Це її спантеличило, але вона відчувала, що всередині тільки двоє. Вона відчувала горе, що заповнювало кімнату, і залишила спроби відкрити або вибити двері. Не в силах більше чути, як Річард розмовляє з Карою, Ніккі вийшла назовні і через чорну прірву ночі непомітно підійшла до статуї, яку він створив.

Втім, Ніккі воліла б зайнятися іншими справами, ніж пильно розглядати величне творіння Річарда.

Буває так, що смерть когось близького змушує побачити світ новими очима, змушує повернутися до основних життєвих цінностей, найважливіших у житті кожної людини. Вона задавалася питанням, що станеться з Річардом, коли Кара помре. Чи поверне це його назад до дійсності? Чи залишить він, нарешті, свою гонитву за примарами і повернеться до людей, які мріють звільнитися від влади Імперського Ордена?

Почулися кроки. Хтось покликав її по імені. Ніккі обернулася.

Це був Річард. Він рухався в нічній темряві і його супроводжував ще хтось. Серце Ніккі обірвалося. Це могло означати тільки те, що страждання Кари закінчилися.

Річард підійшов ближче, і Ніккі побачила його супутника.

— О, добрі духи. Річард, — прошепотіла вона, її очі широко розкрилися. — Що ти зробив?

У тьмяному світлі віддалених факелів Кара виглядала живою і абсолютно здоровою.

— Лорд Рал вилікував мене, — повідомила вона буденним тоном, наче це було незначною послугою, яка заслуговує на увагу не більше, ніж, якби він приніс їй склянку води.

Ніккі очманіло дивилася на них.

— Як? — От і все, що вона змогла вимовити.

Річард виглядав втомленим, наче після битви. Вона майже очікувала побачити на ньому сліди крові.

— Я не міг винести, що буду поруч і не спробую допомогти, — пояснив він. — Вважаю, необхідність була досить сильна, так що я зміг дещо зробити, щоб вилікувати її.

Раптово вона ясно зрозуміла, чому не змогла відкрити двері. Він дійсно бився, і в якомусь сенсі сліди крові на ньому були. Тільки їх міг бачити не кожен.

Ніккі нахилилася до нього.

— Ти використав дар. — Це було не питання, це було звинувачення. Тим не менш, він відповів на її запитання.

— Вважаю, так.

— Гадаю… — Ніккі тут же пошкодувала, що не змогла приховати іронію, що прозвучала в її словах. — Я перепробувала все, що могла і знала. Жодна моя спроба не увінчалася успіхом — я так і не змогла зцілити її. А що зробив ти? І як ти зумів торкнутися свого Хань?

Річард соромливо знизав плечима. — Я точно не знаю… Я обійняв її і відчув, що вона вмирає. Я відчував, як вона вислизає все далі і далі. Дозволивши своєму я спуститися туди, де вона перебувала, я просто намагався допомогти їй. Як тільки мені вдалося об'єднатися з її душею, я забрав собі її біль, щоб вона могла взяти у мене мою силу і життєве тепло, яке я їй запропонував.

Ніккі була знайома з цим складним магічним процесом, але була приголомшена, почувши його пояснення, та ще з використанням подібної термінології. Це прозвучало так, ніби вона, запитавши, як він зробив цю статую, у відповідь почула щось на кшталт «просто прибрав шматки каменю, які вважав зайвими». Його пояснення було абсолютно точним і в той же час неймовірно безглуздим і наївним.

— Ти забрав собі те, що вбивало її?

— Ось саме.

Ніккі стиснула скроні кінчиками пальців. Навіть вона, зі своїми можливостями, з її магічною силою, не кажучи вже про досвід і отримані знання, не зважилася б зробити подібне. Вона змушена була зробити над собою зусилля, щоб трохи заспокоїти биття серця.

— Ти хоч трохи усвідомлював небезпеку такої спроби?

Здавалося, Річарду стало злегка не по собі від тону, яким було задане питання.

— Але це була єдина можливість. — Просто додав він.

— Єдина можливість… — здивовано повторила вона, не в силах повірити своїм вухам. — Ти хоч уявляєш, скільки сили потрібно, щоб скоїти таке переміщення душ? А щоб повернутися звідти? А наскільки небезпечно перебувати там?

Він засунув руки в кишені, наче дитина, яку лають за витівку.

— Я тільки знаю, що це був єдиний спосіб повернути Кару.

