощастило сісти поблизу «Урагана», або якби ми могли підпливти до корабля човном, звичайно своєчасно, то я знешкодив би запал бомби.

— Але ти при цьому загинеш. Ні, Хріс, це не годиться.

— Годиться, Берд. Я можу загинути, але не обов'язково. А якщо бомба вибухне, від радіації загине хтозна-скільки людей. Можна опублікувати розмову між Брекдорпом і Вільсоном, але це не дасть бажаних наслідків: бомба однаково вибухне, і люди, що опиняться в зоні випробування, неминуче загинуть. Скажіть, ви почуваєте себе настільки сильними, щоб протягом двох діб оголосити протест перед лицем світової громадськості, щоб примусити ПЕК відмовитися од випробування бомби?

— Навряд чи ми зможемо це зробити, принаймні сьогодні або завтра, — погодився Магон.

— Отже, летімо, — сказав Стіпс. — Я сам поведу літак. Окленд дасть мені свою машину.

— Окленд у Канаді.

— Я йому подзвоню. Скільки часу ми ще маємо, Браун?

Хріс глянув на календар.

— Першого квітня ПЕК починає тиждень, присвячений сторіччю свого існування, — відповів він. — Випробування намічено провести напередодні цієї дати.

— Виходить, у нас є три дні. Цього вистачить. — Джон Стіпс рішуче підвівся і подзвонив у редакцію газети «Нью-Йорк уікенд»: — Дайте на першій сторінці жирним шрифтом повідомлення: «Наприкінці березня Джон Стіпс вирушає в політ навколо земної кулі». Додати ще щось? Робіть з повідомленням, що хочете. Я негайно вилітаю. Так, так, усе підготовлено. Звичайно, коштів не шкодували. Це мій третій політ, правильно. Чи я лечу сам? Ні, цього разу, з пасажиром. Дякую, — Стіпс поклав трубку і звернувся до Берда Магона: — Подбай, щоб Хріса Брауна харчували якнайкраще. Що, Хріс, заллємо панам сала за шкуру, га?

Згодом, коли Берд Магон вийшов провести Брауна, Стіпс сказав:

— Звичайно, ідея знешкодження бомби цілковите безглуздя. Прилетівши на Ратакові острови, ми будемо раді, якщо нам пощастить вискочити звідти живими й цілими. ПЕК, мабуть, перешкодить нам провести цю операцію.

Але ми все-таки візьмемо з собою потрібні інструменти, щоб добути неспростовані докази. А на «Ураган» Хріс не піде, це неможливо.

* * *

Заходи, вжиті Джеком Кальманом по підготовці експериментів на Ратакових островах, були тільки невеликою часткою того, що останнім часом таємно робилося в Мехіко-Занді. На борту «Ізабелли» і навколо «Урагана» було зібрано таку техніку, яка перевершувала можливості Першої електричної корпорації. Тут, очевидно, об'єднали досвід у випробуванні ядерної зброї, набутий за останні роки державною комісією з атомної енергії і військовим відомством. Було вирішено, що в момент вибуху над місцем стоянки «Урагана» на різних, точно визначених висотах кружлятимуть чотири керованих на відстані літаки. На літаках, які вже стояли на стартовій палубі «Ізабелли», працюватимуть телевізійні апарати. Складна система приймання об'єднає знімки, зроблені з усіх літаків, і спроектує їх на великий екран, установлений в спеціальному приміщенні на «Ізабеллі». Тут стежитимуть за експериментом Вільсон, Брекдорп, Кальман і інші вчені, а також представники уряду. Звідси керуватимуть і літаком, який має скинути пробну бомбу.

Варну Кальману було тепер цілком ясно, що хоча про людське око всю відповідальність за експеримент із «чистою» бомбою несе ПЕК, за її спиною стоять військові власті. Якщо буде невдача, громадськості скажуть, що уряд не міг заборонити ПЕК провадити експерименти для перевірки правильності своїх дослідів, хоч урядові органи, звичайно, стежили за випробуванням…

Брекдорп пішов у свою каюту. Політ і посадка на авіаносці, цьому плавучому острові, клопіт останніх днів страшенно розхвилювали директора, що було шкідливо для його ожирілого серця. Крізь дзижчання вентилятора, який трохи розганяв спеку в каюті, Брекдорп почув стукіт у двері.

— Можна, заходьте, — простогнав Атомний слон.

Але Вільсон тільки прочинив двері і сказав:

— Ходімо, директоре! Зараз же, швиденько!

Брекдорп злякався. Чи не сталося часом якогось нещастя? Він почав обмацувати кишені, шукаючи дозиметр. Але Вільсон глузливо промовив: