8) Іпат. с. 198.
9) Се видно з оповідання під 1116 р. — Іпат. с. 203.
10) Пор. Іпат. с. 222.
11) Іпат. с. 203 і 205.
12) I с. 150.
13) У Длуґоша І с. 515-6 причиною війни виставлено страх Мономаха перед претензіям Ярослава на Київ, але оповіданнє Длуґоша про сї подїї занадто богато має вигадок, щоб добачати й у сїм поясненню якесь певне джерело.
14) Іпат. с. 204, Лавр. с. 277.
15) Хронольоґія сих років Іпатської лїт. дуже поплутана (тому й увязненнє Глїба минського повторено двічи під р. 1117 і 1119, але рік 1119 має за собою те, що тут звязані арешт і смерть). Через се поплутаннє виходить, що Мономах скорше послав свого сина на Волинь, а потім уже втїк Ярослав. Такий порядок подїй і приймає Андріяшев (ор. с. с. 117), але тут попросту переставлені звістки — в Лаврентиєвській (с. 277) бачимо їх дійсний порядок. Ще докдаднїйші, самостійні від неї звістки про волинські події Воскресенського й ин. збірників (Воскр. І. с. 24, Никон. І. с. 150, Твер. с. 191): „Ярославъ Сьвятополковичь отсла отъ себе жену свою дщерь Мьстиславлю, внуку Володимирю, Володимиръ же слышавъ се и совокупи вои поиде нань, и выбЂжа Ярославъ Сьвятополковичь изъ Володимеря во Угры, и бояре его отступиша оть него, Володимиръ же посла въ Володимерь сына своєго Романа”.
16) Напад на Польщу стоїть в Іпат. л. під 1120 р., похід Ярослава під 1121, але в сїй части Іпат. л., як я що йно згадував, велика плутанина, і дуже можливо, що подїї мусять бути й тут переставлені; воно дуже ймовірно, що діверзія на Польщу як раз перешкодила походу Ярослава.
17) Крім: нашої лїтописи (Іпат. с. 205-6) про останнїй похід Ярослава цїнні відомости дають угорські хронїки — Хронїка Марка с. 89-90, Туроц гл. 63. Тільки що до подробиць смерти Ярослава вони розминають ся в лїтописю: в них Ярослава ранять у битві, і він з того умирає. Першинство мусимо віддати нашій лїтописи, як старшому и близшому джерелу; правда, в Никонівській компіляції (І с. 152) тут є теж відміна: Ярослава забивають не два Ляхи, а горожане володимирські, але теж не в битві, а підступом, крадькома. Натомість оповіданнє Длуґоша і компіляції Татїщева, високо цїнені нпр. Липниченком Взаим. отношенія с. 144, мають дуже малу цїну. Відомости Длуґоша (І. с. 526-7, де вони відходять від нашої лїтописи, по части оперті на Туроцу (се вже запримітив Семкович op. c. с. 162), по части на похибцї (у нього облога Київа замість Володимира), амплїфікованій ріжними подробицями вже на власну руку Длуґошом. Подробиця його оповідання, що Мономах кликав Ярослава до Київа, а той не пішов (с. 516-7), виведена з лїтописи. По за тим лишаєть ся ще подробиця, що всього війська у Ярослава було 7000 — вона перейшла й до Татїщева, правдоподібно, за посередництвом Стрийковского (І. с. 187), мабуть звістного Татїщеву (див. Сенигова Историко-критическія изслЂдованія (с. 184); але вартість її досить сумнївна. Також сумнївні й иньші амплїфікації Татїщева (II с. 226-7).
18) Іпат. с. 205.
19) Іпат. с. 185, про сей шлюб, властиво — про жениха, писали: А.. Куникь Основаніе Трапезунтской имперіи (Ученыя Записки Ак. по І и ІII отд. т. II c. 71, 5, 721, 788, Гроть Изъ исторіи Угріи и славянства с. 180. Через помилку, очевидно — помішавши з сим шлюбом, Карамзїн записав (ґенеальоґічна таблиця VII), що за сином Олексїя була донька Всеслава; ся звістка без перевірки була повторена у Поґодіна і Лопарьова — Греки и Русь, під роком.
