Вітовський. Чи польський уряд має відповідний авторитет, цього ми не знаємо і про це не можемо говорити. Інша річ, чи в нього буде добра воля, щоб укладене перемир’я хотіти додержати. Досі маємо докази, що тої доброї волі в нього не було. Депеша Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня стосувалася однаково українців і поляків. Українці враз заявили свою волю припинити вогонь, а поляки досі цього не зробили.

Бота. Яка була причина зірвання перемир’я?

Лозинський. Щоб відповісти на це запитання, треба представити наші змагання до перемир’я від хвилі одержання депеші Найвищої ради.

Бота. Перше перемир’я укладене двадцять четвертого лютого. Чому це перемир’я зірвано?

Лозинський. Двадцять четвертого лютого на домагання комісії Бертелемі заключено завішання оружжя на двадцять чотири години в тій цілі, щоби вести переговори в справі перемир’я. Ці переговори почалися двадцять п’ятого лютого у Львові. Двадцять восьмого лютого комісія Бертелемі запропонувала обом сторонам проект перемир’я, на який вони мали дати відповідь до п’ятого березня. Цей проект означав демаркаційну лінію так, що віддавав полякам не тільки ті часті української землі разом зі Львовом, які були зайняті збройною силою, але також значні простори, які українська армія держить в своїх руках, разом з нафтовими багатствами в околицях Дрогобича. З цих причин Державний секретаріат не міг прийняти тої лінії, про що повідомив Найвищу раду, заявляючи рівночасно, що бажає перемир’я і просить о справедливе рішення. Коли Державний секретаріат одержав депешу Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня, вважав це заповіддю справедливого рішення і зарядив предложити полякам завішання зброї. Одначе поляки на це не згодилися.

Бота. Але чому зірвано перемир’я від двадцять четвертого?

Чи він глухий? Чи тугіий? Чи навмисне не хоче слухати? Чи попросту витягує жили? Не розуміє Грицан.

Зрештою, дещо розуміє, бо мав справу з місією Антанти, — всі на боці поляків…

Вітовський. Причини були такі: в умовах припинення вогню був дозвіл довозу поживи до Львова. Користуючи з того, поляки довозили амуніцію. А далі використовували момент для перегрупування своїх військ і скріплення свого фронту. В кінці треба ствердити, що завішання оружжя не було зірване, а тільки формально виповіджене.

Бота. Чи можете на це представити докази?

Вітовський. Тут доказових документів не маємо. Але має їх наша Начальна команда, і вони наведені в листі, якого вона вислала до комісії Бертелемі.

Бота. Чи тепер ведуться бої?

Лозинський. Так, але цю справу треба ширше пояснити.

Бота. Ми хочемо знати сам факт: чи бої ведуться, чи ні?

Вітовський. Так.

Бота. Чи ваш уряд бере на себе відповідальність за дальше ведення війни на випадок, коли б поляки згодилися віддати справу на вирішення Мирної конференції, а ваш уряд проти волі конференції далі веде війну?

«Щось він так плутано запитує,— подумав Грицан, — що, певне, й сам не відає, чого хоче».

Лозинський. Ми вповні свідомі сеї відповідальності і тому прибули сюди, щоб заявити нашу згоду на рішення Мирної конференції.

Бота. Які маєте докази, що армія Галлера йде проти вас?

Вітовський. Двадцять шостого квітня виїхав зі Львова український діяч доктор Баран, який між Перемишлем і Львовом зустрів кільканадцять транспортів армії Галлера. Сам Галлер появився у Львові тридцятого квітня і виголосив підбурюючу промову.

Бота. Які маєте докази, що се була якраз армія Галлера?

«А яка? — спалахнув Грицан. — Турецька. Ей-ей, пане Бота, не прикидайтесь, не робіть з себе дурненького та темненького…»

Вітовський. Доктор Баран чув, що офіцери тих транспортів розмовляли по-французьки. В розмові з ними і з мужвою довідався, що се є транспорти армії Галлера, яка їде «зробити українцям другі Горлиці», — натяк на австро-німецьку офензиву проти Росії.

Бота. Як міг доктор Баран вільно роз’їздити?

Вітовський. Доктор Баран є цивільним чоловіком. В останніх часах поляки проводили у Львові масові арешти української інтелігенції. Доктор Баран, який перед тим укривався у Львові, щоб уникнути арештування, на чужому транспорті покинув місто.

