Поводи її коня тримав офіцер, так що вона змушена була їхати тримаючись за передню луку сідла. Вони рухалися на схід, компанія імперців близько оточила її. Вона подумала, що це більше для того, щоб легше було розглядати її, ніж через страх, що вона може втекти. По тому, як вільно вони трималися в сідлі, як спритно керували кіньми, було видно, що це досвідчені вершники, які проводять у сідлі більшу частину свого життя. Вони зовсім не побоювалися її втечі.

Рухаючись на схід по курній дорозі, чоловіки мовчки і обічяюче посміхалися всякий раз, коли дивилися на неї. Тим не менше вона знала, що жоден з них не займає досить високого становища, щоб посміти стягнути її з коня для невеликої дорожньої розваги. Такі, як Кронос, не пробачать недавно згвалтованого «подарунка», — імперці це знали. Крім того, вони вважали, що досить скоро зможуть отримати її в своє розпорядження — а якщо навіть і не її, так у них буде достатній вибір після того, як Алтур-Ранг буде захоплений.

Ніккі намагалася не звертати уваги на скоса розглядаючих її чоловіків. Вона знала, що така поведінка звичайна для імперців. Вони не могли придумати нічого розумнішого, ніж залякувати своїх жертв знову і знову. Поки вони їхали, їх нерішучість стала її притулком.

Будь що буде… а поки їй в спину світило західне сонце і цикади завели свою нескінченну гудучу пісню. Вони нагадували про Річарда, про ту ніч, коли він розповідав про істот, які вибираються із землі кожні сімнадцять років. Дивно, ці цикади виходили на світло вже в десятий раз за її життя, а вона, Ніккі, про це навіть гадки не мала. Життя під закляттям Палацу Пророків була не просто дуже довгим, воно була ізольованим, чого Ніккі тоді навіть не усвідомлювала. Навколо неї був цілий світ, а вона присвячувала своє життя іншому. Сестри Тьми, які навчали Річарда, поступилися спокусливим обіцянкам іншого світу. Ніккі теж була з ними, але не через цю обіцянку. Вона просто вважала, що в цьому світі для неї немає нічого цінного.

До тих пір, поки одного разу там не з'явився Річард.

Повітря було теплим і вологим — принаймні вона по дорозі не замерзне, але почали прокидатися комарі а це вже ставало неприємним. Вона була рада, що її руки не були зв'язані за спиною і в неї була можливість захистити він комах хоча б обличчя. Вони рухалися на схід через пагорби, вкриті полями пшениці. В останньому денному світлі вони мерехтіли немов полірована бронза. У полях ніхто не працював, та й дороги залишалися пустельними — у страху перед наступаючою армією все населення розбіглося, немов тварини від лісової пожежі.

З вершини пагорба Ніккі нарешті побачила табір, коней і солдатів Імперського Ордена. Чорною повінню розташувалися вони в широкій долині біля підніжжя пагорба і судячи з усього лише почали облаштовувати табір. Очевидно, щоб не було необхідності в довгому переході, коли почнеться напад.

Земля була порита усіма цими людьми, кіньми, мулами і фургонами. Особиста територія була зайнята, маленькі намети встановлені. Людське море оточували охоронні застави. На кожній височині стояли вартові, спостерігаючи за підступами до табору.

Намети відкидали довгі тіні по затоптаній пшениці. Над долиною вже починала збиратися туманна імла від похідних багать. Як зауважила Ніккі, сусідній оливковий гай був повністю вирубаний на дрова. Десь готувалася їжа для великої групи людей, хтось готував тільки для одного себе. По всьому табору варили рис і боби, пекли коржі або оладки. Запах палаючих дров і їжі тривожно змішувався з запахом тварин, людських тіл і гною.

Її ескорт щільніше зібрався навколо неї. Вони просувалися до табору по тому, що швидко стало тимчасовою дорогою серед табірної суєти. Ніккі очікувала побачити їх захриплими, п'яними, в радісному передчутті великої бійні. Все було не так. Вони серйозно готувалися до майбутньої роботи: точили зброю, ремонтували сідла, готували упряж і коней. Піки і списи були вже заточені і акуратно складені всюди. Ковалі в похідних кузнях орудували кліщами і молотами, їх помічники гарячково качали міхи. Поки одні з них змінювали підкови коням, інші ремонтували зброю і обладунки. Коні були нагодовані й доглянуті.

