«1892 р. приїхав з Київа урядовець Скворцов (синодальний місіонар), звелів старості зібрати нас всіх до сільської школи, богато нас питав, але ми тоді були на відповіди слабі, тільки повторяли: «Не мучте нас ради Бога». Він сказав нам: «Верніться до церкви, все одержите, чого вас позбавили». Ми тільки відповіли, що не можемо облишити Господа, а сповнити закон ваш, котрим ви нас мучите.

«1896 р. зявивсь у мене в дома священик, заявив, що прислав його повітовий начальник, довідатись про мої релігійні переконання. Звернувсь до мене і сказав: «Як ви іменуєтесь по вірі своїй?» Я відповів йому: «Віри я Ісусової, сердечної».— «Як ти признаєш священство?» — «Священство, не що инше, як державні урядовці».— «А святих признаєш?» — «Признаю, але їм не молюсь і не кличу в поміч, бо вони догодили Богови для себе самих, а ми повинні догоджати Богови добрими ділами для себе»...

Надруковано в збірці В. Бонч-Бруєвича, Матеріяльї къ исторіи русскаго сектантства и раскола, т. І, ст. 52 і далі.

164

поводяться з своїми іконами. А другий провідник українських євангеликів Рябо- шапка подав архиєреєви заяву, що він і його ученики рішились цілком вийти з православної церкви з огляду на утиски й гонительства попів і адміністрації. Заразом вислано до г'енерал-г'убернатора прошение, щоб їм позволено виселитись кудись на степи, організувати громаду і поставити школу. Се позволено не було, але се були початки сформування явної єванге- лицької української церкви ¹.

Незалежно від всяких пси- хольог'ічних мотивів на се, -

безсумнівно, вплинула агітація пруських баптистів, які коло того часу з великою енергією, самопевністю та рішучістю заходились приєднувати собі на Україні одновірців та їх організувати. На взір баптистських громад німецьких творяться громади зложені з Українців, в тих же формах, з тим же метрикальним діловодством, приймають до вжитку баптистські збірники релігійних пісень (на росийській мові) і їх (російську) релігійну літературу.

По всій очивидности, крім того, що се давало готові форми організації, моральну, а почасти й матеріяльну підмогу світового євангелицького союзу, поміч богатих і впливових, великопанських великоруських гуртів, тут мали великий вплив міркування, що проголошуючи себе баптистами ук-

Михайло Драгоманов.

і Українською я її називаю тому, що її члени були українського походження. Але в собі вона не мала нічого українського, як я се вже зазначив, і ще до сього не-українського характера її поверну низше.

165

раїнські штунди дістануть ті ж права на релігійну толеран- цію, які признавались за баптистами німецькими. Задля сього вони в переважній більшости годились підпорядкувати себе баптистській доктрині, хоч деякі пункти її викликали серед них незг'оду: напр. більшість не хотіла приймати баптистського перехрещування вже раз хрещених, і в питаннях віри були між штундами відміни. Про те з отих тактичних мотивів вони посилались на баптистський кате- хізм, як на свій виклад віри, добиваючись для себе баптистських прав.

Та як раз сього не хотіли допустити оборонці офі- ціяльної церкви, і на сім г'рунті вивязується завзята війна між оборонцями і противниками євангелицького руху, що потяглась аж до революції 1905 р. Оборонці євангеликів доводили, що вони, як баптисти, повинні користуватись тими ж правами. Противники уперто відріж- няли їх від баптистів під назвою штунди, або штундо- баптизму, і відмовляли їм прав на толєранцію, а в кож- дім разі вважали їх підлеглими карам за відступленнє від державної реліг'ії. І дійсно аж до 1905 р. штунда все не виходила з-під кар і репресій, а 1894 р. навіть окремим указом була зарахована до сект «особливо шкідливих» і зібрання штундистські були спеціяльно заборонені.

Не вважаючи на се українські люде приставали до «штундів» в великій скількости: з початку, в 1860-х рр. на Херсонщині, в околиці Одеси і Єлисаветськім пов., трохи згодом в полудневій Київщині (принесли сюди «штунду» люде, що ходили на заробітки до Херсонщини, особливо з більш інтелігентних сільських верств: «шляхти», «однодворців» то що). Нарешті в 1880-х рр. вона сильно поширилась в Катеринославщині. Позначалась також в Таврії, на Полтавщині, в Чернигівщині, на Волини, Поділлю, Бесарабії. Скільки небудь певного обчислення її приналежників ніколи не було опубліковано, але не підлягає сумніву, що

166

перед світовою війною було сих євангеликів українського походження кілька сот тисяч *.

