Здавалося, вона розмірковує. Фактично вона й розмірковувала, хоча ті думки, на які вона спромоглася, мабуть, розвивалися не в тому напрямку, на який він, імовірно, міг би очікувати.

Думала вона таке: «Так кажуть наркомани: «Я більше ніколи не торкнуся цієї гидоти. Я зупинявся раніше, а тепер зупинюся назавжди. Я гарантую». Але нічого вони не гарантують, навіть якщо самі в це вірять, так само не гарантує нічого й він».

Думала вона таке: «Що мені робити? Я не зможу його обдурити, ми занадто довго прожили разом».

На це їй відповів якийсь холодний голос, про існування іш трого всередині себе вона ніколи не здогадувалася, можлшіи родич тому голосу БД, що нашіптував Бобу про задавак - їм» що він їх примічав у ресторанах, тих, котрих бачив, як ішнм сміються посеред вулиці, їздять у дорогих спортивних МИНІМ нах 3 відкритим верхом, перешіптуються Й підморгують ОДІІІІ одній, стоячи на балконах багатоквартирних будинків.

Чи, можливо, це був голос Потойбічної Дівчинки.

«Чому не зможеш? — спитав голос. — Врешті-решт... мім же тебе дурив».

А далі як? Вона цього не знала. Єдине, що вона знала, це іс, що тепер є тепер і з цим тепер треба негайно щось вирішувати

—  Ти мусив би пообіцяти зупинитися, — почала вона дуже повільно, неохоче. — Дати свою найповажнішу, ніколи й мі защо не порушувану клятву.

Його лице наповнилося полегшенням таким всеохоплюю чим, таким якимсь хлоп’ячим, що вона відчула зворушення Він так рідко виглядав хлопцем, яким колись, певне, був. Зпії но, це також і той самий хлопець, котрий колись був плану вав прийти до школи зі зброєю.

—  Я все зроблю, Дарсі. Дам обіцянку. Я поклянуся. Я тобі вже казав.

—  І ми більше ніколи знову про це не балакатимемо.

—  Я згоден.

—  І ти також не посилатимеш документи Дувалл до поліції.

Вона помітила розчарування (теж диявольськи хлоп’яче),

що промайнуло його обличчям на цих її словах, але поступа ти ся вона не збиралася. Він мусить почуватися покараним, бо дай хоч трішки. Тільки так він повірить, що переконав її.

«А так воно чи ні? О Дарсеплен, так це чи ні?»

—  Мені потрібно дещо більше, ніж просто обіцянки, Боб- бі. Дії промовляють переконливіше за слова. Вириєш яму в лісі і закопаєш там ідентифікаційні картки тієї жінки.

—  А коли я це зроблю, ми зможемо...

Вона простягнула руку, прикривши йому рота. Присилувала себе говорити суворо.

—  Цить. Досить.

—  Гаразд. Дякую тобі, Дарсі. Дуже-дуже.

—  Я не розумію, за що ти мені дякуєш, — а тоді, хоча сама думка про те, що він лежатиме поряд з нею, наповнила її огидою й жахом, вона примусила себе доказати решту: — А зараз роздягайся й лягай у ліжко. Нам обом треба бодай трохи поспати.

— 10 —

Він вимкнувся мало не вмент, щойно його голова торкнулася подушки, але ще довго після того, як він почав стиха, делікатно хропти, лежала без сну Дарсі і думала, що ось дозволить вона собі задрімати, а прокинутися може, відчувши його пальці в себе на горлі. Вона ж, врешті-решт, лежить у ліжку поряд з божевільним. Якщо він додасть її до свого рахунку, буде рівно дюжина.

« Але він пообіцяв, — подумала вона. Це було якраз в той час, коли небо почало світлішати на сході. — Він сказав, що кохає мене, і це звучало цілком щиро. А коли я сказала, що триматиму його таємницю — бо саме про це і йдеться, тримати його таємницю, — він мені повірив. А чом би й ні? Я сама себе майже переконала».

Є надія, що він дотримуватиметься своєї обіцянки? Не всі наркомани після очищення зриваються, кінець-кінцем. І тоді як вона нізащо не змогла б зберігати його таємницю заради себе, хіба вона не зможе цього робити заради дітей?

«Не зможу я. Й не буду. Але що я мушу робити? Який збіса я маю вибір?»

