Обличчя Лансдорфа зробилося сірим.

Вайс, напружено вслухаючись у допит, учинений Лансдорфу — бо інакше назвати те, що відбувалося тут, не можна було, — розумів, в якій небезпеці перебуває вся операція, що провадилась за допомогою Гвіздка та імітувала роботу великої антирадянської організації в радянському тилу. Він мусить, не гаючи й секунди, знайти рятівний хід. Але як?

Ліниво потягуючись, з капризною інтонацією в голосі Вайс запитав Шварцкопфа:

— І через такі дурниці ти змусив нас залишити товариство фрейлейн Ангеліки Бюхер і для себе втратити радість познайомитися з нею якомога ближче? — Кинув докір: — Ти став справжнім чиновником, Генріху.

Шварцкопф нетерпляче сіпнув плечем:

— Серйозність справи настільки очевидна, що я не можу зрозуміти, як можна ставитися до цього питання так легковажно.

— Але ж ти не мене запитуєш. — Коли б ти мене запитав, я б відповів.

— Ну! — Вимогливо кинув Генріх. — Спробуй.

— Та все це, пробач мені, до смішного просто, — скромно сказав Вайс. — Більшовики розробили примітивну технологію виготовлення нових танків відповідно до гаданої втрати рудних баз на Сході. І не вони винні, що армія вермахту не дійшла до намічених рубежів і в розпорядженні більшовиків, як і раніше, лишились рудні бази хрому, нікелю, кобальту. Ось чому технологія виготовлення танків виявилася іншою і їхня броня міцнішою, ніж ми думали. Але тут винна не наша агентура, а, пробач мені, генералітет вермахту.

Що ж до диверсії, то тут все так само просто зрозуміти, як поставити яйце на площі, щоб воно не котилося. Для цього не обов'язково бути Колумбом. Наші агенти зірвали складальний цех, заклавши для цієї мети величезну кількість вибухівки. А більшовики, змивши сльози після диверсії, зрозуміли, що утворену яму можна використати під котлован, і тепер на місці старого складального цеху будують новий. Чим же можна докорити наших агентів? Тим, що вони заклали занадто багато вибухівки і після диверсії утворилася западина, яку більшовики вирішили раціонально використати? Ну, це вже, знаєш, занадто… — Стенув плечима: — Ви просто там, у Берліні, уявляєте, що наші агенти мусять бути далекоглядніші, ніж сам фюрер.

Наші агенти, як і ми, вважають, що Росію розгромлено і її промисловість позбулася сировинних баз. Тому вони і повідомляють про те, що більшовики готуються робити танки і зброю мало чи не з самого заліза і чавуну. А ви їм у Берліні за це докоряєте. Дивно… — Додав рішуче: — Коли агент не впевнений в остаточній перемозі великої Німеччини, він уже не агент. Наш перший обов'язок — переконати його в цій думці. Це одне з найголовніших завдань у роботі з агентурою. Чи не так, гep Лансдорф?

Лансдорф кивнув головою, його щоки порожевіли. Але голос його звучав так само нервово, коли він сказав:

— Сподіваюся, гауптштурмфюрерові ваше роз'яснення здалося досить переконливим. — І трохи бадьоріше запитав: — Ще є запитання до мене?

Подальша розмова, до якої Вайс вважав за краще не втручатися, була незначна і стосувалася деталей роботи «штабу Валі».

Наприкінці розмови Лансдорф пообіцяв скласти для Шварцкопфа донесення, де будуть усі відомості, що цікавлять рейхсфюрера.

— Чудово, — погодився Генріх і на прощання вже зовсім по-дружньому простягнув руку Лансдорфу. Сказав з повагою: — Я дуже щасливий, що мені довелося вести бесіду з такою авторитетною в галузі розвідки особою, як ви, гер Лансдорф. — Вайса ж він затримав: — Друзяко! Ми не можемо з тобою так розійтися. — Підморгнув: — Чи ти так само більше полюбляєш пиво, ніж коньяк, і воду більше, ніж пиво? — Проводжаючи Лансдорфа до дверей, сказав, обернувшись і ласкаво дивлячись на Вайса: — Ви не уявляєте, гер Лансдорф, який я радий зустріти давнього друга. Але, чорт забирай, скажіть: і на службі абверу він поводиться, як святий?

— Я найкращої думки про обер-лейтенанта, — буркнув Лансдорф. — Він має не лише високе уявлення про мораль, але, що, безперечно, важливіше, невідступно дотримується її.

