Прокурор. Підсудний Бадюк, ви згодні з свідченнями свідка?

Бадюк. Ні. Він щось плутає. В будинок я не заходив.

Прокурор. Свідок Нетреба, ви розмовляли тоді з Бадюком?

Нетреба. Просив, щоб він на часинку підмінив мене. Але він тільки виніс мені оберемок соломи під ноги та флягу з гарячим чаєм.

Адвокат Пославський. Свідок, як ви могли запам’ятати такі деталі? Відтоді ж минуло 25 років!

Нетреба. Ці деталі мені коштували ніг – я їх обморозив. На мені були подерті валянки, а мороз тоді доходив до 30 градусів.

Прокурор. Підсудний Бадюк, ви й далі твердите, що не заходили тоді в будинок?

Бадюк. Не пам’ятаю.

Прокурор. Ще одне запитання до свідка Нетреби. Після того як у вас на квартирі в липні 1968 року було зроблено обшук, ви зверталися в редакцію обласної газети з листом про незаконні дії слідчого Супрун?

Нетреба. Ні. Листа я не писав, але написати такого листа мене умовляв Бадюк.

Головуючий. Підсудний Бадюк, з якого метою ви запросили до себе додому в серпні 1968 року слідчого в особливо важливих справах Лежнєва?

Бадюк. Хотів завоювати його симпатії Я знав, що він веде справу про пожежу на Залісній вулиці.

Головуючий. Але ж ви твердите, що до вбивства Ганни Щербак непричетні?

Бадюк. Я здогадувався, що це діло рук Вукаловича, побоювався, що його можуть арештувати, а він викаже мене.

Головуючий. Але якщо ви не доручали Вукаловичу вбивати, то як же він міг виказати вас?

Бадюк. Він знав про брильянти і фототеку.

Прокурор. Ви обіцяли Вукаловичу допомогти перебратися за кордон. Як ви хотіли це зробити?

Бадюк. Я обіцяв йому роздобути таку саму туристську путівку, як і собі.

Прокурор. Що ви зробили для того, щоб дістати таку путівку?

Бадюк. Нічого. Це було надто ризиковано.

Прокурор. Виходить, ви обдурили його?

Бадюк. У мене не було іншого виходу, він погрожував мені.

Прокурор. Запитання до підсудної Рененкампф. Скільки ви одержали від Бадюка за те, що спровокували справу з утриманням кубла розпусти?

Рененкампф. З урахуванням того, що я ризикувала попасти в тюрму, Бадюк передав мені гроші й коштовності на загальну суму 20-25 тисяч карбованців.

Прокурор. Підсудна Рененкампф, раніше ви посвідчили, що пачка сигарет «Мир», яку передали вам у камеру, означала, що ви повинні під час допиту шантажувати слідчого Супрун. А що означала друга розпечатана пачка тих самих сигарет, яку мали передати вам під час очної ставки?

Рененкампф. Це означало, що я повинна була звести наклеп не на Савицького, а на Нетребу.

Адвокат Заремба. Скажіть, Рененкампф, коли ви дізналися про вбивство Ганни Щербак?

Рененкампф. Наступного дня мені сказав про це Вукалович.

Адвокат Заремба. Отже, ви не знали, що її хочуть убити?

Рененкампф. Не знала.

Адвокат Заремба. Коли ви дезертирували з гітлерівської армії?

Рененкампф. У серпні 1943 року.

Адвокат Заремба. Після цього ви виконували якісь завдання німецької чи інших іноземних розвідок?

Рененкампф. Ні.

Адвокат Пославський. У мене запитання до мого підзахисного. Скажіть, Бадюк, коли ви вступили в бойову групу сосновського підпілля?

Бадюк. У листопаді 1941 року.

Адвокат Пославський. А коли вас завербували в абвер?

Бадюк. У березні 1943 року.

Адвокат Пославський. Хто вас завербував?

Бадюк. Підсудна Рененкампф. Вона зіграла на тих почуттях, які я мав до неї.

Рененкампф (репліка з місця). Це неправда! Його завербували ще до того, як вступив у підпілля! А почуття в нього були все життя тільки до грошей!

Головуючий. Підсудна Рененкампф, утримайтесь од реплік. А адвоката Пославського прошу не повторюватись. Питання про те, коли завербували підсудного Бадюка, суд уже з’ясував.

Адвокат Пославський. Я задам друге запитання. Скажіть, Бадюк, ви брали участь у бойових операціях підпільників?

Бадюк. Багато разів. Я вже казав про це.

