Як чесним людям він посади вирива!

А! Серце крається од муки і страждання

З того ганебного підлоті потурання, —

І часом я ладен в пустиню утекти

Від галасливої людської суєти.

Філінт

Ох, боже! Не страшіть неласкою такою

І над натурою ви згляньтеся людською.

Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми,

Та як доводиться нам жити між людьми,

То треба у всьому додержувати міри

І до моральності не братись надто щиро.

Правдивий розум нам обачність каже мать —

Ба навіть мудрістю не слід надуживать.

Колишніх поколінь чеснота непохитна

За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!

Нам бездоганності уже не осягти;

Покірно мусимо за часом ми іти.

Це ж безум: повставать на тисячі — одному!

Переробити світ не до снаги нікому.

Багато, як і ви, я налічити б міг

Речей, що кращими волів би бачить їх,

Але без осуду гучливого дивлюся

І гніву марному, як ви, не піддаюся.

Людей беру таких, які вдались вони:

Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —

І рівний мудрістю із вашою злобою

Мій шлях, позначений девізом супокою.

Альсест

Скажіть, добродію: невже ж таки нічим

Не похитнути вас у супокої тім?

Якби вас той продав, кого ви другом звали,

Якби добро од вас шахрайством виривали,

Якби хто поговір на вас лихий пустив, —

Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?

Філінт

Ні! Всі оті-гріхи, мені і вам відомі,

Людському родові властиві і питомі,

І ображатися чи сердитись мені,

Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —

Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса,

Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.

Альсест

Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать

І не… А, сто чортів! Волію замовчать,

Щоб неподобні ці спинити міркування.

Філінт

І справді, тут було б на часі вже мовчання.

Вам краще об суді подумати своїм,

Аніж на ворога метать словесний грім.

Альсест

Не хочу я того, і край усій розмові.

Філінт

Хто ж помагатиме у справі вам судовій?

Альсест

Хто? Правда і закон — помічники мої.

Філінт

А завітаєте ж, проте, до судії?

Альсест

Нащо? Хіба ступив я на криву дорогу?

Філінт

Ні, але ворог ваш для діла для свойого

Пролізе…

Альсест

Байдуже! Я зважився чекать

На вирок совісний.

Філінт

Ой, можете програть!

Альсест

Я й кроку не ступлю: хай станеться, що має.

Філінт

А той підлеститься…

Альсест

Мене це не доймає.

Філінт

Глядіть, проскочите.

Альсест

Та й не від того я.

Філінт.

Але ж…

Альсест

Ото душа потішиться моя!

Філінт

Чому ж нарешті ви…

Альсест

Тоді до дна побачу

Я роду ницого мерзенну, підлу вдачу,

Тоді в лукавстві я упевнюся людськім,

Коли програю суд на чудо й диво всім.

Філінт

Що за людина з вас!

Альсест

Не шкода і заплати,

Щоб це побачити.

Так, хочу я програти!

Філінт

Альсесте, що це ви!

Та кожен з ваших слів

Сміявся б, далебі, якби на їх наспів!

Альсест

Ну й на здоров’ячко!

Філінт

Тепер одно скажіте:

Коли ви щирості надумали служити,

Коли правдивість вам — і щастя, і мета, —

Чи щира, друже мій, і чи правдива та,

Кого ви любите? Дивуюсь я, їй-богу,

Як, бувши ворогом земного роду всього,

Усе позбавивши і ласки, і хвали,

Ви любу серцеві найти, проте, могли!

А ще чудніш мені, де в світі цім широкім

Для ніжних почуттів ви зупинились оком!

Якби ви радились, кому любов оддать,

То мусив би я вам по-дружньому сказать:

Погляньте, з ніжністю безмежною якою

Стрічає тиха вас і скромна Арсіноя!

А Еліанта як, правдива над усіх,

Вас гріє полум’ям очей своїх палких!

А ви мов кажете: «Нехай собі! Про мене!»

Бо зчарувала вас кокетка Селімена,

Котрої витівки та язичок лихий

Якраз би до лиця сучасності отій,

Що гостро ви її картаєте словами.

Невже не. бачите ви вад своєї дами?

Чи, може, серце вам закохане велить

Усе їй вибачить, усі гріхи простить?

Альсест

Ні. Я ще не осліп. Я цю вдову кохаю,

Та хиби всі її за вас незгірше знаю.

Пойнятий полум’ям, проте, я б перший міг

Їх запримітити і осудити їх.

Але — що ж діяти! — Змагатися несила…

Вона й така, як є, мені без краю мила.

Дарма, що сотню в ній я огріхів найшов —

Переборола все звитяжниця любов.

І з певністю кажу: огонь чуття мойого

Очистить душу їй од намулу брудного.

Філінт

Чималу ви собі роботу завдали!

А ви ж до серця їй?

Альсест

О боже! Та коли

Не вірив би я в це, то що й по тім коханні!

Філінт

Чому ж туманить вид глибоке вам страждання,

Як ви з суперником зійдетесь хоч на мить?

Альсест

Кохання справжнього частками не ділить, —

І я сюди прийшов освідчитися сміло

І все їй висловить, чим серце наболіло.

Філінт

А от якби мені до вибору прийшло,

То Еліаиті б я, склоняючи чоло,

Віддав чуття свої. Правдива, скромна, стала,

І вам би до душі найбільш вона пристала.

Альсест

До того самого я розумом дійшов,

Та ба! Не розумом керується любов.

Філінт

Боюся: пристрастю охоплені палкою,

Ви, може…

Оронт

(до Альсеста)

Сказано мені в передпокої,

Що не застану я прекрасних наших дам:

Щось купувать пішли. Але я радий вам

Пошану висловить глибоку і правдиву,

Віддавна марю я про хвилю ту щасливу,

Щоб до сердечної розмови з вами стать

І приязні од вас високий дар прийнять.

Належне раз у раз я віддаю заслугам

І прагну, щоб мене ви йменували другом.

А хто відомий так поміж людьми, як я,

Той, певне, на таке заслужує ім’я.

Альсест замислився і ніби зовсім не зважає на Оронтову мову.

До вас повів я річ, вельмишановний пане.

Альсест

До мене, пане мій?

Оронт

Чи вам це не бажане?

Альсест