Обмірковуючи це питання, її втомлений, збентежений розум нарешті здався й відплив.

їй снилося, як вона входить до їхньої їдальні і бачим, і ям жінку, прив’язану ланцюгами до довгого стола «Ітан Елл,ні» ’ Жінка лежить гола, тільки чорний каптур прикриває їй пер ню половину обличчя. «Я не знаю цю жінку, ця жінка мені не знайома», — подумала вона уві сні, а потім з-під каптура о іи.і лася Петра: «Мамо, це ти?»

Дарсі хотіла закричати, але інколи, всередині кошмару, ц< неможлива дія.

— 11 —

Коли вона нарешті виборсалася зі сну — з болящою головою, з похмільним відчуттям, нещасна — інша половина ліжка бу ла вже порожньою. Боб знову повернув сюди циферблатом <>у дильник, тож вона побачила, що зараз уже чверть по десятій За всі ці роки Дарсі ще ніколи не прокидалася так пізно, т.і звісно ж, вона не могла заснути аж до перших променів сні танку, а ще й той сон, у який вона врешті провалилася, був на селений жахами.

Вона сходила в туалет, стягнула халат з гачка на внутріш ньому боці дверей ванної, потім почала чистити зуби — у ро ті було гидотно. «Мов на дні пташиної клітки», — звичайно казав Боб рідкими ранками після тих вечорів, коли він було випивав зайвий келих вина за вечерею або другу пляшку пи ва, дивлячись бейсбольний матч. Вона виплюнула, вже збира лася повернути щітку на належне їй місце, до склянки, але за стигла, задивившись на відображення в дзеркалі. Цього ранку вона побачила там жінку не середнього віку, а стару на вигляд: бліда шкіра, рот в оточенні глибоких зморщок, пурпурові пля ми під очима, дико переплутане волосся, «постільна зачіска»,

«Ethan Allen» — заснована 1932 року меблева компанія, названа на честь героя Американської революції й війни за незалежність (1775—1783), одного з засновників штату Вермонт.

.і

икої можна досягти тільки вертячись і борсаючись в ліжку. Ллє все це вона зауважила лише побіжно; власний вигляд становив для неї найменший інтерес. Дивлячись понад плечем нласного віддзеркалення, крізь прочинені двері ванної вона мглядалася у їхню спальню. Хоча там була не їхня, там була І Іотойбічна Спальня. Вона бачила його капці, тільки то були не його капці. Вони були вочевидь занадто великими для Боба, майже велетенськими капцями. Вони належали Потойбічному Чоловіку. А двоспальне ліжко із зіжмаканими простирадлами, незастелене покривалом? То Потойбічне Ліжко. Вона знову перевела погляд на жінку зі скуйовдженим волоссям і почервонілими, наляканими очима: Потойбічна Дружина у всій своїй виснаженій красі. На ім’я Дарсі, але з прізвищем не Андерсон. Ця Потойбічна Дружина має офіційний статус місіс Браян Депаганті.

Дарсі похилилася вперед, поки її ніс не торкнувся дзеркала. Вона затримала дихання і затулила по боках обличчя долонями, як робила це колись, коли була дівчинкою у вимазаних в трав’яну зелень шортах і сповзаючих білих гольфах. Так вона дивилася, аж допоки їй вистачило затриманого повітря, а потім видихнула, затуманивши дзеркало. Витерши його начисто рушником, вона пішла на перший поверх розпочинати свій перший день дружини монстра.

Він залишив для неї записку під цукерницею.

«Даре...

я подбаю про ті документи, як ти й просила. Я кохаю тебе, серденько.

Боб».

Своє ім’я він обрисував маленьким сердечком, чого не робив уже довгі роки. У ній промайнуло почуття любові до нього, густе й нудке, як запах в’янучих квітів. їй схотілося завити, немов якійсь жінці зі Старого Заповіту, вона придушила звук салфеткою. Ввімкнувся холодильник, завівши своє безсердечне

I.

дзижчання. Вода крапала в мийку, відцокуючи секунди ой ми рцеляну. Язик її був кислою губкою, запханою їй до рота. Нп на відчувала, як час — весь прийдешній час із нею в ролі ті подиніу цьому домі — тисне на неї з усіх боків, немов гаміїїии сорочка. Або як труна. Це той світ, у який вона вірила дитм ною. Він був тут весь цей час. Чекав на неї.