Адвокат Пославський. Тоді давайте уточнимо такий епізод. Під чиїм керівництвом і за чиєю безпосередньою участю було зроблено напад на помічника Гіммлера обергрупенфюрера СС Фріснера, його штаб і охорону.

Рененкампф (репліка з місця). Фріснер був тільки штурмбанфюрером, тобто майором, і ніякого штабу у нього не було!

Головуючий. Підсудна Рененкампф, утримайтесь од реплік… А адвоката Пославського прошу точніше формулювати свої запитання. Відповідайте, Бадюк.

Бадюк. Фріснер справді не був обергрупенфюрером, тобто генерал-полковником. Для такого звання він був надто молодий. Але я не можу погодитись і з реплікою підсудної Рененкампф, сенс якої зводиться до того, щоб виставити Фріснера ординарним есесівцем. У Рененкампф було до нього суто жіноче почуття, і я можу її зрозуміти. Та задля справедливості повинен сказати, що Фріснер був – і тут мій адвокат ненабагато помилився – особливоуповноваженим штабу рейхсфюрера СС. Він мав широкі повноваження і великі права. Досить сказати, що начальник сосновського гестапо Брюнінг і командир абвер-частини 115 полковник Улінгер боялись його як вогню. Фріснер був одіозною, зловісною постаттю. Сам родом із, Сосновського, він чудово знав нашу мову, звичаї, і це робило його особливо небезпечним. Я виніс йому смертний вирок і сам виконав його. Я багато завинив перед моєю батьківщиною, але думка про те, що знищив одного з її лютих ворогів, втішала мене.

Прокурор. У мене запитання до свідка Дубового. Свідок Дубовий, ви посвідчили суду, що брали участь у нападі на штурмбанфюрера Фріснера в кінці жовтня 1943 року. З чиєї ініціативи було проведено цю операцію?

Дубовий. З ініціативи Бадюка. Він очолював бойову п’ятірку, до якої входив і я. Але тепер він каже не точно. Штурмбанфюрера і його охорону ми обстріляли із засідки. Німці відповіли на вогонь. Не стріляв тільки сам штурмбанфюрер, хоча Бадюк попередив нас, що він чудовий стрілець. Чому штурмбанфюрер не стріляв – не знаю. Я бачив тільки, як він сховався за болотною купиною. У нас стріляли інші есесівці. Двох ми вбили – я це сам бачив, а хто і як убив штурмбанфюрера – не знаю. Тільки не Бадюк. Він лежав поруч зі мною, а з того місця не видно було купини, за якою сховався штурмбанфюрер. Правда, я кинув туди гранату, але вона не долетіла – вибухнула у воді. Потім ми побачили, що підходять ще гітлерівці, і Бадюк велів нам одступати.

Головуючий. Свідок Дубовий, у липні цього року ви, будучи прокурором Жовтневого міського району, вилучили із судочинства і припинили справу про пожежу на Залісній вулиці. Ви забрали в Супрун цю справу тільки через те, що вона порушила вимога закону, зробивши обшук на квартирі Нетреби?

Дубовий. Не тільки через те. Наприкінці червня – на початку липня до мене кілька разів заходив Бадюк, з яким я був у товариських стосунках, і у формі дружньої поради рекомендував усунути Супрун од ведення слідства в справі про пожежу. Бадюк казав, що до редакції надходять сигнали про неправильні дії Супрун і, зокрема, про те, що вона намагається зганьбити ім’я загиблого при виконанні службового обов’язку лейтенанта міліції Гургаля. Я вірив Бадюкові і не надав значення аргументам, які наводила на виправдання своїх дій Супрун.

Прокурор. Запитання до Бадюка. Ви згадали про те, що ваш шеф полковник Улінгер, боявся Фріснера. Що викликало такий страх?

Бадюк. Фріснер мав великі повноваження. Він міг арештувати Улінгера.

Прокурор. За що?

Бадюк. Без пояснення причин.

Прокурор. Без пояснення – це ще не означає безпричинно.

Бадюк. Я підозрюю, що Фріснер ревнував Аду Рененкампф до Улінгера.

Прокурор. Підсудна Рененкампф, що ви можете сказати з цього приводу?

Рененкампф. Що це брехня. Бадюк за звичкою бреше. Фріснер був до мене байдужий. Ми росли разом і добре знали одне одного. Фріснер засуджував мою легковажність. Він був дуже строгий у своїх судженнях і вчинках. Щоб про нього не казали, але він був чесною і принциповою людиною. Купити його не можна було. Цього й боявся полковник Улінгер, який таємно переправляв награбовані цінності в іноземні банки.