— Де існують філіали «Кука і синів», ви зможете нам підказати?
— Як це де?! «Куки» володіють світом, у кожній країні є їхня контора, це ж не продаж насіння, це діаманти!
— Між іншим, торгівля насінням теж дає мільйони.
— А що таке ці мільйони! Це плювок з космосу! Це убозтво й розор! Діаманти можуть коштувати десяток тисяч мільйонів, але всі звикли до того, що треба обманювати всіх, коли маєш справу з камінцем, — навіщо нервувати стомільйонною ціною?! Не треба! Діамант престижний, а хіба люди зуміли визначити ціну престижу?!
— Ще не зуміли, — погодився Коновалов. — А от скажіть, будь ласка, такі сережки можна вважати за представницький подарунок?
— Ха! Представницькі подарунки — це ручка «Паркер»! Ви не знаєте закордону, а я його знаю! Представницький подарунок — це записна книжечка, набір сірників і, як апофеоз, книга про архітектуру Полінезії! Думаєте, буржуй — щедрий?! Він скупий! Він скупіший за нашого фінінспектора! «Кук» не для представництва! Товар «Кук» дарують раз у житті: на весілля, дочці в донь повноліття, коханці; забудьте про представництво, коли в ділі фігурує «Кук»!
Коновалов посміхнувся:
— Спасибі вам, товаришу Абрамов.
«Славіну.
По можливості з'ясуйте, чи наймав Дубов номер у готелі «Хілтон», а якщо наймав, то який? Циклічність? Ціна? Як сплачував — чеками чи готівкою? З'ясуйте також, де розташоване представництво ювелірної фірми «Кук і сини»? Хто генеральний директор? Чи є каталог на ювелірні товари бельгійського виробництва? Чи можна знайти прізвища людей, які купували рік тому діамантові сережки із смарагдом вартістю від трьох до семи тисяч доларів?
Центр».
Підрозділ Коновалова узагальнював дані на Дубова. Константинов, зокрема, доручив уточнити, чому, повернувшись з Луїсбургу, Дубов відмовився від запропонованої йому докторантури.
— Він не тільки від докторантури відмовився, товаришу генерал, — доповідав Коновалов, проаналізувавши пізно вночі зібрані матеріали. — Вимальовується досить цікава картина: по-перше, йому запропонували посаду завідуючого відділом в управлінні, оклад триста п'ятдесят. Відмовився. Дивно, бо він все-таки натякав співробітникам, що з грошима в нього сутужно. Відмовився від навчання в академії. Три місяці чекав посади старшого референта саме в тому відділі Координаційного інституту, куди надходять усі закриті матеріали по «африканському вузлу». Оклад — двісті, преміальних нема.
— Які ж вигоди він міг мати в координаційному інституті? Цікавіші відрядження, перспектива просування по службі?
— Ніяких вигод. Відрядження йому гарантували, коли запрошували завідувати відділом, — практично, цілий світ. Там же йому обіцяли дати пільги, якщо він вирішить писати докторську. Перспективи росту в Координаційному інституті дуже незначні, хіба що тільки захиститися…
— Він пише дисертацію?
— Ні. Ми з'ясовували, він навіть не збирається писати.
— Як його характеризують?
— Позитивно. Дисциплінований, скромний, дуже акуратний у роботі з секретними документами.
— Який, до речі, в нього дома приймач?
— Він же зараз не в Москві, Костянтине Івановичу… Ми не маємо права — поки що, принаймні, — заходити до нього в квартиру…
— Це треба подумати і дізнатись, який у нього приймач.
— Я прикину комбінації, товаришу генерал.
— Коли закінчите «прикидати»?
— Я доповім вам про план заходів сьогодні ж…
… О четвертій ранку прийшов Проскурін.
— Де Дубов? — спитав Константинов.
— Я зроблю все, щоб знайти його.
— Ну в такому разі ми змушені не дозволити вам робити все, а лише те, що не суперечить законові…
Константинов розгорнув папку з спішними телеграмами:
— Скажіть мені, хто з людей із «звуженого кола» знав про наші поставки в Нагонії?
— Я повинен подивитися ще раз матеріали на фігурантів.