Бота. Зваживши, що перемир'я в нічім не пересуджує справи границь, які встановить Мирна конференція, звертаюся до вас з питанням, яка є найдалі на схід висунена лінія, на основі якої ви могли би згодитися на перемир’я?

Грицан звертає увагу, що Лозинський і Вітовський якусь хвилю перешіптуються між собою. Хоч би дійшли мудрої думки!

Вітовський. Лінія нашого фронту в дні двадцятого березня, себто в дні одержання депеші Найвищої ради, з включенням коридора між Перемишлем і Львовом і самого Львова до нашої області.

«Знов області,— розсердився Грицан, — таж кажи на крайній випадок ЗУНР, а не якоїсь там області…»

Вітовський. Коли б це, останнє, було неможливе, домагаємося нейтралізації Львова під охороною Антанти. Для українського населення, яке остало на той бік демаркаційної лінії під польською адміністрацією, домагаємося прав під охороною Антанти.

Бота. Поляки закидають вам, що ви їх атакуєте, а вони постійно знаходяться тільки в обороні.

Вітовський. Хоч мені як військовому прикро до цього признатися, одначе мушу заявити, що ми від хвилі одержання депеші Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня не робили ніяких наступальних кроків проти поляків, а знаходилися виключно в обороні. Зате всі резерви кинули ми проти більшовиків під Проскуровом і Підволочиськами.

Бота. Які ще бажання маєте?

Лозинський. Ми бажаємо: перше — негайне припинення боїв; друге — встановлення демаркаційної лінії щонайменше стану фронту на двадцяте березня з вище доданими поправками; третє — таких умов перемир’я, які уможливили би існування і розвиток нашої держави до часу дефінітивного полагодження границь. Нарешті ми просили би, щоби комісія прийняла від нас усне або письмове представлення цілості нашої справи з тою метою, щоби мала потрібні дані для рішення справи перемир’я.

Бота. Матеріал про вашу справу, як взагалі всякі документи, ви маєте право предложити. Одначе, звертаю вашу увагу, що задачею нашої комісії є тільки довести до військового перемир’я. Аж після заключения перемир’я прийде черга на рішення дальших питань. Найвища рада стоїть на тім, що доки не буде заключене перемир’я, вона не приступить до вирішення польсько-українського питання. На цьому наше сьогоднішнє засідання закінчується.

«А яка ж думка поляків? — забідкався Грицан. — Чому ж він нічого не сказав. Ми-то згодні на перемир’я. А поляки?»

XXI

За наглухо заштореним вікном стояла чорна ніч, шемрав травневий дощ. Петрушевич не лягав. Підперши обома руками голову, сидів за столом. Чому ж такий нелад? Адже найголовніше, про що так багато люди в усьому краю балакали, чим обурювались, чого, власне, вимагали, зроблено — земельний закон прийнято й опубліковано: вивласнюються всі посілості, церковні землі, що перевищують норму індивідуального права; вивласненою землею наділяються передусім безземельні і малоземельні жовніри, вдови і сироти; поділ почнеться після війни, а земля, вже зараз земля переходить у руки держави. Опріч того, опубліковано закон про вибори до сейму, куди ввійдуть усі національності; про восьмигодинний робочий день; впроваджено законний обіг грошей. Правда, видано розпорядок про обмеження споживання м’яса, горілки, деяких інших продуктів, повелено збіжжя молоти нараз, а не питлювати, однак усе це вимушене, тимчасове.

«Ніби все зроблено, — болісно думав Петрушевич. — А ладу нема. Багато балакунів, а як будувати державу — ніхто не думає. Кожен по-своєму будує… Манія з’їздів, зборів — кожен повіт, кожне село…»

Та найбільше його мучило, що наступає армія Галлера. Коло Белза і Львова запеклі бої. Більшовики на Збручі. Галичина сьогодні — острів, об який б’ються люті хвилі.

Він мивоволі схопився, заснував по кімнаті, як павук у своїй сітці. А далі знов схилив у розпуці голову на долоні. Він не знав, що чинити далі. Він не бачив виходу з тої скрути. Він покладав надії на Антанту, а Антанта не звертала на нього уваги. Його глибоко вразило повстання у Дрогобичі, заворушення у золочівському гарнізоні. Правда, винних було покарано, але звідки гарантія, що це не повториться?