— Ні.

Кара посміхнулася. Річард оглянув затихлий натовп.

— Пані та панове, ми зібралися сьогодні тут, щоб стати свідками прекрасного події: початку спільного життя Кари й Бенджаміна Мейферта. Вони обидва проявили себе прекрасним прикладом тих людей, якими ми всі сподіваємося стати. Сильними, мудрими, лояльними до тих, про кого вони турбуються, і наповненими бажанням подолати всі перешкоди на шляху до найвищої цінності, яка у нас є: до життя. Вони бажають розділити цю життя один з одним.

Голос Річарда злегка здригнувся.

— Ніхто в цьому залі не пишається цим і ними сильніше, ніж я. Кара, Бенджамін, ви обидва пов'язані не цими словами, сказаними перед усіма нами, але вашими власними серцями. Це — прості слова, але в простих речах криється велика сила.

Келен згадала слова, сказані на їх власному весіллі. Вона подумала, що він не зміг би виказати більшої поваги до них, ніж використавши деякі з тих же самих слів для Кари й Бенджаміна.

Річард прочистив горло і на мить зробив паузу, щоб зосередитися.

— Кара, чи бажаєш ти взяти Бенджаміна в чоловіки, і чи будеш ти любити і поважати його до кінця своїх днів?

— Так, — сказала Кара чітким голосом, що рознісся по всьому залу.

— Бенджамін, — сказала Келен, — чи бажаєш ти взяти Кару в дружини, і чи будеш ти любити і поважати її до кінця своїх днів?

— Так, — сказав він таким же ясним голосом.

— Тоді перед обличчям ваших друзів і коханих, вашого народу, — сказав Річард, — відтепер ви стаєте чоловіком і дружиною.

Кара і Бенджамін обняли один одного, злившись у поцілунку. Морд-Сід, що стояли позаду них, залилися сльозами, і натовп вибухнув бурхливими вигуками. Коли шум, нарешті, вщух, і поцілунок закінчився, Річард простягнув руку, запрошуючи їх підійти і встати біля них з Келен. Бердіна все ще не могла вгамувати сльози радості, притулившись до плеча Найди. Келен помітила, що у Рікки, чиї очі також були наповнені сльозами, у волоссі була зав'язана рожева стрічка, подарована їй Ніккі.

Річард стояв переповнений гордості, оглядаючи всі лиця, звернені на нього. Якби Келен не бачила всі тисячі присутніх тут людей своїми очима, то вона подумала б, що зали були порожні, настільки повна запанувала тиша.

Тоді Річард заговорив голосом, який могли чути всі.

— Існувати в цьому величезному всесвіті заради маленького проміжку часу — великий дар життя. Наш крихітний шматочок часу — це подарунок Творця. Це — наше єдине життя. Всесвіт продовжить своє існування, незважаючи на наше коротке буття, але поки ми тут, ми стикаємося не тільки з частиною тієї неосяжності, але також і з життями навколо нас. Життя — це подарунок, який був даний кожному з нас. Кожне життя — належить тільки нам і нікому іншому. Воно більш ніж безцінне. Це найбільша цінність, яка в нас є. Бережіть його за те, чим воно є насправді.

Кара обхопила руками його шию.

— Спасибі, Річард, за все.

— Для мене це велика честь, Кара, — сказав він, обіймаючи її.

— Ой, а між іншим, — Кара шепнула йому на вухо, — тільки що була Шота і зупинилася, побачивши мене. Вона хотіла, щоб я передала тобі повідомлення.

— Правда? І яке ж повідомлення?

— Вона сказала, що якщо ти коли-небудь дерзнеш поїхати в Землю Агада, вона неодмінно вб'є тебе.

Річард похитнувся від несподіванки.

— Правда? Прямо так і сказала?

Кара кивнула, посміхаючись.

— Але вона вся посміхалася, коли вимовляла це.

І тут пролунав дзвін, який закликав людей до молитви посвяти.

Але перш, ніж хто-небудь встиг рушити, Річард знову заговорив.

— Ніяких молитов більше не буде. Жоден з вас надалі ні перед ким не зобов'язаний ставати на коліна — будь то переді мною або ким-небудь ще. Ваше життя належить тільки вам. Піднімайтеся і проживіть його гідно.