Коли вони лишилися вдвох, Генріх підійшов до Йоганна, поклав руки на його плечі і, жадібно заглядаючи в його обличчя, запитав з недовірою:

— Ти справді зовсім не змінився?

— А ти? — в свою чергу запитав Йоганн, хоча добре розумів, що глибокі зміни відбулися не тільки у Генріховій зовнішності.

Йоганн Вайс мав тепер усі підстави вважати своє становище в абвері солідним, міцним, а створену ним усередині абверу організацію — виключно надійною. Він підготував кандидатури, яким міг хоч зараз, не вагаючись, довірити керівництво цією організацією. І тепер лише чекав відповідних вказівок Центру, щоб, передавши роботу в «штабі Валі» у надійні руки, рушити далі, до нових тайно-сховищ німецьких секретних служб.

Після зустрічі з Вайсом Генріх Шварцкопф, мабуть терзаючи себе запізнілим каяттям — адже, по суті, він кинув свого приятеля в Ліцманштадті напризволяще, — виявляв до нього зараз таку палку прихильність, що вона навіть стала обтяжувати Йоганна. Генріх вимагав, щоб увесь свій вільний від служби час Йоганн віддавав лише йому.

Звичайно, дружба з берлінським співробітником СД, племінником гестапівського тепер уже оберштурмбанфюрера CС Віллі Шварцкопфа, підносила Вайса над його співробітниками по абверу і могла стати містком для переходу до іншої сфери діяльності, але в цій дружбі крилася й деяка небезпека, подолати яку Вайс не міг, хоч і намагався.

Справа в тому, що Генріх справді змінився.

Його пиха й зарозумілість легко пояснювались блискавичним просуванням по службі і правом влади над людьми, а грубість і хамство з підлеглими — визнаною манерою поводження серед службовців СД, і все це Вайс міг із самовладанням і тактом відводити од себе, не принижуючи власної гідності, але Генріхове п'янство було нестерпне. Напиваючись, Генріх ставав розпусним і небезпечно відвертим, не зважаючи частенько на присутність сторонніх осіб.

Виявилося, що він багато чого знав про інтимний бік життя керівників Третьої імперії, і, коли вони бували вдвох, Вайс з інтересом слухав його і навіть заохочував своїм щирим здивуванням провінціала. «Та це ж відомо всьому Берліну», — казав Генріх.

Він з іронічною посмішкою розповідав Йоганнові, що Гітлер страждає істеричними припадками. Несамовито ридаючи, він качається по підлозі і вигукує: «Я такий самотній!.. Я приречений на вічну самотність. Але всі великі люди самотні. Наполеон теж був самотній… І Фрідріх Великий… І Ісус…»

До зустрічі Гітлера з Євою Браун партія намагалася одружити його на багатій родичці композитора Вагнера, а потім на вдові фабриканта роялей пані Бехштейн, щоб їхнє багатство поповнило спорожнілу партійну касу. Але фюрер наодинці з цими дамами поводився зовсім безініціативно або ж виголошував перед ними політичні запальні промови.

Багатодітна мати пані Магда Геббельс користується особливою повагою Гітлера, але, на превеликий жаль її чоловіка, взаємини у неї з фюрером були чисто платонічні. Вона готує для нього що-небудь солодке, а він ласкавий з нею, гладить її, як кішку, — до більшого він і не прагне. Але навіть це викликало у Герінга заздрісну ненависть до Геббельса, і той, знаючи що Герінг полюбляє наркотики, через своїх таємних агентів щедро забезпечує його наркотичними засобами. Але у Герінга могутній організм, він заправляється наркотиками, як танк пальним.

Гіммлер тих, хто пробував наблизитись без його відома до Гітлера, раніше знищував зовсім легко: тіло жертви пхали в бочку, заливали цементом і кидали на дно одного з озер на околицях Берліна.

Між Геббельсом і Розенбергом теж іде боротьба за місце ближче до фюрера. Геббельс розповсюдив матеріали про те, що нібито Розенберг між 1917 і 1919 роками служив у французькому розвідувальному Другому бюро, що діяло проти німців. Розенберг, у свою чергу, розшукав свідків, які викрили Геббельсову брехню. Удаючи з себе мученика, він розповсюджував чутку, нібито під час першої світової війни, коли французи загарбали Рейнську область, його відшмагали окупанти. З допомогою підставних осіб Розенберг викрив Геббельсову брехню.