Та коли він побачив, як вона акуратно сидить на валізі, склавши руки на сумочці, вдягнена з голови до п’ят в оте страшенно жарке клітчасте плаття, Александр збагнув, що надії його не справдилися. Уся її поза нагадувала про сироту, викинуту напризволяще у світ, якого вона не знала і якого боялася. Маленька сіра мишка. З волею, зламаною її батьком і — поза всяким сумнівом — її священиком. Життєвий досвід підказав йому поводитися з нею по-діловому і різко, а серце стислося від жалю та огиди. «Господи, та з цього нічого ж не вийде!»

Біля нього не опинилося на той момент мудрої та досвідченої жінки, яка б сказала йому, що він усе робить не так. Тому Александр і гадки не мав, що робить усе не так. Він виконував свій план: зустріти наречену і якомога швидше з нею побратися.

Майже цілий день, що він провів з нею до одруження, у чомусь його порадував, у чомусь — розчарував. Хоча її вбрання й було жахливим і лише відштовхувало, добре придивившись до дівчини, Александр помітив, що Елізабет має добрий потенціал стати дуже красивою та привабливою жінкою. І йому сподобалися її очі, великі й виразні, їхній темно-голубий колір. Коли її вдягнули в дороге плаття та прикрасили коштовностями, він переконався, що з нею не соромно буде виходити на люди. Сором’язливість і небагатослівність — як він переконав себе — з часом зникнуть, а її нерозбірливий шотландський акцент — ослабне. Його неприємно вразило, як Елізабет сприйняла діамантову каблучку, але два тижні по одруженні вона вже не заперечувала проти зміни свого одягу та прикрас.

До першої шлюбної ночі він поставився з упевненістю чоловіка, досвідченого в коханні, чоловіка, для якого в жінках не лишилося таємниць. Але він не спромігся врахувати той факт, що всі жінки, яких він завоював, самі запрошували його до свого ложа, тобто вони бажали його. І він задовольнив усіх і кожну, змусивши бажати його ще і ще. Звісно, Александр знав, що Елізабет надто молода, щоб бути у сприйнятливому настрої перед першою шлюбною ніччю, але не мав жодного сумніву, що за дві хвилини зможе збудити її настільки, що вона сама його забажає. Коли ж цього не сталося, у нього не виявилося резервів: Александр Кінрос не був донжуаном. Він був просто талановитим інженером з сильним статевим потягом, який він до одруження звик спрямовувати в русло взаємного задоволення. Але те дурне дівча навіть не дозволило йому зняти нічну сорочку! Що б він не робив, він не зміг її збудити! Вважається, що жінки в шістнадцять років знаходяться в зеніті своєї сексуальної стиглості, але Елізабет була як зелена недозріла вишня. Вона ввічливо перетерпіла його домагання, тобто не відкинула їх відверто. Звісно, вона була готова виконувати свій подружній обов’язок, обов’язок простий та нехитрий, — і все. Тому після трьох спроб узяти штурмом цитадель під назвою «моя дружина» Александр залишив її ложе жорстоко розчарованим чоловіком. Ба більше: він залишив її ложе з думкою: а чи не помилявся він глибоко усі ці роки? Чи не вдавали задоволення всі ті жінки, яких він знав? Чи й справді вони його відчували?

Провівши безсонну ніч у роздумах у власному ліжку, Александр заспокоївся стосовно цих вагань. Чоловік, який міг відрізнити справжнє золото від підробки, не міг легко купитися на обман, і поведінка Рубі в його ліжку не залишала стосовно цього жодних сумнівів. Вона не вдавала оргазм, вона його відчувала, вона була надто хтивою, надто ненаситною. Але ж як принизливо було відчувати, що не такий він уже й суперкоханець, врешті-решт! Чому ж він не спромігся завести Елізабет? «Я — людина не марнославна, — подумав Александр (хоча дехто міг сказати і протилежне, дивлячись на його одіж з оленячої шкіри), — я не марнославний, маю добру фігуру і досить привабливе обличчя. Я — багатий, успішний та всіма шанований. Чому ж я не можу задовольнити у ліжку свою дружину?»

На це запитання він не мав відповіді.

Не з’явилося відповіді і на той час, коли вони покинули Сідней, хоча він переспав з Елізабет кільканадцять разів — але завжди без належної реакції з її боку. Вона просто лежала під ним і мовчки терпіла.

