Професор кашлянув.

— А це мій племінник Харі,— сказав він, киваючи на молодика, який стояв осторонь, напружено вдивляючись у вікно, немов чекаючи, що там, за склом, раптом з'явиться щось дуже цікаве і важливе. Але на вулиці було темно — скло впиралось у непроникну стіну ночі.— Харі,— повторив професор.— Харалампій Найденов, художник.

— Прикладне мистецтво,— додав Харі, не одводячи очей від вікна.

— Все одно художник. Він мій племінник. А вона, красуня, його наречена, познайомтесь!

Вони потиснули один одному руки. Рука Харі була м'яка і волога.

— Ваше ім'я я знаю,— сказав Авакум.

Харі кивнув. Це, видно, його не дуже цікавило.

— А наш новий знайомий — археолог,— мовив професор.— Археолог і математик-аматор.

— О! — вигукнула Марія.— Не заздрю вашій професії. Вічно копирсатися в старовині, мати справи з різними скелетами. Невже це не огидно?

— Ви плутаєте археологію з антропологією,— відповів Авакум.— «Різними скелетами» цікавиться антропологія.

— Помилилась! — весело засміялась Прекрасна Фея. її, здається, зовсім не бентежила помилка.— Справді, скелетами цікавиться антропологія. Пардон. Що вдієш. У балетній школі нас такого не вчили. Ні про які скелети взагалі.

— І слава богу! — кивнув їй підбадьорливо Авакум.

Вона була чарівна, хоч і переплутала науку про старовину з наукою про давно померлих предків. Її очі, які, видно, не знали, що таке сором, дивились на нього відверто, як очі дикунки, яка не усвідомлює свого безстидства, показуючись голою перед чоловіками.

— Але хіба ви знаєте, що таке, наприклад, па-де-труа і па-де-шез? — щебетала Прекрасна Фея.— Звідки вам це знати! — Розумні, суворі очі Авакума, що, здається, все бачать, викликали в неї дивну веселість.— Або, скажімо, що таке пірует?

— Уперше чую! — засміявся Авакум.

— Яке неуцтво! — ахнула вона.— А ще глузуєте з мене через цю свою антропологію! Ось, дивіться, я зараз покажу, що таке пірует. Дивіться і вчіться!

Вона вибігла на середину кімнати, трохи підняла кінчиками пальців плаття над коліньми і, ту ж мить зіпнувшись навшпиньки, завертілась. Це було так гарно, аж Авакум забув полічити, скільки обертів вона зробила. Її ноги в тілесного кольору панчохах були схожі на блискучі напнуті струни. А блакитне плаття над ними надавало їй ще більшого блиску.

— Чудово! — вигукнув професор з нестримним пафосом.— Чудово, моя дівчинко! — повторив він.— Я можу пояснити математично, як це робиться.

— О, дядечку, прошу тебе, не треба! — Прекрасна Фея притиснула руки до грудей.— Не турбуйся! — І, підійшовши до нього, ніжно поцілувала його в щоку.

— І я можу пояснити математично, як це робиться,— сказав Авакум. Він жартував, звичайно.

Їхні очі стрілися. Очі Прекрасної Феї дивились на нього не сердито, а тільки докоряли. Як-не-як тут її наречений, і натяк на поцілунок щонайменше нетактовний.

«Та вона; здається, гадає, ніби я сказав поважно»,— подумав Авакум, але йому не стало неприємно від цього непорозуміння. Він подивився на нареченого. Харі спокійно сидів і складав у себе на коліні якісь фігурки із золотого ланцюжка. Він так захопився цим заняттям, що, напевно, й не помітив піруету своєї нареченої; його бліде, трохи опухле обличчя не зраджувало нічого — ні ревнощів, ні захвату.

«Видно, мало спить»,— подумав Авакум.

— А зараз мій наречений покаже, нам, на що він здатний,— вигукнула Прекрасна Фея. Вона була невтомна цього вечора.— І ви побачите, який він чародій. Правда, Харі? — Обнявши його за шию, вона злегка притиснулась грудьми до його плеча і при цьому мигцем глянула на Авакума.— Правда, Харі? — повторила вона.— Ти ж покажеш їм, що вмієш?

Вона наче умовляла вередливу дитину.

— Ну, гаразд,— погодився Харі, втомлено зітхнувши, і, звільняючись від її рук, подивився на Авакума, наче хотів сказати: «Не дуже чіпляйтеся до неї, не варто». Потім повернувся до нареченої: — Що ти хочеш, щоб я зробив?

— Чоловічків.

Він знизав своїми похилими плечима. А вона підбігла до професорового столу й натиснула на кнопку дзвіночка.