Замість заглиблятись до подробиць їх поширення, їх організації, їх догматичних відмін, все таки добре не висвітлених,— за краще вважаю опинитись коротенько коло деяких замітнійших, більш відомих фігур діячів сього цікавого руху.

Перша яскрава постать в історії українського єванге- лицького руху, яку знаємо, се Онищенко, селянин з села Основи, Ряснопільської парафії, коло Одеси. Вже в 1850-х рр. ходячи на заробітки до німецьких кольоністів в сусідстві Николаева, він перенявсь євангелицькими поглядами, прийняв і зверхній вигляд Німця-кольониста, перестав ходити до церкви (якийсь час, живучи між Німцями, ходив до їх церкви, але потім залишив і се), і віддавсь проповіди. Очи- видно, в звязку з сим навчивсь і письма, змалку бувши неписьменним. Сей перелім в його життю ставсь, коли він мав уже 40 літ. Про своє наверненнє оповідає, що з початку «був скверний», але порозумівши нікчемність свого життя, став з запалом, до екстазу молитись. «Одного разу моливсь я на полі, плакав і кричав: «Господи, просвіти мене, напути мене!» Не знаю хто — я сього не бачив — наче зняв з мене одежу, і зробилось міні легко, і став я вільний і пізнав Бога. Другого разу теж моливсь я на полі, стояв на вколіш- ках і раптом вдарив страшний грім: я затремтів усім тілом і почувсь міні голос: «Держись!». Очивидець, що бачив його при кінці 1880-х рр., коли йому було 70 рік (отже по літам

¹ Ведомости беру головно з праці пок. Зіньківського: Штунда, українська рационалистична секта, се старанно зроблений перегляд матеріялу до р. 1890 (головно на підставі дісертації священика Рождественского, 1889). Також статті: П. Лебединцева, Матері ялы по исторіи возникновенія штунды на югЬ Россіи. Кіевская Старина за 1884 і 1885 рр., В. Бородаевскої-Ясевич; Сектантство въ Кіевской губерній. Баптисты и Малеванцы, 1902 (передруковано і доповнено новійшим мотеріялом в збірці її ж: «Борба за вЬру», 1912). Деякі відомости також в збірці праць IV місіонарського зїзду: Русскіе сектанты, 1911. Натомість мало що цікавого для нас дає простора праця проф. Праса: Die russischen Sekten, І—И.

167

він ровесник Куліша) описує його так: Зросту високого, худорлявий, з простодушними, дитячими синіми очима. Володіє добре словом і з запалом говорить про свої реліг'ійні переконання, роблячи сильне вражіннє на слухачів. Живе окремо від жінки і дітей, сам собі готуючи страву, споря- жаючи одіж і взагалі дуже працьовитий. На сектантських зібраннях звичайно не буває і не висувається як провідник, хоч заживає великої поваги.

Його учеником був Михайло. Ратушний з того ж села Основи, оден з визначнійших провідників євангелицького руху 1860—70-х рр. Від початку взяв він провід євангелиць- кої громади свого села, хоч у всім радився з Онищенком (Онищенко говорив: Бог дав мині світ, а Михайлови розум»); але не вдоволяючись роботою в межах свого села, з великим успіхом проповідував в сусідних, іздячи під покривкою крамарства. Сучасники відзиваються про нього та його ученика і співробітника Болобана з великим признанием для їх відваги і витрівалости та иньших моральних прикмет. Своїм посвяченнєм, проповідю, лагідністю, богословською вченістю та твердістю в своїх переконаннях вони здобули велику повагу у «штундів», признає православний історик євангелицького руху свящ. Ролущственський. Арештований в 1865 р. Ратушний сміливо докоряв духовенству за його користолюбність та неморальність і взагалі ставився твердо і гідно. Завдяки його енерг'ії й здібностям уже в 1870 р. було в сій околиці звісно офіціяльно понад 200 штундів, і вона зісталась одним з огнищ євангелицького руху.