Штурман Кар, боцман Лейте, механік Торба, кочегар Павлюк та інші лахтаківці уособлюють силу й міць народу, який здійснював небачене в історії людства будівництво нового суспільства.
З особливою симпатією виписано образ юнги Степана Черлака. Через його сприйняття і подається багато подій. Саме він, гострий на розум, доскіпливий, намагається усвідомити сутність непоказного героїзму, що його виявляють більшість членів команди, і причину ницості, підлості як дезертирів Аксенюка, Шора і Попова, так і шведського шкіпера-браконьєра Ларсена.
На час створення повісті «Лахтак» в українській радянській літературі для дітей пригодницький жанр досяг вже певного розвитку в творах С. Васильченка, О. Копиленка, Ю. Смолича, В. Владка та інших письменників. Але тут ще було чимало «вузьких місць».
Незаперечною заслугою Миколи Трублаїні й стало те, що пригодницький елемент у його творах — лише один із рушіїв сюжетного розвитку художньої оповіді. Надзвичайно важливим її компонентом є інформативна насиченість, ознайомлення читача з новими фактами, науковими теоріями. І все це легко, невимушено вплітається в напружену розповідь про часом карколомні події, що відбуваються з лахтаківцями. Скажімо, скільки цікавого міститься в гідрометеорологічних дослідах, які проводить гідролог Запара з допомогою Стьопи та інших товаришів. Цінний пізнавальний матеріал розширює коло знань юного читача і спонукає до дальшого вивчення багатьох загадкових явищ природи.
Микола Трублаїні був особисто знайомий з багатьма видатними полярниками. Чи не тому настільки переконливим вийшов образ штурмана Кара, що його прототипом був Георгій Олексійович Ушаков — людина легендарної біографії, скромна, одержима в своїй відданості науці та радянському народові.
Після повісті «Лахтак» Микола Трублаїні більше не повертався в своїй художній творчості до теми освоєння Арктики. Але любов до цього краю, до його людей залишилася на все життя, І письменник зумів прищепити її багатьом підліткам. Він створив перший у Радянському Союзі Клуб юних дослідників Арктики при Харківському палаці піонерів. Цей клуб дав можливість сотням дітей розвинути свої здібності, вибрати свій шлях у житті, сформувати й загартувати свій характер. «Моя мета, — говорив Микола Петрович, — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові відстані, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії».
В Клубі юних дослідників Арктики Північ вивчали не лише по книжках і картах. У 1935 році Микола Трублаїні організував для членів клубу першу в Радянському Союзі подорож піонерів за Полярне коло. Це була справжня наукова експедиція — у залізничному вагоні, спеціально обладнаному на зразок криголама, йшла робота, подібна до тієї, яка проводиться на морському судні. Підлітки вели відповідні спостереження, робили виміри, несли вахти і т. ін. Вони поставили собі за мету не тільки побувати в Заполяр'ї, але й набути необхідних морякам навичок. Крім того, скрізь, де проходив поїзд, члени клубу допомагали місцевим піонерам організовувати гуртки юних дослідників Арктики. Захоплюючу, корисну, пам'ятну для кожного її учасника експедицію детально описав письменник Я. Гримайло в книжці «Дивний криголам».
У 1936 році при Харківському палаці піонерів Микола Трублаїні організовує ще один клуб — юних дослідників підводних глибин. І знову нові поїздки з дітьми — у Крим, на Кавказ.
Про подорожування піонерів чорноморським узбережжям, про їхні пригоди, про ті захоплюючі враження, що залишилися в юних мандрівників від зустрічей з радянськими підводниками, розповів письменник у великому творі «Мандрівник» (1937).
