Коли всю підготовчу роботу закінчили, Бентсен відіслав усіх своїх помічників на пароплав. Востаннє сам перевірив фугаси, запали та проводи і теж повернувся на «Лахтак». Це були хвилини напруженої уваги. Від успіху чи неуспіху вибухів залежало, як скоро моряки повернуться в свої порти. Побоювались також, щоб вибухи не завдали шкоди пароплавові. Чотириста метрів мусили гарантувати повну безпеку, а проте в декого ворушилась тривожна думка.

Кар звелів усім поховатися в приміщення. Він побоювався, щоб часом уламки криги, залетівши від вибуху на пароплав, не вдарили когось.

В каюті радиста під доглядом Бентсена Стьопа включив струм… В ту ж мить гримнув перший вибух, піднявши в далечині, край крижаного поля, стовп води й крижаних уламків. Майже одночасно поряд піднявся другий такий самий стовп, за ним третій, четвертий, п'ятий, шостий. Протягом трьох-чотирьох секунд гриміла канонада. З останнім вибухом здригнулась палуба і задеренчав у каютах посуд. Град крижаного дріб'язку посипався на палубу та пароплавні надбудови.

Одночасно з стукотом цих градин повідчинялися двері з кают, і зацікавлені моряки висунули обличчя, чекаючи на удар пароплавного дзвону, що мав правити за сигнал до закінчення вибухів.

Вахтовий повільно вибив цей сигнал. Тоді всі кинулись до трапа, щоб зійти на кригу і подивитись на наслідки роботи амоналу та динаміту. Але Бентсен дозволив лише двом зійти разом з ним. Решта цікавих могла стежити на віддалі приблизно ста метрів. За триста метрів від пароплава Бентсен побачив, що в тих місцях, де були фугаси, тепер у вибоїнах діаметром 5–6 метрів плавала дрібно покришена крига. Від кожного такого місця простягалося п'ять-шість розколин. В напрямі до моря розколини від одних вибухів перехрещувались з розколинами від вибуху інших фугасів. Край крижаного поля метрів на сто зовсім розвалився і на очах штурмана легенько розповзався від подувів вітру з північного сходу.

Але коли б «Лахтак» і був там, де вибухнув крайній до нього фугас, то навіть звідти не міг би ще вибратися власними силами. Бентсен бачив, що в тих місцях, де крига тріскалась, потрібен був би ще ряд вибухів, щоб пароплав міг вийти на чисту воду. Крім того, ще залишилось майже чотириста метрів нерушеної криги. Для цього потрібно було ще вибухових речовин. Кар і Бентсен розрахували, що коли економно витрачати ці речовини, то їх вистачить, щоб визволити «Лахтак» з криги.

Ще кілька днів присвятили пробиванню дірок у кризі. Тепер їх зробили в кілька разів більше ніж треба. Почалась нова серія вибухів. Тепер Бентсен робив вибухи по одному. Перевіривши наслідки вибуху, він вишукував найдоцільніше місце для закладання нового фугасу. Коли там не було заздалегідь виготовленої дірки, то доводилось її пробивати.

Кар дав розпорядження розводити пари, щоб бути готовим скористатись з першої нагоди й вискочити з крижаної пастки.

Торба, укомплектувавши свою кочегарсько-машинну команду норвежцями, серед яких знайшлися мотористи, поспішив виконати наказ капітана.

Стьопа, що вже ходив без сторонньої допомоги, активно втручався в усі справи на пароплаві. Йому ще не дозволяли працювати, але він допомагав у різних дрібницях матросам, лазив у машину та кочегарку, де не обходилось без його порад і різних послуг кочегарам та машиністам, спускався на кригу і спостерігав, як там виготовляли фугаси.

Всі раділи думці про давно сподівану плавбу. Після кожного вибуху ближчав шлях до води і зміцнювалась радісна надія.

З останнім вибухом, від якого задрижав корпус судна, уламки криги засипали корму і правий борт, а крижані затиски, що в них сидів пароплав, розступилися широкою щілиною. Коло борту виступила вода.

Довго і протяжно гув гудок. Гув повною силою своїх парових легенів. Він сповіщав, що пароплав готується вийти в море, і кликав останнього вартового біля червоного прапора. Останню варту стояв Котовай.

Кар і Бентсен в біноклі шукали його. Вони бачили, як з острова на крижане поле зійшли не один, а двоє людей і, обминаючи широкі проталини, перелізаючи через тороси, поспішали до пароплава. За кілька хвилин усі, крім машинної команди, стежили за тими двома.