— Сьогодні ввечері ми вас дечому навчимо! — сказала вона, дивлячись на Авакума. В її очах іскрилися запальні вогники.— А що ви щ є побачите! Навіть не уявляєте.

— Вчитися ніколи не пізно,— примирливо мовив Авакум. У дверях знов з'явився товстий кухар. Він був без фартуха, бундючився в полинялому, старому гусарському мундирі часів Франца Йосифа — без еполетів, з витертою сухозліткою, але з блискучими гудзиками, певно, начищеними питною содою. Він стояв виструнчившись, випнувши груди, і не зводив круглих очей з лиця Прекрасної Феї.

— Боцмане! — гукнула вона йому і взялася в боки.— Ти ще не засвідчив мені своєї поваги!

— До ваших послуг, ваше добродійство! — відрапортував колишній кок, і його м'ясисте обличчя раптом набрало суворого і навіть лютого виразу.

— Боцмане,— знову звернулась до нього Прекрасна Фея і кивнула на Авакума.— Якщо я звелю прив'язати цю людину до головної щогли корабля, ти це зробиш?

— Зроблю, ваше добродійство! — певно відповів боцман. Він мав вигляд людини, звиклої додержувати свого слова, яка знає, що каже. Але, глянувши краєчком ока на Авакума, додав: — Тільки не віддавайте мені такого наказу, ваше добродійство, бо їх милість викине нас усіх за борт, слово честі моряка!

— Он як? — удавано здивувалась Прекрасна Фея, і в її голосі забриніли нотки вдоволення.— Невже ця людина така страшна?

— Морський вовк! — переконано відповів боцман.— У мене, ваше добродійство, око досвідчене, і я пізнаю людей з першого погляду. З якими тільки типами мені довелося свого часу мати справу!

— Гаразд! — махнула вона рукою.— Не будеш прив'язувати його до щогли. Сказати по правді, мені зовсім не хочеться, щоб мене викинули за борт.— Вона усміхнулась і трохи помовчала.— Але ти, боцмане, ще не сказав, чим засвідчиш мені свою шану.

— Смачним шніцелем, ваше добродійство, золотавим, з хрусткою скоринкою, ніжним! А на гарнір картопля, підсмажена на чистому вершковому маслі.

— Чудово! — вигукнула Прекрасна Фея.— Приймаю твою шану, боцмане, з величезним апетитом. Сьогодні я голодна, як ніколи. А тепер спустись униз і принеси сюди шматок тугого тіста.

Коли кухар повернувся з тістом, Харі взявся демонструвати свою майстерність. З тіста й уламків сірників він менш як за п'ять хвилин виліпив дві фігурки. Одна — балерина з досить нецеремонно піднятою в піруеті спідницею. І хоч зроблено її було гротескно, вона певною мірою скидалася на Прекрасну Фею. Друга фігурка, яку Харі пофарбував у чорний колір, настругавши графіту з олівця, зображувала високого чоловіка в крисатому капелюсі і в широкому, в зборках пальті. Чоловік був трохи пригорблений, але тримав голову рівно й понуро дивився перед собою. Це взагалі була досить похмура постать, що, здавалося, не віщувала нікому добра.

— Балерина — це, зрозуміло, я! — сказала Прекрасна Фея. Вона тримала фігурку в руках і щиро раділа. Нескромно задерта спідничка зовсім не бентежила її. Прекрасна Фея навіть не помічала цього.— Дуже схожа на мене! — сміялась вона, вертячи мініатюрну танцівницю в руках.— Як добре схоплено! Ювелірна робота! — Потім вона перевела очі на фігурку похмурого чоловіка і притихла.

— Ця особа на вигляд не дуже щаслива,— зауважив професор.

— Не дуже щаслива? — сплеснула руками Прекрасна Фея. Вона хотіла сказати щось надто поважне і стала схожа на учня, який збирається вразити вчителя несподівано розумною відповіддю. Однак ця розумна відповідь так і не спала їй на думку, і вона безпорадно опустила руки.— Не знаю,— зітхнула вона.— Якби в цієї людини замість пальта була на плечах чорна мантія, а на голові — шолом чи просто чорна хустина, я б сказала, що це вісник смерті з якогось балету. Вам не здається?

Авакум розсміявся. Сміх його був щирий та веселий, але якийсь недоречний і короткий.

Марія здивовано глянула на нього. Можливо, їй слід було на нього образитись, бо зненацька уривати сміхом принцесу не годиться, навіть коли вона принцеса з балету «Дерев'яний принц». Отже, так чи інак, цей вчинок був непристойний. Але Прекрасна Фея, яка вже надумала була образитись на нього, раптом змінила свій намір, і обличчя її, звернене до Авакума, помалу почало прояснюватися. Неначе в ці хвилини розумна відповідь, нарешті спала їй на думку.