Повість ця насичена багатьма відомостями з історії, географії, економіки, етнографії, культурного життя Причорномор'я. Щоправда, факти в основному викладалися як відповіді на потік різноманітних запитань. Доктор Гансен, образ якого багато в чому автобіографічний, просто розповідає про все дітям, і часом справді надмір інформації «захаращує» сюжет, уповільнює, розвиток подій. Саме тут письменник залишився невдоволеним своєю роботою. Микола Трублаїні на цю пору був уже досвідченим дитячим письменником і розумів, що не можна читачеві «нав'язувати» нові знання, їх слід природно, невимушено вводити в сюжет. Написаний у 1935–1938 роках цикл оповідань «Пригоди в повітрі». засвідчив, що Микола Трублаїні опанував цей прийом ведення розповіді.
У творах циклу письменник ще більше увиразнює тему високого патріотизму радянських людей, що була особливо актуальною в час, коли над світом нависла зловісна тінь фашизму.
Тема готовності до захисту соціалістичної Вітчизни в другій половині 30-х років набула особливо великого виховного значення. У творах «Син Таращанського полку» П. Панча, «Начдив Щорс» С. Скляренка, «Школа над морем» О. Донченка та інших на різноманітному життєвому матеріалі показано джерела патріотизму радянської молоді, джерела її героїзму, який згодом у повну силу виявиться на фронтах Великої Вітчизняної.
Саме в передвоєнні роки з'являються відомі твори А. Гайдара «Військова таємниця», «Доля барабанщика», «Тимур і його команда». М. Трублаїні відгукнувся на пекучі запити доби низкою оповідань на тему захисту соціалістичних завоювань («Сорочка капітана Хозе Індалего», «Лоцман», «Капітан Брон» та ін.), а також повістю «Шхуна «Колумб» і романом «Глибинний шлях».
У 1938–1939 роках журнал «Піонерія» друкує нову повість Миколи Трублаїні «Лебединий острів». Одночасно в газеті «На зміну» з'являється пов'язаний з нею сюжетно твір «Юнга з «Колумба». Ці гостропригодницькі твори Микола Трублаїні об'єднує в повість і видає 1940 року під назвою «Шхуна «Колумб». Причому, не вдовольняючись тим, що публікації в «Піонері!» і в газеті «На зміну» викликали жваве зацікавлення і схвалення читачів та критики, письменник значно доопрацьовує твір, поглиблює його, надає йому хай і трагедійного, але, в суті своїй, сповненого оптимізму характеру.
«Шхуна «Колумб» стала улюбленою книжкою радянської молоді. Своїм патріотичним пафосом новий твір Миколи Трублаїні близький повісті «Лахтак», хоч і місцем дії, і сюжетно вони помітно відрізняються.
На Лебединому острові (за ним досить легко вгадується Джарилгач у Чорному морі) професор Ананьєв знайшов поклади мінералу торіаніту, з якого можна видобувати вкрай необхідний для радянської авіації газ гелій.
Професор доповідає про своє відкриття уряду і починає розробляти технічну документацію для організації видобутку торіаніту. Але про це дізнаються за кордоном, і розвідка однієї з капіталістичних країн під виглядом журналіста засилає на Лебединий острів свого агента. «Фотокореспондент» Анч втирається в довіру до професора і намагається знищити його та викрасти важливі документи.
Шістнадцятирічний юнга шхуни «Колумб» Марко Завірюха, донька професора Люда Ананьєва та Яся Знайда, вихованка, а по суті, наймичка зрадника Ковальчука, з допомогою дорослих знешкоджують ворожих агентів, виявляючи при цьому мужність, винахідливість і сміливість.
Події розгортаються то на самому острові, то на шхуні, то на шпигунському підводному човні, то на літаку, то на палубі радянського есмінця…
Слід відзначити, що автор не просто описує події, а в жвавій формі подає науково-популярні відомості — чи то про властивості торіанітового піску і газу гелію, чи то про будову та роботу підводного човна, чи про нелегку працю водолазів, чи про військову техніку радянських моряків. І все це не принагідне, а органічне в розвитку колізій твору.
В повісті багато пригод, складних інтриг — саме гостросюжетна розповідь постійно тримає читача в напрузі, викликає захоплення позитивними героями і відразу, ненависть до представників ворожого табору.