Це не було схоже на звичайний табір Імперського Ордена, де завжди панував безлад. Армія, розташована на півночі була неймовірно величезна, настільки, що часом ставала некерованою. Періодично вона перетворювалася на дику юрбу, яка за своєю примхою грабувала беззахисне цивільне населення. Ця армія була набагато менше, чисельністю не більше двадцяти тисяч чоловік, але являла собою відмінно налагоджену бойову машину.

В основному таборі Імперського Ордена жінку з оголеними грудьми, як Ніккі, вже стягнули б з коня і згвалтували. Ці ж солдати хоч і були настільки ж розбещені, але набагато більш дисципліновані. Вони не були ордою, надісланою виконати брудну роботу, це було випробуване, добірне військо, послане висловити непокірним гнів Імператора за образу його рідного міста і непокору всьому тому, що він представляв.

Опинившись знову серед подібних людей Ніккі відчула страх. Вони були вершиною розвитку людини за вченням Ордена. Це були воїни, які з радістю вбивали всіх, хто виступав проти них. Ці звірі впивалися насильством, та ще й заснованим на їх віруваннях. Вони були справжнім втіленням поняття кровожерливості. Це були носії вчення Ордена.

Солдати в таборі витріщалися на Ніккі і її ескорт весь час, поки вони їхали через табір, супроводжувані криками, питаннями, вітаннями. Непристойні обіцянки і сміх лунали їй услід. Жоден з солдатів не залишив при собі свої фантазії. Вона чула, як її обговорюють в самих непристойних виразах, з тих, що вона чула колись — а за своє перебування біля Джегана вона чула їх чимало. Тепер всі вони були адресовані їй.

Вона їхала дивлячись прямо перед собою, розмірковуючи про те, з якою повагою звертався з нею Річард, і як багато це значило для неї.

Біля тополиного гайку на високому березі струмка, що протікав через долину, Ніккі розгледіла намет з овчини, який був трохи більший за інших. Не настільки майстерно зроблений, як намети Імператора і його оточення, по армійських мірках намет був все ж розкішний. Командирські намети розташувалися на пагорбі, вони немов зверхньо дивилися на іншу частину табору. На відміну від головного табору, тут не було кільця вартових, що охороняли командирів від рядових. Недалеко на рожнах смажилися м'ясні туші. Їх обертали раби, які завжди супроводжували офіцерів високого рангу і первосвящеників Братства Ордена. Для цієї мети завжди відбирали самих покірних.

Вони сповільнили крок і той, хто тримав коня Ніккі, кивком наказав одному зі своїх людей доповісти про їх прибуття. Солдат перекинув ногу через шию коня і зіскочив на землю. Поки він йшов до головного намету, при кожному кроці від його ніг піднімалася хмарка пилу.

Ніккі помітила, як всі навколо почали присуватися ближче, всім було цікаво побачити, що за жінку привезли в подарунок їх командиру. Вона чула сміх і непристойності, поки натовп скоса роздивлявся її. Таких холодних і страхаючих очей вона ще ніколи не бачила.

Але найбільше її хвилювало те, що у багатьох в руках були списи і заряджені луки. Ці люди не ставилися до зброї недбало. Навіть пускаючи слину при її вигляді, вони були насторожі, готові до будь-якої загрози, яку тільки можна уявити.

Людина, послана доповісти про їх прибуття, зникла в головному наметі у супроводі чергового. За хвилину він з'явився знову, поруч з ним ішов високий чоловік у вільному балахоні, забарвленому хною. Його одяг виділявся на загальному сірому фоні немов запечена кров. Незважаючи на спеку та вологість, голова його була царствено задрапована капюшоном, на знак божественної сили.

Він підійшов до краю узвишшя ближче до неї і застиг у зарозумілій позі. Він не поспішаючи розглядав її, немов товар.

Офіцер, який тримав поводи її коня, низько схилився, не злазячи з сідла.

— Скромний подарунок від жителів Алтур-Ранга, — пояснив він зі знущальною ввічливістю.

Присутні навколо чоловіки почали посміюватися про себе, обговорюючи між собою те задоволення від цього подарунка, якими зможе насолодитися Кронос. Із сусідніх наметів теж вийшли офіцери, щоб краще бачити, що відбувається.