20) Сей шлюб має в собі досї богато невиясненого. Лев Діоґенович, син імператора Романа Діоґена (скиненого 1071 р.), звістний у візантийських джерелах, загинув ще 1088 р.; проф. Васїлєвский тому виставив здогад, що був ще иньший Лев, від першої жінки Діоґена, болгарської царівни, не звістний в візантийських джерелах, і він оженив ся з донькою (чи як Васїлєвский думає — сестрою) Володимира (Ж. М. Н. П. 1875, XII). Тою обставиною, що сей Лев по матери належав би до болгарської династії, д. Васїлєвский поясняє дуже дотепно, що він як раз пробував здобути собі Подунавє, й Мономах хотїв сї подунайські городи задержати для його сина. Що до гадки Васїлєвского, нїби то не донька, а сестра Всеволода була за Львом, то він був змушений до сеї гіпотези, аби виратувати тим свій здогад, що про сей шлюб іде мова в листах Михайла Дуки, котрі він прикладає до Всеволода (див. вище с. 324). Для того ж прийшло ся йому Василька Леоновича і Василька Маричича, Мономахового внука, забитих в битві 1136 р., прийняти за дві осібні особи, хоч се, очевидно, таж сама особа.
21) Іпат. с. 204, 214 (пор. Лавр. 288). З візантийських джерел про сї заходи Мономаха задержати подунайські городи Анна Комнена, головне джерело для сих часів, нїчого не каже. Очевидно вони особливої уваги: в візантийських кругах на себе не звернули.
22) Див. т. І с. 449-451.
23) Лїтературу сих лєґенд див. в І т. прим. 59.
24) Іпат. с. 206.
25) Васильевскій Варяго-русская и варяго-англійская дружина въ КонстантинополЂ, Ж. М. Н. П. 1875, III.
26) Новг., с. 122.
27) Не виключено, що скандинавські джерела називають сих княжен скандинавськими іменнями, під якими вони були лише звістні на своїй новійшій вітчинї, а на Руси мали інакші, але нема нїчого неможливого і в тім, що вони з маленькости мали ті імена.
28) Виїмки з Knytlingasaga в Monumenta Germ. hist, Scr. XXIX с. 292-3. Див. також урядову ґенеальогію данських королїв — Wilhelmi Genealogia Ingeburgis reginae, споряджену при кінцї XII в. з наказу данського двора на доказ слави й значіння їх династії, де підносить ся між иньшим і її спорідненнє з руською династиєю — ib. 165. Пор. також коротшу редакцію історії Оляфа Тріґвасона ib. 369, історії норвезьких королїв — Heimskringla (XIII в.), Morkinskinna, Fogrskinna — ib. 345, 356, 365.
29) Іпат. с. 185.
30) in adulterio deprehensam peccatam, як кажуть угорські хронїки. 31) Іпат. 197, Marci Chronicon p. 86, Туроц гл. 61. 32) Про Бориса новійші працї — Васїлєвского Изъ исторіи Византіи въ XII в. в І т. Славянского Сборника (екскурс на с. 265) і Ґрота Изъ исторіи Угріи и славянства.
33) В Новгородї сидїв найстарший Мстислав, а як його переведено в Білгород — син Мстислава Всеволод, поки що — як намістник свого батька (1 Новг. 120). В Смоленську сидїв другий з ряду син Мономаха Сьвятослав; коли Мономах перейшов у Київ, він посадив його в Переяславі, а в Смолепську сидїв, мабуть, Мономахович Ярополк. Сьвятополк умер 1114 р. (Іпат. с. 199), і на його місце сїв Ярополк (див. під 1116 р., на се-ж вказують його походи на Половцїв); хто сїв у Смоленську — не знати, здаєть ся чи не Вячеслав. На Волини ми бачили Романа, а потім Андрія.
34) Іпат. с. 203, 204.
35) Новг. с. 122.
36) Карамз. код. § 66.
37) Карамз.код. § 48.
38) Карамз. код. § 68-9.
39) Ibid. § 70-3.
40) Є ще звістка — в Історії Татїщева (II, с. 212-3). що Мономах вигнав Жидів із Руси з огляду на нарікання на них Киян. Але ся звістка належить до катеґорії тих загадкових звісток сього історика, про котрі не можна з певностию сказати, чи він їх вичитав, чи викомбінував, чи просто вигадав.
41) Лавр. с. 236-7.
42) Лавр. с. 236.
43) Іпат. с. 173.
44) Про оцїнку дїяльности Мономаха в історичній лїтературі див. згадану мою статю: Волынскій вопросъ с. 36-7.
45) Іпат. с. 208, Лавр. с. 279-80.
46) В Київській лїтописи під 1126 р., але в Суздальській Новгородській — під 1125.
47) Іпат. с. 208, 1 Новг. с. 123.
МСТИСЛАВ У КИЇВІ. ПЕРЕМІНИ В ПОЛЇТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ: БОРОТЬБА СЕРЕД ДИНАСТИЇ ЧЕРНИГІВСЬКОЇ І ГАЛИЦЬКОЇ Й УЧАСТЬ МСТИСЛАВА; ЗАСЛАННЄ ПОЛОЦЬКИХ КНЯЗЇВ. СМЕРТЬ МСТИСЛАВА.