— На кого? — Константинов поморщився. — «Фігурант» — у Бархударова — означає «артист балету».
— Так кажуть, товаришу генерал. «Фігурант» — це те слово, що точніше за інші передає думку, яка в ньому закладена.
Константинов замислено заперечив:
— Слово — само по собі — безлике, воно не може бути ні брехливим, ні правдивим, так, здається, вважав Сократ. Правда чи брехня випливають із сполучення слів, а вони вже складаються в те, що тепер ми визначаємо «точкою зору»…
(Константинов закінчив два вузи: коли працював токарем у Запоріжжі, його мобілізували по комсомольському набору в КДБ восени п'ятдесят четвертого року; він заочно закінчив юридичний інститут; потім, дописуючи дисертацію, склав екстерном екзамени на філологічному факультеті; англійська література XIX століття; батько його, прикордонник, який загинув при обороні Бреста, був учителем російської мови, тому, мабуть, у Константинова така надзвичайна вимогливість — точно виражати думки; однією з найулюбленіших його книжок була робота ленінградського письменника Льва Успенського — від наполегливої боротьби старого майстра за чистоту мови Константинов був у захопленні.)
— Я маю подивитися матеріали про фігу… на осіб, які нас зацікавили. А чому зараз зайшла мова про поставки? — здивовано запитав Проскурін.
— Це пов'язано з телеграмою Славіна. Можу допомогти: в Луїсбурзі про ці поставки знає тільки одна людина — Зотов.
— Якщо зважити на його стосунки з дружиною — дружба і мирне співіснування, — посміхнувся Проскурін, — то про це напевно знала Вінтер.
— Припустімо. А хто ще?
За півтори години Проскурін доповів, що таку інформацію — за родом своєї роботи — одержувала тільки одна людина: Дубов Сергій Дмитрович.
«Цілком секретно.
Генерал-майорові Константинову.
На ваш запит повідомляємо, що авіаквиток до Адлера на прізвище Дубова Сергія Дмитровича здали чотири дні тому в агентстві Аерофлоту в готелі «Метрополь».
Підполковник Зиков».
ПОШУК — V
Дональд Гі виявився високим, моложавим, зовсім сивим чоловіком; лоб його перетинав червоний рубець, тому в журналістському світі його звали Гі Харві Скорцені, об'єднавши ім'я вбивці Кеннеді з прізвищем викрадача Муссоліні.
Він призначив Степанову зустріч в холі — кондиціонер у його номері, як, втім, і в усіх інших номерах, не працював: колонізатори демонтували обладнання, хоча їм пропонували великі гроші, щоб вони погодилися навчити місцевих службовців, як поводитися з не такою вже загалом хитромудрою системою. Єдиним місцем у готелі, де можна було дихати, був хол — там гуляв протяг, бо всі двері порозчиняли настіж, і з океану, особливо надвечір, повівало свіжістю.
— Я Дмитро Степанов, з Москви, спасибі, що знайшли для мене час.
— Мені хотілося з вами зустрітись, я, відверто кажучи, жодного разу не розмовляв з росіянином віч-на-віч. У вас до мене справа?
— Так.
— Будь ласка, містер Степанов.
— Мене цікавить ваша епопея з Глеббом.
Обличчя Дональда Гі раптом скам'яніло, він зразу витяг з кишені пом'яту пачку «Честерфілду», запропонував Степанову розкришену сигарету, пожадливо вдихнув дим, потім втягнув сильну голову в свої пташині плечі й відповів:
— Мені б не хотілося ворушити цієї теми.
— Ви здалися?
— Не просто здався. Я підписав беззастережну капітуляцію.
— Тому що у вас не вистачило фактів?
— Не тільки тому.
— Бачте, я не раз подорожував по Азії… У мене є матеріали про банк містера Лао.
— Ви їх одержали легально чи вас забезпечила розвідка?
— Коли б мене забезпечила розвідка, мені було б трудно опублікувати книжку про містера Лао — розвідки світу не дуже полюбляють, коли їхні матеріали з'являються в пресі. Ви почали розкручувати цю справу з іншого кінця, містер Гі. А починати треба було з того, за чиїм наказом убили секретаря Лао.