Стор. 41. р. 17. Канонічний — ухвалений церквою.

Стор. 42. р. 3.. Білянс — підрахунок.

р. 17—18. Універсальність людства — так як говориться, що всі люде собі браття.

189

р. 36. Конкубінат — пожитте на віру, без шлюбу.

Стор. 47. р. 23—24. Натуралістичні, космічні — природні, взяті з природи.

Стор. 48. р. 20. Канонічні писання — прийняті церквою, апокрифічні — нею відкинені як не правовірні, або фальшиві — невірно надписані іменем якогось святого автора, хоч по змісту не противні церковній вірі.

р. ЗО. «Рахманський Великдень», або «права середа», 25 день по Великодню, або по церковному «Преполовеніє»: середа між Великоднем і Зеленими святами, що святкується православною церквою.

Стор. -52. р. 22. Інвенція — винахід, вигадка.

Стор. 53. р. 13. Митрополити в XIV—XV-их роках частіш, вибирались в краю, на Україні і Білоруси, і тільки їздили потім до Царгороду — одержати посвященнє від патріарха цар город ського. Але часом патріархи, як то давніш бувало, і тепер присилали своїх кандидатів; таким був царгородський ігумен Ісидор, дуже освічений і талановитий Грек, котрого патріарх прислав 1437 р. на опорожнену митрополію руську в дуже відповідальний момент, коли треба було для ратування Візантії перевести унію Східньої, Грецької церкви з Західньою, Латинською, щоб одержати воєнну поміч від папи і католицьких володарів.

Стор. 55. р. 18. Афон або Атос, инакше «Свята Гора», монаша республіка на Архіпеляг'у — союз монастирів, що виключно займають сей малий, гірський півостров; він відог- рав велику ролю в релігійнім і культурнім життю Східньої Церкви, і української з-окрема, особливо у вказаних XIII— XIV в., як огнище нового аскетичного містицизму, що легковажив собі всяку практичну діяльність, навіть молитви і обряди, а головну вагу надавав безпосередньому єднанню з Богом через скуплен нє гадки.

Стор. 57. р. 15. Конвенціональний — умовний, умовлений, а не дійсний.

Стор. 58. р. 36. КосмоКоничні легенди — ті що обяс- нюють походженнє світу.

190

Стор. 60. р. //. Талісман — магічний, чудодійний засіб.

Стор. 62. р, 35—36. Генетичний ззязок — походженнє.

Стор. 63. р. 25. Патронат: польські королі і вел. князі литовські присвоїли собі призначеннє єпископів та ігуменів, мовляв як патрони — покровителі їх. На практиці се сходило на те, що ті, що хотіли дістатись на сі посади, купували їх собі. Таке купованнє звалось в церкві симонією і нібито рішучо заборонялось, хоч в дійсності сі заборони й не додержувалися.

Стор. 67. р. 38. Ав^сбурська конфесія — так зветься виклад євангелицтва, що уложив Мелянхтон, оден з провідників німецького реформаційного руху для сойму Німецького цісарства, зібраного в Авґ'сбурґ'у в 1530 р. Вона стала викладом віри німецьких євангеликів і прийнята була також евангеликами Польщі й Литви, котрі тримались євангелицтва німецького (лютеранства). Инші — головно в Мало- польщі — пристали до Кальвінової церкви, і остаточно організувались на його доктрині в 1560-х роках.

р. 41. При кінці реестра єванг. громад треба дописати, a capite.

Розуміється, спис сей далеко не повний, бо збирає тільки досі опубліковані документальні й літературні згадки.

Стор. 70. р. 4—5. Юрий Немирич, з волинської української панської родини, довго жив в європейських краях, був одним з освіченіщих людей свого часу на Україні; тримався унітарської доктрини, за помічю козаччини сподівався добитись реліг'ійної свободи в Польщі. Пристав до козацького війська, вважається автором гадяцької унії з Польщею, 1658 р., що мала дати Україні широку автономію в реформованій Польщі — федерації Польщі, Литви і Руси. Але український нарід не прийняв сеї унії і сам Немирич згинув в повстанню.

Стор. 72. р. 4—5. Негалевський Валентин, людина близ- ше незвісна, переклала в 1581 р. євангеліє, як здогадуються — з польського, унітарського перекладу.

Стор. 75. р. 2. берестейський собор — був скликаний

191

королем для проголошення унії українсько-білоруської церкви з Римом, що вона піддається під власть папи і приймає догмати Римської церкви,— се заявили делегати єпископів України і Білоруси в Римі перед папою, і се мало бути подано до загального відома на тім соборі в Берестю. Але не лише православне духовенство, пани і громадянство доводили, що єпископи не могли сього зробити без їх собору і без згоди патріархів — зверхників православної церкви. Вони зібрались на сей час до Берестя і рівнобіжно з уніятським собором зложили свій собор, поділений на коло духовне — під проводом патріарших уповажнених, і коло світське, де православні пани і делегати міщан, брацтв, шляхти радили над політичними засобами боротьби.

р. 52. Походженнє св. Духа — се одна з основних ріжниць між грецькою церквою і латинською: грецька церква символ віри читає так, що Св. Дух походить від Отця, латинська: від Отця і Сина.

Стор. 79. р. 4—5. Супрематія брацтв: в статуті львівського брацтва, наданім йому патріархами 1586 р., за брацтвами признавалось право контролі над церковними порядками, над духовенством, а колиб єпископ не звертав уваги на брацькі завважання, то брацтвам давалось право «противитись» і епископови. Се було незгідно з практикою грецької, і тому єпископи сильно обурювались на такі великі права брацтв: се було одно з причин, чому вони (єпископи) йшли на унію з Римом, щоб звільнитись від сеї контролі брацтв.

р. 25. Потій єпископ володимирський, потім митрополит уніатський (другий з ряду) — найбільша голова уніятської партії, автор богатьох писань в оборону унії.

р. 52. Вишенський Іван, або Іван з Вишні (в Перемшци- ні) найбільший з православних письменників сеї доби (першого відродження).