Клеант. Що з вами, чарівна Анжеліко? Чого ви плачете так гірко?

Анжеліка. Горенько, я плачу, бо втратила найдорожчу і наймилішу істоту… Я плачу, бо помер мій батько…

Клеаит. О небо! Яке горе! Яке несподіване лихо! А я саме ублагав вашого дядечка поклопотатися за мене і тепер прийшов до вашого батька, щоб відрекомендуватися йому особисто і спробувати моїми благаннями та виявленням моєї пошани до нього умовити його віддати вас за мене.

Анжеліка. Ах, Клеанте, не будемо більше про це говорити. Покиньмо всі думки про шлюб. Після смерті мого батька мені нічого більше не лишилося на цьому світі, і я зрікаюся його назавжди. Так, татку мій, коли раніше я не хотіла коритися вашій волі, то тепер я виконаю бодай хоч одне ваше бажання і тим спокутую мою провину перед вами. (Падаючи перед Ареаном навколішки). Дозвольте ж мені, таточку, дати вам цю обіцянку і поцілувати вас на знак мого щирого каяття.

Арган (обнімаючи Анжеліку). Ах, донечко моя!

Анжеліка. Ай!

Арган. Підійди до мене. Не бійся, я не помер. Так, ти моя кров, моя справжня дочка, і я щасливий, що побачив, яку ти маєш добру душу.

Анжеліка. Ах, яка радісна несподіванка! Татуню, раз небо, на превелике моє щастя, повертає вас мені, дозвольте мені кинутися вам до ніг і благати вас про єдину ласку. Якщо ви не співчуваєте непереможному пориву мого серця, якщо ви не згодні на мій шлюб з Клеантом, то заклинаю вас, не силуйте мене принаймні виходити заміж за іншого. Це єдина ласка, якої я у вас прошу.

Клеант (падаючи навколішки перед Арганом). О добродію, згляньтесь на наші благання! Не чиніть більше опору взаємним пориванням такого прекрасного почуття, не розлучайте нас!

Беральд. Брате мій, невже такі благання не зворушать вашого серця?

Туанетта. Паночку, невже ж ви наважитесь занапастити таке кохання?

Арган. Нехай він зробиться лікарем, і я погоджусь на їхній шлюб. (До Клеанта). Так, зробіться лікарем, і я віддам за вас мою дочку.

Клеант. З радістю, добродію! Якщо тільки від цього залежить мій шлюб, я зроблюся лікарем, навіть аптекарем, якщо бажаєте. Це така дрібниця! Для того, щоб здобути прекрасну Анжеліку, я ще й не те зробив би!

Беральд. А знаєте, брате, що мені спало на думку! Зробіться лікарем самі. Тоді вам буде ще зручніше, бо ви матимете в собі самому все, що вам потрібно.

Туанетта. Еге ж! Це найкращий засіб дуже скоро вилікуватися: немає такої зухвалої хвороби, що насмілилася б мордувати особу самого лікаря.

Арган. Мені здається, брате, що ви глузуєте з мене. Хіба ж у моєму віці починають учитися?

Беральд. Ет, учитися! Ви й без того вже добре вчені; є багато лікарів, які знають не більше за вас.

Арган. Тадже ж треба добре вміти латини, треба добре знатися на хворобах та на засобах їх лікування.

Беральд. Тільки-но одержите лікарську мантію та шапочку, то вже й знатимете все, що треба, а згодом зробитеся великим мастаком.

Арган. Як! Одягнувши мантію, відразу навчаєшся диспутувати про хвороби?

Беральд. Авжеж. Коли людина в мантії та шапочці, вона може говорити, що собі схоче: кожна нісенітниця править тоді за вченість, кожна дурість править за розумне слово.

Туанетта. Далебі, паночку, та сама ваша борода вже багато важить: хто має бороду, той уже наполовину лікар.

Клеант. В кожному разі, я готовий на все.