— Хто це? Хто це? — запитували один одного.

Та скоро всі догадалися, що другий був шкіпер Ларсен.

Ось обидва пішоходи наблизились до борту.

Вперше після довгої мовчанки задзвенів дзвінок машинного телеграфу, і в машинному відділі увагу Торби притягла стрілка, що показувала на сектор «Готуйтесь».

— Пару, пару підіймайте! — крикнув Зорін у кочегарку.

Механік кожну хвилину чекав нового дзвінка, який пересуне стрілки на сектор «Малий вперед». І ось дзвінок продзвенів. Тремтячими руками механік дав пару. Повільно рушили поршні, рушили мотилі, засновигали куліси і заворушився дейдвудний вал. За кормою під лопатями гвинта завирувала вода.

Розділ XIV

— Мені капітана! — сказав шкіпер Ларсен, зійшовши разом з Котоваєм на палубу «Лахтака».

— Ходім зі мною, — відповів Лейте і повів Ларсена на капітанський місток.

— Де ти його захопив? — питали матроси, обступивши Котовая.

Ельгар, що вже добре розумів російську мову, переклав норвежцям слова Котовая.

— Сам здався. Підходить, хусткою махає. Я насторожився. Він кинув рушницю і підходить ближче. Я згадав, як він з Ельгаром розмовляв, і показую руками: «Викинь револьвер». Витяг його з кишені й жбурнув мені під ноги. Підходить ще ближче, щось говорить, на пароплав показує. А було це вже після гудка, коли я зійшов до самого берега. Часто ім'я нашого капітана називає. Ну, я й зрозумів: почув, що пароплав острів залишає, і страх на нього напав. На пароплав хоче. Я його й забрав.

Тим часом Ларсен піднявся на капітанський місток. Кар зустрів його суворим запитливим поглядом.

— Капітане Кар, — звернувся до нього Ларсен, — я прийшов сказати, що я здаюсь і звіряю своє життя вам.

Кар відповів йому холодно, стисло і твердо:

— Як злочинця я заарештовую вас, шкіпере Ларсен, і передам владі. Товаришу Лейте, посадіть цю людину в окрему каюту і поставте коло неї варту.

— Єсть! — відповів Лейте і, повернувшись до шкіпера, сказав — Ходім!

Кар повернувся, підійшов до машинного телеграфу і перевів ручку на сектор «Малий вперед».

Соломін закрутив ручками штурвала, і пароплав, натискаючи кормою на кригу, почав розвертатись. Штовхнувши носом кілька крижин, користуючись з кожного розводдя та розколин, рушив уперед. Був момент, коли, вскочивши у вузьку розколину, він зупинився. Пароплав тиснув на кригу, але розколина не розходилась. Тоді Кар подзвонив: «Повний вперед», і, натиснувши з усієї сили, «Лахтак» розсунув стіни розколини. За годину пароплав вийшов на чисту воду.

Кар викликав до себе Павлюка.

— Повідомте Архангельськ, що «Лахтак» власними силами вирвався з криги і йде чистою водою.

— Товаришу капітан, — сумно відповів велетень, — дозвольте перейти мені працювати в кочегарку.

— А що таке?

— Наша радіостанція попсувалась, і я ніяк не доберу, в чім справа.

— Погано. Ти пробував радитись із Запарою й Торбою?

— Радився. Вони теж оглядали, але, в чім справа, не знають.

Кар нахмурився. Ясно — серед усієї команди ніхто, крім Павлюка, на радіо не розумівся. Знов доведеться бути німим пароплавом.

— Що ж, — сказав він Павлюкові, — спробуй ще. А коли нічого не вийде, валяй в кочегарку.

«Лахтак» ішов на захід. Кар знав, що Запара, Лейте і Вершомет ще на початку весни спостерігали там чимало ополонок, які, очевидно, утворилися під впливом теплої течії. Він хотів скористатися з тих теплих вод, щоб пройти до північного берега острова, оглянути таємничу бухту з підводним гейзером і спробувати набрати з озера нафти.

Справді, обходячи острів із заходу, «Лахтак» не зустрів криги. Вузька крижана смуга вздовж берега швидко тоншала і, нарешті, зникла зовсім. Лише на півночі, над обрієм, білявилось небо, свідчачи про присутність там криги. Очевидно, там починався район постійної заледенілості.