Семилїтнє правлїннє Мстислава становить вповнї продовженнє батьківського. Хоч сам Мстислав разом із своїми синами дістав тільки меньшу половину батьківщини, але він умів дїйсно заняти ролю „в отца мЂсто” в відносинах до своїх братів і иньших князїв: вони, як за Мономаха, беруть участь в його походах, і за непослух він карає й заберає волости, як практикував то Мономах. Він потрапив далї тримати престіж київського князя на тій високости, на яку поставив його батько, і розширити володїння своєї родини новими здобутками. Потрапив він, видно, піддержати батьківську славу й у суспільности: лїтописцї, називаючи Мономаха великим, прикладають сю назву й до Мстислава. Київський лїтописець з великою симпатією говорить за піддержану ним традицію боротьби з Половцями ¹), а в Новгородї Мстислав мав незвичайну популярність. Суздальська лїтопись каже про нього, що він „княжив с кротостию” ²), і тут правдоподібно мали ся на увазї його добрі відносини до народу, до громади, бо в княжих відносинах особливою кротостию Мстислав не визначав ся.

В полїтичній системі Руської держави тим часом робили ся важні переміни. Ся система виглядала так: перша фіґура — Мстислав. В його руках Київ, Новгород, де після того як Мстислав став київським князем, „посадили Новгородцї на столї Всеволода”, старшого сина Мстислава, і Смоленськ, де сидїв потім третїй син Мстислава Ростислав. Але треба додати, що новгородський стіл як раз тепер тратить своє значіннє для князїв: там розвиваєть ся все більше значіннє віча на некористь княжої власти. Чотири иньші Мономаховичі засїдали на чотирох иньших столах: найстарший по Мстиславу і його наступник — Ярополк в Переяславі, Вячеслав у Турові, Андрій на Волини, Юрий на Поволжу (Ростов і Суздаль). За Мстислава ся родина тримаєть ся солїдарно і становить основну силу в полїтичній системі.

Із Сьвятославичів по смерти Олега й Давида лишив ся ще Ярослав, що давнїйше сидїв у Муромі. По смерти Давида він сїв у Чернигові, але його незадовго вигнав звідти Олегів син Всеволод (1127). Талановита лїнїя Олега здобуває собі крок за кроком чільне місце в сїй лїнїї, щоб потім сягнути й по геґемонію на цїлій Руси, перейняту лїнїєю Всеволода. Поки що се тільки в початках, і Мстислав супроти сеї нової сили міг зайняти таку чи иньшу позицію — до волї.

Нова сила виступила й у другій династиї — в родинї Ростиславичів. 1124 р., одного й тогож самого року вмерли обидва Ростиславичі — Василько й по нїм Володар. Кождий з них лишив двох синів, Володар — Ростислава і Володимира, Василько — Григорія (може скорше Юрия?) й Івана. Між Володаревичами роспочала ся боротьба, котрої історію дуже мало знаємо, але результат вкінцї був той, що землї Ростиславичів злучили ся в руках здібного й оборотного Володимирка, і на західнїм краю Руської держави сформувало ся сильне й впливове князївство.

Иньші династиї не мали полїтичного значіння. Полоцьке князївство, позбавлене Минського удїлу, подїлене між кількома князями, не мало нїякого впливу на руську полїтику; князї могли заявляти себе тільки в ролї підрядних помічників сильнїйших князїв, або втягати їх у свої суперечки. Дві иньші княжі династиї — Давида Ігоревича й Ізяслава Ярославича стратили всяке значіннє; перша репрезентовала ся незначним князем городенським Всеволодком, друга — синами Ярослава Сьвятополковича, також дрібними князями. Оден з них — Юрий здобуває сїй лінїї доперва пізнїйше трохи важнїйше, хоч все другорядне значіннє.