Беральд (до Аргана). Хочете, ми все це влаштуємо зараз?

Арган. Як то зараз?

Беральд. Так, і у вашій господі.

Арган. У моїй господі?

Беральд. Атож. Я маю багато друзів серед лікарів, вони радо прийдуть зараз же сюди, і церемонія може відбутися у вашій залі. До речі, це вам не коштуватиме нічого.

Арган. Та що ж я маю їм казати? Що ж я відповідатиму?

Беральд. Вам усе пояснять двома словами і напишуть на папері все, що вам треба буде говорити. Ідіть же приберіться чепурніше, а я пошлю по них.

Арган. Про мене, хай і так! Побачимо, що з того вийде.

Клеант. Що ви маєте на думці? Що це за лікарі — ваші друзі?

Туанетта. Що ви збираєтесь робити?

Беральд. Хочу сьогодні ввечері трохи розважитись. Актори склали невеличку інтермедію з танцями й музикою; в ній показано церемонію, з якою відбувається прийняття до лікарської корпорації. Я хочу, щоб ми всі її подивилися, а брат мій щоб виконав у ній головну роль.

Анжеліка. Але ж, дядечку, мені здається, що ви глузуєте з мого батька. Чи це не занадто?

Беральд. Ні, люба небого, я зовсім не глузую з нього, а просто хочу пристосуватися до його фантазій. Все це тільки між нами, звичайно. Кожне з нас теж може взяти на себе якусь роль, і таким чином ми всі гратимемо в цій комедії. Під час карнавалу таке дозволяється. Ходімо мерщій і приготуємо все, що треба.

Клеант (до Анжеліки). Ви згодні?

Анжеліка. Так, якщо мій дядечко керуватиме нами.

Це жартівлива церемонія, з якою відбувається надання лікарського звання бакалаврові, — церемонія з музикою, співами й танцями.

Кілька оббивальників з являються на сцені і в супроводі музики, додержуючи такту, прикрашають залу та розставляють ослони. Після цього все зібрання, що складається з восьми клістироносців, шести аптекарів, двадцяти двох лікарів, одного бакалавра, якому мають надати звання лікаря, восьми хірургів, що танцюють, та двох, що співають, входить, і всі сідають на свої місця, відповідно до рангу кожного з них.

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Президент.

Наймудріссімі докторес,

Медицини професорес,

Вам, що зараз тут зібрались

Лікувати прикидаліс,

Та всім іншим мессіорес,

Сентенціарум факультатіс,

Всім фіделес екзекуторес,

Хірургіані й апотікарі,

Всім вам, вченим наймудрішим —

Честь та гроші за візитум,

Аткве бонум апетитом.

Милі докті та колеги,

Мушу вельми дивуватись,

І радіти, і втішатись,

Що нам видано концесію

На медичну цю професію.

Вен тровата й чудовіссіма

Медицина найславніссіма!..

Скільки нам несе пожитків

І не має жодних збитків

Сама назва медицини,

Що лікує вже людину…

З ласки тих найлонго темпоре

Чарою повною дає вівере

Стількибус людибус омні женере.

Пер тотам террам чує мус

Гамір великус убі су мус:

І старі й малі вбачалус

В лікарях свій ідеалус!

Нас шанують всі, як бога,

В нас благають допомоги…

Нам вклоняються й великі,

Сподіваючись на ліки…

Отже, нам велить сап’єнція,

Глузд здоровий та пруденція:

Якнайбільше намагатур

З наших рук не випускатур

Славу, гонор, привілегію,

Аби в докторську колегію

Аж ніяк не допускаре

Всіх, хто гідний поважантус

Ет хто здатний посідантус

Нострум бонум посадаре.

Тож тому вас конвокаті,

Щоб в учбовім доктораті

Цей учений чоловікус

Тут здобув звання велике,

Щоб пройшов екзамінацію

І дістав кваліфікацію.

Перший доктор.

Сі мігі ліценціам дат домінує презес,