На сїм спинила ся та лїтература. Але є крім того чимало моноéрафій, давнїйших і новійших присьвячених чи то комітатам, залюдненим Русинами, чи то поодиноким місцевостям, виданих осібно і в місцевих періодичних виданнях. Так для західнього краю руської території дають ріжні замітки „Річники спишського історичного товариства" (A Szepesmegyei történelmi tártulat evkönyve), іземлинська історична часопись: Adalékok Zemplén-vérmegye történetéhez („Матеріали до історії Землинської столнцї"), тут нпр.: L.Kapás і G. Dongó Történeti jegyezetek Zemplén-vérmegyéröl („Замітки до історії Землинської столицї") (p. 1896 і далї), G. Dongó Zemplén-vármegye törteneti földrajza („Історична ґеоґрафія Землинської столицї") — ibid. 1898-1900 (тут вибірка ґеоґрафічного матеріалу — ріки, урочища, села, до кінця XIII в., але на жаль без зазначення джерел), I.Zsindely Sárospatak városnakjogi és politikai helyzete а XIII század elejen — ("Правні і полїтичні обставини м. Шарош-Потека до к. XIII" (ст.) (р. 1896), і т. и. Доси цїнні старі моноґрафії Сірмая: Szirmay Notitia historica com. Zempléniensis, 1804, його ж Notitia politica соm. Zempléniensis, i Notitia historica, politica, oeconomica montium et locorum viniferorum Zempléniensis, 1798. Для столиць Ужської й Бережської: Mészaros Ungvár története (історія Унґвара), 1861, Balogh Munkácsvár története (історія Мункача), 1890; Lehoczky T. Beregvármegye monografiája 3 т. 1881 („Моноґрафія Бережської столицї") і йогож історія унїатських парохій Бережської столицї: A beregmegyei görögszer tartásu katholikus lelkészségek története a XIX szazadvégeig, 1904. Для Мароморошу: Wenzel Kritikai fejtegtések a Máramaros történetéhez („Критичні замітки до історії Мармароша") (в Akademiai Ertésitö 1857, містить богато документального матеріалу), і мармароський дипльоматар дра Мігалі (як низше), як перша частина заповідженої колєктивної історії Марамарошу. Для Угочі стара моноґрафія Szirmay Notitia politica, historica, topogгaphica comitatus Ugochiensis, 1805. З загальнїйших праць історично-ґеоґрафічного характеру згадаю Csánki Magyarország történelmi földrajza a hunyadiak korában („Історична ґеоґрафія Угорщини в часах Гунїадів", є вказівки й для XIII-XIV в., але неповні; Угорська Русь в І т. 1890). Rupp Magyarország helyrajzi története fé tekintettel az egyházi intézetekre („Toпоґpaфічна історія Угорщини з особливим оглядом на інституції церковні"), до Угорської Руси належать томи II і III, Будапешт, 1872 і 1876).
Важнїйші збірки документального матеріалу XII-XIII віку такі: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civilis, opera G. Fejér, до XIII столїтя належать т. II, III. 1-2, IV. l-З, V. 1-3, VI. 1-2, VII. 1-5, 1829-41 (при цитатах сей кодекс означаю буквою F., римська цифра значить том, а арабська по нїй — частину); Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G. Wenzel, т. I-XII (Arpádkori uj okmánytár — Monumenta Hungariae historica diplomataria т. VI-XIII, XVII, XVIII, XX, XXII, 1860-74 (сей кодекс означаю буквами C. A.); Codex diplomaticus patrius hungaricus (Hazai okmánytár), т. I-VIII, 1865-1891 (означаю його буквами С. Р.). Окрім сих великих дипльоматарів загального характеру містять документи з руської території поменьші або спеціальнїйші збірки, як Diplomatarium comitatus Sarosiensis, eruit Wagner, 1780; Mihalyi I. Máramarosi diplomák a XIV es XV századból („Мармарошські документи XIV-XVI в."), 1900; Sztaray család oklevéltára 2 т. (Архів родини Стараі, властителїв c. Стара в Землинськім ком., документи землинської й Ужської ст.); Zichy család okmanytára (Архив родини Зічі); Hazai oklevéltár (Архив до історії вітчини) 1234-1536, вид. Nagy L, Deák F., Nagy G., Пешт, 1879 (м. и. з Землинської й Ужської столицї, до історії родини Dessewffy). Вкінцї Levéltári kutatások (Архівні, розвідки) А. Комаромі, (Komáromy) в Történelmi Tár 1903, що містять чимало документального матеріалу з руських комітатів.