Мстислав був посвоячений із Всеволодом Ольговичом — був його тестем, але в боротьбі його з стриєм став по сторонї Ярослава — по сторонї правого, й обіцяв йому поміч. Всеволод звернув ся по Половцїв, але ті настрашили ся і втїкли. Тодї він почав впливати на бояр Мстислава й сипати дарунками, щоб відклонити його від Ярослава. Григорій, ігумен монастиря св. Андрія (фамілїйного монастиря Всеволодичів), особа дуже поважана і близька до княжої родини, особливо впливав у сїм напрямі на Мстислава. Він скликав собор сьвященників (бо митрополита в Київі тодї не було), і той увільнив Мстислава від даної Ярославу присяги — аби тільки не розливала ся християнська кров. Се міг бути голос київської суспільности взагалї, не тільки підкуплених бояр, бо перспектива нової боротьби, з Ольговичами, з участию Половцїв, не могла її тішити. Мстислав піддав ся сьому впливу, але, як каже лїтопись, до смерти жалував, що переступив дану Ярославу присягу ³). Всеволод Ольгович лишив ся в Чернигові, відтиснувши на другий плян не тільки Ярослава, але й синів Давида. Ярослав вернув ся до своєї Муромської волости: його лїнїя після сього зовсїм відокремляєть ся від иньших лїнїй Сьвятославичів, як спеціальна муромо-рязанська династия; Давидовичі по смерти Всеволода здобувають собі назад чернигівський стіл, але слїдом сходять зі сцени, і чернигівські землї опановує родина Олега. При тій боротьбі Ярослава з Всеволодом заробив Мстислав щось і для себе — захопив пограничні з Переяславщиною чернигівські землї, т. зв. Посемє, і воно зістало ся за ним. Тут посаджено другого сина Мстислава — Ізяслава ⁴).

В боротьбі галицьких Володаревичів Мстислав теж брав участь, але про неї, як і про цїлу боротьбу знаємо дуже мало. Одиноке наше джерело — Длуґош ⁵) оповідає, що Володаревичі посварили ся при подїлї батьківських земель. Сторону Ростислава взяв Мстислав і Васильковичі. Се вказувало б, незалежно від захланного характера Володимирка (звістного нам з його пізнїйшої дїяльности), що правда була по сторонї Ростислава, бо Мстислав взагалї показуєть ся досить справедливим чоловіком в сих князївських відносинах. Судячи по тому, що Володимирко сидїв у Звенигородї, Ростислав мусїв бути старшим братом, тому й дістав Перемишль; тут отже були б анальоґічні обставини з боротьбою Сьвятославичів, де теж Мстислав узяв сторону старшого свояка против аспірацій молодшого. Володимирка підтримував угорський король. Але його помічне військо не посьпіло, а Ростислава піддержали його союзники, і Володимирко пустив ся на переговори. У Щирцї був княжий з'їзд для помирення сторін, та з нього нїчого не вийшло; про дальшу боротьбу знаємо дуже не богато, але в результатї, здаєть ся, Ростислав таки задержав свою волость ⁶). І тут, як у справі Сьвятославичів, бачимо, що Мстислав хоч і піддержує старших і правих — одначе досить слабо і мало енерґічно.

Инакше показав себе Мстислав у відносинах до полоцьких князїв. Не знати, чим вони взагалї, а особливо полоцький князь Давид Всеславич, нагнївали його. Найправдоподібнїйше, що вони не могли забути утрати Минського удїлу й пробовали його собі вернути. 1127 р. Мстислав двигнув всї сили „на Кривичів” — братів, і синів, і стороннїх князїв, „четирьма пути”. Коли кілька меньших міст мусїли піддатись, Полочане теж рішили покорити ся: вони вигнали свого князя Давида, очевидно — спеціально неприємного Мстиславу, разом з синами, і просили Мстислава на його місце позволити княжити його брату Рогволоду. Мстислав пристав на се, і вернув Всеславичам їх землї, з'обовязавши їх присягою, що будуть йому послушні. Але згода потрівала не довго. Рогволод, видко, вмер слїдом по тому; до Полоцька вернув ся Давид, і полоцькі князї показались непослушними Мстиславу: вони не прийшли до нього в поміч під час його боротьби з Половцями, Коли він кликав їх „въ Рускую землю”, не помогли, „но паче молвяху Бонякови шелудивому во здоровьє” (фраза неясна, вона може означати або що сї князї „бажали добра Половцям”, або — се був би дальший переклад, але далеко правдоподібнїйший зміст: що вони чинили непорядки — може напади на Мстиславові землї, Бонякови на користь) ⁷). Мстислав сього їм неподарував. Упоравши ся з Половцями, він вислав на полоцьких князїв військо, арештував пятьох князїв — трох синів Всеслава (Давида, Ростислава й Сьвятослава) й двох синів Всеславича Рогволода, з жонами й дітьми, „за те, що вони не додержали присяги” і вислав на засланнє до Царгороду. Полоцьку землю взяв Мстислав собі й посадив тут свого другого сина Ізяслава, що перед тим сидїв на Посемю. Се стало ся 1130 р. і було останнїм (та й то нетривким) здобутком київської концентраційної полїтики ⁸).