Беральд. Виходить, коли б ваша маленька дочка була дорослою, то ви віддали б її за аптекаря?

Арган. А чому б то й ні?

Беральд. Чи вам ото не набридли ще він ваші лікарі та аптекарі?.. Та коли ж ви нарешті перестанете вважати себе за хворого наперекір людям і природі?

Apган. Що ви хочете цим сказати, брате?

Беральд. Хочу сказати, брате, що я не знаю людини, яка була б менше хвора, ніж ви, і що я сам хотів би мати таке здоров’я, як ваше. Та ви ж здоровісінькі! А що в вашому організмові все як слід, доводить ще й те, що, незважаючи на ваші зусилля, й турботи, ви все ще не зруйнували дощенту вашої здорової натури і не здохли від різних ліків, якими вас так ретельно напихають.

Арган. А чи знаєте ви, брате, що мене тільки це й підтримує? Добродій Пургон каже, що без його дбайливого догляду я й трьох днів не прожив би.

Беральд. Глядіть, його догляд і турботи відправлять вас зрештою на той світ.

Арган. Поговорімо, брате, серйозно. Виходить, ви зовсім не вірите в медицину?

Беральд. Ні, брате, і не бачу потреби вірити в неї, щоб бути здоровим.

Арган. Як! Ви не вірите в істину, утверджену століттями, в істину, що її завжди шанував цілий світ?

Беральд. Не тільки не вірю в неї, але й вважаю, — це між нами, звичайно, — вважаю її за найбільше людське безумство; і якщо подивитися на речі з філософської точки зору, то, на мою думку, немає нічого безглуздішого, ніж це шахрайство, немає нічого кумеднішого, ніж така людина, що має претензію лікувати іншу.

Арган. А чому ж ви, брате, не хочете припустити, щоб одна людина могла вилікувати іншу?

Беральд. А тому, брате, що пружини нашого механізму — це поки що таємниця, в якій люди анічогісінько не тямлять: природа наклала нам на очі пов’язки надто щільно, щоб можна було крізь них щось роздивитися.

Арган. То, на вашу думку, лікарі нічого не знають?

Беральд. Навпаки, брате, вони знають силу гуманітарних наук, уміють чудово розмовляти латиною, вміють називати всі хвороби по-грецькому, визначати їх та кваліфікувати; але щодо того, щоб їх лікувати, — от саме цього вони й не вміють.

Арган. А все ж треба погодитись, що на цій справі лікарі знаються краще за інших.

Беральд. Вони знають, брате мій, тільки те, що я вам сказав, а цим небагато вилікуєш. Уся перевага їхньої науки полягає у пишномовній нісенітниці, у вченому базіканні, яке видає нам слова за діло і обіцянки за справжню допомогу.

Арган. Але ж кінець кінцем, брате, є люди не менш розумні й досвідчені, ніж ви, а проте ми бачимо, що, занедужавши, всі вони звертаються до лікарів.

Беральд. Це лише доводить людську слабість, а зовсім не серйозне, значення медицини.

Арган. Та не може ж того бути, щоб лікарі не вірили в серйозність своєї науки, коли вони користуються з неї для себе.

Беральд. Так, це через те, що багато з них помиляються, як і більшість людей, і з тієї загальної помилки мають для себе зиск, а інші хоч і, мають зиск, але самі не помиляються. Ваш добродій Пургон, наприклад, робить усе з щирим серцем: це лікар від голови до п’ят; це людина, що вірить у свої правила більше, ніж у всі математичні істини, і вважає за злочин кожну спробу в них розібратися; він не вбачає в медицині нічого неясного, нічого сумнівного, нічого складного; з запалом упередженого переконання, з непохитною твердою вірою, з грубою прямотою здорового розуму приписує він. на всі боки свої проносні та кровопускання і нічогісінько не бере до уваги. На нього не можна навіть гніватися за все те, що він може зробити з людиною. Щиро бажаючи вам добра, він може загнати вас на той світ і занапастить вас точнісінько так, як занапастив би свою жінку, своїх дітей, навіть і себе самого, коли б виникла у тому потреба.

Арган. Ну, брате мій, ви давно вже почали на нього зуби гострити. Але вернімося до нашої справи. Що ж маємо робити, коли людина заслабне?

Беральд. Нічого, брате.