Якби ж то Елізабет могла здогадатися, то вона б зрозуміла, що немає кращого способу заінтригувати свого чоловіка, аніж бути такою, як вона є: жінкою, яку не можна обвести навкруг пальця, заворожити своєю чарівливою посмішкою, довести до шаленства, до пристрасті і до несамовитого дикого задоволення. Йому було однаково, що одружитися з бурулькою, яка не була повністю льодяною; якби він лише спромігся знайти спосіб розтопити її, то став би в її очах володарем світу. Він покохав її, тому що не міг збурити її почуттів, не міг зробити так, щоб очі її спалахували радісним вогнем, коли він заходив до кімнати, він не міг викликати у неї ніякої реакції, окрім покірливого виконання свого обов’язку.

У ту ніч, коли вона повернулася до нього і поцілувала на знак подяки за доброту до Теодори Дженкінс, він зробив страшенну помилку, вирішив скористатися цією нагодою відразу ж:

— Скинь свою нічну сорочку. Тіло має відчувати тіло.

Він гадав, що дотик тіла до тіла неодмінно викреше в ній іскру — бо у нього завжди так було. Але нічого не вийшло. Елізабет як стоїчно виконувала свій обов’язок, так і виконувала його далі. Тепер Александр збагнув, що Елізабет не лише не любила його: можливо, вона взагалі його ніколи не полюбить. Він був для неї як тягар.

Тому він не став рвати свої стосунки з Рубі, а це ускладнило ситуацію, бо йому довелося докладати зусиль, щоб це залишалося таємницею. Якщо він дозволить Елізабет самостійно прогулюватися містом, то якась мстива стара карга обов’язково увіп’ється в неї своїми пазурами; можливо, навіть сама Рубі може виказати їй таємницю. Бо вона відразу ж витягнула з Александра всю правду, коли він повернувся до міста і до неї — жінки, без якої не міг жити.

— Ти розлюбив мене і покохав свою свіжозаморожену дружину, — злостиво зауважила вона.

— Навіть гірше, — похмуро мовив він. — Я кохаю обох жінок одночасно, через різні причини та з різними намірами. Хіба ж таке не буває? — спитав він, спираючись ліктем на подушку. — Ви настільки різні, наскільки це може бути між жінками.

— А звідки мені знати, що ти не брешеш? — стомлено спитала Рубі. — Я навіть жодного разу не бачила місіс Кінрос.

— І ніколи не побачиш! — відрізав він.

— Інколи, Александре, з твоїх вуст вискакує лайно.

Однак усі ці проблеми відійшли на задній план, коли він дізнався, що Елізабет завагітніла. Вона завагітніла швидко, а це означало, що в них буде велика родина з купою хлопчиків та дівчаток. Приблизно через кожні двадцять місяців народжуватиметься нова дитина. Такий ритм забезпечить їй достатній інтервал для того, щоб відпочити між пологами. «Може, Елізабет і погана коханка, але матір’ю вона буде бездоганною; вона стане володаркою в цьому домі», — подумав Александр. Дізнавшись про її вагітність, він прийшов у такий захват, що розповів їй про своє аж ніяк не шляхетне походження, про те, з яких глибин йому довелося прокладати собі дорогу в люди. Таємниця зачаття пеком його пекла і вимагала оприлюднення — і це було цілком логічно для чоловіка на кшталт Александра, чиє походження було оповите загадковістю, чия мати настільки утаємничила свого коханця, що навіть спеціально запрошені ним приватні детективи не змогли зламати мовчанку мешканців маленького шотландського містечка. Але він не знав і не міг знати, що його зізнання лише ускладнило ситуацію і навіть сильніше відштовхнуло Елізабет від нього. Він мав намір прокласти кладку крізь провалля, яке їх розділяло, а натомість лише розширив його.

«Так, — повторював він сам собі, — Елізабет стане прекрасною матір’ю, вона стане володаркою цього маєтку. Вона виявила неабияку сміливість, коли поставила на місце Меґґі Самерс через конфлікт з приводу Джейд і слуг-китайців. Ти диви, що витворяла ця жінка у мене за спиною! Цікаво, чому жінки нешляхетного походження, такі, як Меґґі Самерс, так зневажливо ставляться до китайців і вважають їх нижчими за себе істотами? А моя дружина каже, що я схожий на чорта. Якби ж то я раніше про це знав! Якби ж то!»