В першім виданню моєї Історії я подав був в примітках реґести з документів до території Угорської Руси. Замість доповняти їх і розширяти, постановив я сим разом їх вилучити: їх збірку, доповнену й продовжену до пол. XV в. задумую видати осібно, спільно з дром Томашівським, що від студий сучасної Угорської Руси останнїми часами звернув ся до її історії (результатами його занять Угорською Русию мав я спромогу покористувати ся при сїм, другім виданню книги).
До угорських слів, що трапляють ся низше, треба пояснити що до вимови: неакцентоване а вимовляєть ся близько як о, акцентоване о як ов, é переважно як ей, ö як и, ? як ив, ü як фран. u, ? як фран. uv, ch (в старій транскрипції) і cs в сучасній читають ся як ч, сz яr ц, s як ш, sz як c, zs як ж, gy як дь, Іу, ny, ty -як ль (жайже й), нь, ть.
15. Лїтература монґольсько-татарської міґрації.
Ґрандіозні монґольські завойовання були описані сучасниками і пізнїйшими письменниками в численних творах хинських, турецьких, перських, арабських, словянських, західньо-европейських; їх довгий (але неповний) реєстр див. при книзї Гамера. З оріентальних джерел найбільш важне: для першого похода в Кіпчак сучасні звістки ібн-ель-Атіра (виїмки з нього в II т. Ученых Записок т. І и III отд. петерб. академії і у Тізенгаузена, як низше); піднесу, що його оповіданнє дуже близько згоджуєть ся з руськими оповіданнями про перший прихід Монґолів на Чорноморє); для иньшого головним джерелом служить перський "Історичний збирач" великого визира монґольської держави Гулагідів Рашід-ед-діна († коло 1318 р.), споряджений на підставі урядових актів і монґольських джерел; в цїлости він досї не переложений: французький переклад Quatremere Bachid-ed-Din Histoire des Mongols de la Perse, 1836 обіймає тільки історію Гулагу; росийський переклад уривків з нього подав Березїн в Ж. М. Н. П. 1853, V і 1855, IX (про походи на Русь), в Трудах восточ. отдЂл. археол. общ. т. XIII і Записках йогож т. XIV. З пізнїйших компіляцій згадаємо монґольські Алтун-тобчі ("Золоте скороченнє") в рос. перекл. вид. в VI Трудів вост. отд., і Ssang-Ssetsen, нїм. перекл. Шмідта вид. в Петербурзї", 1829, турецька комп. Абульґазі, новий франц. перекл. Desmaisons, Спб., 1875. Хинські джерела зібрані і використані в давнїйших працях: Іоакинеа Бічуріна Собраніе свЂдЂній о народахъ средней Азіи й Исторія первыхъ четырехъ хановъ изъ дома Чингизова, 1829, Васїлєва Исторія и древности восточной части средней Азіи (Записки археол. общ. IV), Bretschneider Notices of the mediaeval geography and history of central and Western Asia drawn from Chinese and Mongol writings, 1876, йогож Chinese mediaeval travellers, 1875, Stanislas Julien Documents historiques sur les Tou-Kioue, 1877, Imbault Huart Recueil de documents sur l'Asie centrale (Bibliot. de l'Ecole des langues orientales, v. XVI, 1881), Rosny Les peuples orientaux connus des anciens Chinois d'aprés les ouvrages originaux, 1881. Вірменські джерела — Delaurier Les Mongols d'apres les historiens armeniens (Journal Asiatique, 1858) і Патканова Исторія Монголовъ по армянскимъ источникамъ Спб., 1873-4. Виїмки з арабських джерел про монґольську орду в Европі — Тивенгаузенъ Сбориикъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды, Спб., 1884. З західнїх джерел найважнїйші для нас подорожі Пляно Карпінї (1245-7) і Рюйсброка (1253), бо містять важні звістки про чорноморські степи (видані в IV т. Recueil de voyages et de memoires publié par la Societe de Géographie, IV, 1839), і звістки принесені з Руси на Лїонський синод — у Матвія Парижського (Chronica majora t. IV в Scriptores rerum britannicarum), також сучасні листи в Monum. Germ. hist. Scr. XXVIII і в Annales Burtonenses (Monum. Germ. hist. Scr. XXVII).
Про руську повість про перший прихід Монґолів була вже мова вище — c. 243. Про похід 1237 p. на Рязань маємо осібну повість, втягнену в скороченню в Лаврентиєвську лїт., а в цїлости звістку з пізнїйших збірників (надрукована з варіантами у Срезневского СвЂдЂніа и замЂтки ч. XXXIX). Про дальший похід на Поволже маємо осібні верзії в Лаврент. і 1 Новгородській. Зовсїм самостійне оповіданнє Галицько-волинської, що головно займаєть ся українськими землями.