Арган. Нічого?

Беральд. Нічого. Треба тільки залишатися спокійним. Природа, якщо їй не заважати, сама поступово все впорядкує. То лише наш неспокій та тривога, наше нетерпіння псують усе чисто; і майже всі люди вмирають від лікування, а не від хвороби.

Арган. Але ж треба погодитися з тим, брате, що природі можна певними засобами подати допомогу.

Беральд. Боже мій! Брате, та все це — чистісінькі фантазії, ми любимо ними себе потішати. За всіх часів люди вигадували собі щось втішне, і ми в це віримо, бо воно нам приємне і всім нам хочеться, щоб воно було правдою. Коли лікар обіцяє допомогти вашому організмові, полегшити йому роботу, звільнити його від того, що йому «шкідливе, і дати йому те, чого йому бракує, вигоїти його, відновити його нормальне функціонування; колії він каже вам, що зможе очистити вам кров, вилікувати нутрощі та мозок, заспокоїти селезінку, зцілити хворі легені, підлатати печінку, зміцнити серце, зберегти нормальну кількість внутрішнього тепла в організмові і, нарешті, коли він запевняє вас, що йому відома таємниця, як продовжити життя на багато років, — знайте, що то він лише розповідає вам медичний роман. А коли доходить до діла, то ви ясно бачите, що нічого в того лікаря не виходить, і ви немов прокидаєтеся після чарівного сну, який залишає вам тільки почуття досади, що ви в усе це повірили.

Арган. Виходить, уся світова мудрість міститься тільки у вашій голові, і ви уявили собі, що знаєте більше, ніж усі видатні лікарі нашого століття.

Беральд. У ваших видатних лікарів слово розходиться з ділом. Послухаєш, як вони говорять, — то вони найрозумніші люди в світі, а подивишся на ділі — невігласи несосвітенні.

Арган. Ого! Та ви й самі видатний лікар, як я бачу! Дуже шкода, що тут немає нікого з тих добродіїв, щоб дати відсіч усім вашим мудруванням та збити вам пихи!

Беральд. Я, брате, зовсім не маю на меті змагатися з медициною! Кожен на свій страх і ризик може вірити в усе, що йому заманеться. Все, що я тут зараз говорив, хай залишиться між нами; мені б хотілося тільки з’ясувати вам вашу помилку, розкрити, вам очі і, щоб розважити вас, показати вам якусь комедію Мольєра, що він написав саме на цю тему.

Арган. Отой ваш Мольєр із своїми комедіями — зухвалець, та й годі! Та як йому не сором виставляти на посміх таких шановних людей, як лікарі!

Беральд. Він не лікарів бере на посміх, а все те, що є кумедного в медицині.

Арган. Наче це його справа — нападати на медицину! Отакий йолоп, отакий зухвалець! Сміятися з консультацій та рецептів, нападати на корпорацію медиків, ще й виводити на сцену таких вельми достойних людей, як добродії лікарі!

Беральд. А що ж йому й виводити на сцену, як не всілякі професії? Адже ж там щодня виводять принців та королів, а вони ж не нижчого роду, ніж ваші лікарі.

Арган. О, сто чортів! Якби я був лікарем, я б йому віддячив за його зухвальство; а коли б він занедужав, то й не відвідав би його, — хай помирає без допомоги! Хоч би що він там робив, хоч би що базікав, — я не приписав би йому і найменшого кровопускання, і найлегшого промивального, я сказав би йому так: «Здихай, здихай! Не будеш іншим разом глумитися з медичного факультету!»

Беральд. А ви таки добре на нього сердиті!

Арган. Авжеж. То шкідлива людина, і якщо лікарі мають розум, вони зроблять так, як я кажу.

Беральд. А він покаже себе ще розумнішим за ваших лікарів і не проситиме в них допомоги.

Арган. Тим гірше для нього, якщо він не вдасться до ліків.

Баральд. Він має на це свої причини і запевняє, що ліки можуть уживати лише люди міцні й здорові, такі, що мають силу витерпіти і лікування, і хворобу одночасно; а щодо нього, то йому стане сили тільки на те, щоб витерпіти лише свою хворобу.

Арган. Дурне міркування! Знаєте що, брате, покиньмо говорити про ту людину; це тільки збуджує мені жовч, і я можу занедужати ще тяжче.