— Це — Келен. Вона залишила статуетку в Саду Життя на місці шкатулок, щоб хоч хто-небудь дізнався, що вона дійсно існує. Заклинання Вогняного Ланцюга стерло її з загальної пам'яті. Ті, хто тепер бачить її, забувають про неї перш, ніж встигають навіть усвідомити, що бачать.

Енн махнула рукою в бік книги, зміїної лози і статуї.

— Але все це — тільки твої здогадки, Річард. Кому могло прийти в голову влаштувати таку змову.

— Цей план придумала Сестра Юлія, — сказала Ніккі. — З нею були Сестри Цецилія, Ерміна і Тові.

Енн насупилася. — Звідки ти дізналася?

— Мені зізналася Тові.

Тепер Енн виглядала більш здивованої.

— Зізналася… Навіщо б їй зізнаватися в таких речах? Як ти взагалі зустрілася з нею?

— Вона втікала з однією з шкатулок Одена. — Сказав Річард. — І потрапила в засідку до людини, якій я віддав Меч Істини. Він поранив її та викрав скриньку, яка була у неї.

Зедд ляснув себе по лобі і плюхнувся на стілець. Він не міг вимовити ні слова.

— А ще Тові розповіла мені, — продовжувала Ніккі, — що вони побували тут, в Ейдіндріле, і підклали труп в могилу Матері-сповідниці, щоб Річарду в будь-якому випадку ніхто не повірив. На випадок, якщо він зважиться розкопати могилу, в спробі переконати інших у своїй правоті. Вони взяли біле плаття в Палаці сповідниць. Вони хотіли бути впевненими, що всі вирішать, ніби Річард не в своєму розумі.

— Я хочу, щоб ви знали, ми відвідали руїни стародавнього міста Каска, на півдні Д'хари. В цей час туди прийшли розвідники Ордена, і на одному з них я провела експеримент. Я скористалася заклинанням, яке ви мені дали, щоб «вилікувати» Річарда від його «помилки».

Енн обережно підняла голову.

— І?

— Він прожив усього кілька хвилин.

Зедд, настільки ж білий, як його скуйовджене волосся, сховав обличчя в долоні.

— Упевнена, що частина цього виявиться… корисною, — сказала Енн, що виглядала швидше збентеженою. — І прекрасно, що ви виявили все це. Але, як я сказала, факт залишається фактом — ти повинен бути з військами, Річард. Ми вже показали тобі пророцтво, яке життєво важливе. «Якщо fuer grissa ost drauka не поведе людей в цей заключний бій, світ, що стоїть на краю пітьми, буде накритий жахливою тінню».

Річард стиснув пальцями скроні і дивлячись у підлогу, намагався зберегти терпіння. Йому довелося нагадати собі, що ці люди роблять те, що вважають правильним.

Він підняв очі і зустрів їх пильні погляди.

— Ви що, не бачите? — Він вказав на паросток зміїної лози на столі. — Ось він, заключний бій. Сестри Тьми ввели в гру шкатулки Одена. Вони мають намір привести Володаря у світ живих. Вони мають намір віддати смерті всіх живих, щоб знайти безсмертя. Для себе. Світ стоїть на краю загибелі.

Ви ще не бачите? Якби ви троє домоглися успіху, в сліпій впевненості слідуючи словам пророцтва, намагаючись втілити в життя обумовлені події, я б не пережив вашої спроби «вилікувати» мене. Я був би мертвим. У вашій спробі виконати пророцтво, ви допомогли б Сестрам Тьми домогтися успіху. Ви сприяли б загибелі всього живого. Світ міг загинути. Через вас.

Тільки добра воля — вільна воля Ніккі, моє вільне бажання — запобігли тому, що ви могли принести людству. Ось результат вашої сліпої віри в пророцтво.

Енн, єдина з чарівників залишалася сидіти; тепер і вона схопилася на ноги.

— Добрі духи, адже він має рацію, — прошепотів сам до себе Зедд. — Шукач тільки що врятував трьох старих дурнів від самих себе.

— Ні, ви зовсім не дурні. Ніхто з вас, — сказав Річард. — Всі ми час від часу робимо дурниці, не думаючи. У такому разі достатньо визнати, що здійснюєш помилку, щоб більше не повторювати її. Вчіться на них. Не дозволяйте собі в наступний раз потерпіти невдачу з тієї ж причини. Я тут не за тим, щоб доводити вам, що ви — дурні. Це не так. Я тут тому, що мені потрібна ваша допомога. Я хочу, щоб ви почали нарешті користуватися своїм розумом, блискучим розумом, яким наділений кожен з вас. Ви троє володієте знанням, якого не має більше ніхто з живучих.