— І він домігся свого, — вимовила Кара, не стільки для того, щоб підкреслити цей факт, скільки намагаючись захистити його від її нападок. — Лорд Рал повернув мене.

Ніккі втупилася на Морд-Сіт.

— Річард пішов за тобою в світ мертвих… якщо не далі.

Кара перевела очі на Річарда.

— Ви зробили це? — Ніккі повільно кивнула.

— Твій дух був вже на шляху в царство тьми. Ти була вже поза можливостями мого дару — ось чому я не змогла вилікувати тебе.

— Так, але лорду Ралу це вдалося.

— Вдалося. — Ніккі простягла руку і пальцями взяла Кару за підборіддя. — Сподіваюся, поки ти жива, ти ніколи не забудеш, що ця людина зробила для тебе. Дуже сумніваюся, що ще хтось з живучих на землі здатний на таке.

— Він здатний. — Кара послала Ніккі безтурботну посмішку. — Лорд Рал жити без мене не може, і знає це.

Річард відвернувся, щоб приховати посмішку.

Ніккі ледве могла повірити в таку легковажність. І це відразу після її, їх, неймовірного, воістину чарівного порятунку. Вона повільно вдихнула, намагаючись узяти під контроль свій голос, щоб у них не склалося помилкового враження, ніби вона сердита на нього за зцілення Кари.

— Ти використав дар, Річард. Звір Джегана десь поруч, а ти користуєшся своїм даром.

— Це було необхідно. Інакше ми б втратили її.

Річарду все здавалося простим і зрозумілим. У всякому разі, він намагався не виглядати таким же самовдоволеним, як Кара. Ніккі вперлася кулаки у боки і нахилилася до нього.

— Ти не розумієш, що ти наробив? Ти знову скористався даром. Я попереджала, що ти не повинен цього робити. Звір десь недалеко, і ти тільки що показав йому напрямок.

— А ти думала, я дозволю Карі померти?

— Так! Вона присягнулася захищати тебе навіть ціною свого життя. Це — її робота. Її обов'язок — захищати тебе, а не допомагати Звіру виявити тебе. Ми легко могли втратити тебе під час цього твого відвідування світу мертвих. Я не кажу вже про ту загрозу, яку ти тільки що пробудив. Ти ризикував всім, що ти значиш для народу Д'хари, поставив під загрозу все наше діло, і лише для того, щоб врятувати одну-єдину людину. Ти повинен був дозволити їй відійти. Рятуючи її, ти закликав смерть до вас обох, тому що Звір тепер в змозі знайти тебе. Те, що сталося вчора, станеться знову, тільки на цей раз порятунку не буде. Ти тільки що врятував життя Кари, але це невигідна угода — ціна її життя — це твоє власне життя.

Ще продовжуючи говорити, Ніккі вже бачила, що її слова не досягли своєї мети — в його очах все яскравіше розгорявся гнів, тоді як очі Кари заповнила тривога, близька до паніки. Річард поклав руку Карі на шию і заспокійливо стиснув, ніби допомагаючи відкинути це припущення.

— Це ще не остаточно, Ніккі, — він так зціпив зуби, що вони заскрипіли. — Така можливість існує, але це не факт. Крім того, я не збираюся дозволити комусь, хто мені дорогий, померти лише для того, щоб я міг відчувати себе в трохи більшій безпеці. На мене вже і так полюють. Смерть Кари не змінить цього.

Ніккі опустила руки. Він ніколи не захоче чути аргументів на користь смерті людини, яка хоч щось значить для нього.

Ніккі не могла уявити, як можна йому пояснити, що за сили він використав, яку серйозну небезпеку на себе накликав. Як сказати йому все це, домогтися, щоб він зрозумів, не ризикуючи накликати на себе його гнів? Вона не знала.

Ніккі поклала руку йому на плече.

— Я не звинувачую тебе, Річард. Можливо, на твоєму місці я б зробила те ж саме. Коли-небудь, коли ми зможемо дозволити собі таку розкіш, ми спокійно обговоримо це. Коли буде така можливість, я б хотіла детально дізнатися про все, що ти зробив. Можливо, я зможу допомогти тобі навчитися краще керувати своїми здібностями. По крайній мірі, я можу спробувати навчити тебе робити те, що ти робиш неусвідомлено, менш небезпечним способом.

Річард вдячно кивнув. Але вона не зрозуміла, дякував він їй за пропозицію або за більш м'який тон.