Жінка, яку я люблю, жінка, на якій я одружився, викрадена Сестрами Тьми. На неї було використано Заклинання Вогняного Ланцюга. Це заклинання тепер впливає на життя кожного, хто знав її, і поступово торкнеться життя кожної людини, що живе на землі.

Він вказав на «Сильну Духом». — У цій статуї я зобразив дух твоєї онучки, Зедд. Вона дуже любила її. Вона залишила статую на тому кам'яному вівтарі, вимазавши її кров'ю. Я хочу повернути її назад.

— Мені потрібна допомога. Ні Ніккі, ні Кара не пам'ятають Келен, але вони знають правду, знають, що на їх пам'ять впливає те, що описано в цій книзі — Заклинання Вогняного Ланцюга — а зовсім не тому, що її не існує. Ви всі втратили щось дуже цінне, коли втратили свою пам'ять про Келен. Ви втратили частину своїх життів, яку нічим неможливо замінити. Ви втратили одну з кращих…

Річард змушений був замовкнути, тому що горло у нього здавило так, що він не міг вимовити більше жодного слова. Сльози, стікаючи по обличчю, капали на стіл.

Ніккі підійшла ближче й поклала руку йому на плече.

— Все буде гаразд, Річард. Ми повернемо її.

Кара поклала руку на інше його плече.

— Правильно, лорд Рал. Обов'язково повернемо.

Річард кивнув. Його підборіддя тремтіло так, що він не міг вимовити ні слова.

Зедд піднявся.

— Річард, сподіваюся, ти не думаєш, що ми знову покинемо тебе? Цього не станеться. Даю слово, як Чарівник Першого Рангу.

— Я б волів мати слово мого дідуся.

Зедд посміхнувся крізь сльози.

— І це теж, мій хлопчику. І це теж.

Натан скочив на ноги. — Мій меч теж до твоїх послуг, хлопчику мій.

Енн хмуро глянула на нього.

— Що ще за меч? В ім'я духів, що це значить?

— Ти чудово знаєш, — сказав Натан, зображаючи пальцем колючий удар мечем. — Це значить, що передбачається добра бійка.

— Добра бійка? А як щодо допомоги в пошуках Келен?

— Тисяча прокльонів, жінко…

Енн стрельнула очима в Зедда.

— Це ти навчив його так виражатися? До знайомства з тобою він ніколи не лаявся.

Зедд знизав плечима з видом ображеної невинності.

— Ні, не я. Я ще не досяг такої досконалості.

Енн сердито глянула на обох чарівників, потім з посмішкою — на Річарда.

— Я пам'ятаю, як ти народився, Річард. Тоді ти був сенсом життя твоєї матері. Вона так пишалася тобою, а ти вмів тоді тільки голосно кричати. Вважаю, тепер вона пишалася б тобою ще більше. Ми всі пишаємося тобою, Річард.

Зедд витер носа рукавом балахона.

— Вірно сказано.

— Якщо ти в змозі пробачити нас, — продовжувала Енн, — ми хотіли б допомогти тобі зупинити цю загрозу. Крім того, я дуже хотіла б особисто подбати про тих Сестер.

Ніккі стиснула плече Річарда. — Думаю, ви можете приєднатися до нас. Мені здається, ми всі хотіли б поскоріше відшукати їх.

Кара за спиною Річарда нахилилася до неї. — Тобі добре говорити. Ти вже вбила Сестру Тові.

67

Річард стояв біля бійниці на одному з бастіонів Замку Чарівників, поставивши одну ногу на низький парапет, і дивився на залитий сонячним світлом Ейдіндріл, що розкинувся біля підніжжя гори. По рівнині пливли тіні білих пухнастих хмар.

Зедд підійшов ззаду і встав біля Річарда. Деякий час він теж мовчазно спостерігав вид, що відкривався зі стіни.

— Я не можу пригадати Келен, — сказав він нарешті. — Намагаюся, але не можу.

— Я знаю, — вимовив Річард, не озираючись.

— Але все ж, якщо вона твоя дружина, то вона має бути видатна жінка.

Річард не міг не посміхнутися.

— Вона така і є.

Зедд поклав свою кістляву руку на плече онука і сказав:

— Ми знайдемо її, мій хлопчику. Я допоможу тобі, і ми обов'язково знайдемо її. Я тобі обіцяю.

Усміхнувшись, Річард теж обняв діда.

— Спасибі, Зедд. Мені неодмінно знадобиться твоя допомога.