— Магістр Рал, я вважаю, що потрібно викликати армію генерала Райбаха сюди, в Андер. Положення з кожним днем стає все більш напруженим. У мене ціла пачка рапортів про особливі андерські частини. Повідомляють, що у них немає абсолютно нічого спільного з регулярною армією Андера, яку ми бачили.

— Я згодна з капітаном, — заявила Келен. — Нам потрібен час, щоб розшукати потрібні книги в бібліотеці. Нам ніколи оскаржувати всю цю брехню, якою людей налаштовують проти нас.

— Алее така ситуація тільки в Ферфілді, — заперечив Річард.

— Ти впевнений? А якщо ні? Але в будь-якому випадку, як я вже сказала, ми не можемо дозволити собі розкіш витрачати час. У нас є більш важливі справи.

— Мати-сповідниця права, — наполягав капітан Мейферт.

— Я повинен вірити, що правда переможе. Інакше що ж тоді залишається робити? Брехати людям, щоб перетягнути на наш бік?

— Проте ця тактика, схоже, відмінно працює на наших супротивників, — усміхнулася Келен. Річард похитав головою.

— Послухайте, мені найбільше хотілося б просто-напросто викликати сюди армію Райбаха. Правда хотілося б. Але ми не можемо.

Капітан Мейферт витер мокре підборіддя. Судячи з усього, він передбачив заперечення Річарда, і у нього була готова відповідь.

— Магістр Рал, у нас тут досить солдатів. Ми можемо відіслати депешу генералу і перед тим, як він з'явиться, відбити у армії Андера Доміні Діртх і спокійно пропустити наше військо.

— Я тисячі разів повертався до цієї думки, — тихо промовив Річард. — І весь час в моїй голові тривожно дзвенить дзвіночок.

— Це чому? — Поцікавилася Келен.

— Ми не знаємо, як діє Доміні Діртх.

— Ну так можемо у кого-небудь запитати. — Келен знизала плечима.

— Вони не знають цієї зброї. Не можна розраховувати на їхній досвід. Так, вони знають тільки, що в разі нападу їм потрібно подзвонити в ці штуки, і супротивник загине.

— Магістр Рал, якщо зібрати всіх, хто поїхав спостерігати за голосуванням, у нас тут тисяча осіб. Ми здатні захопити стільки дзвонів, скільки буде потрібно, і генерал Райбах спокійно введе в країну війська. А потім — за допомогою його армії — ми захопимо всі інші Доміні Діртх по всьому кордоні, і Імперський Орден не зможе пройти. Або — ще краще — війська Джегана наблизяться, не чекаючи каверзи, і ми повернемо Доміні Діртх проти них.

Річард, слухаючи, крутив на столі свічник і продовжував його крутити, поки не повисло мовчання.

— Тут є одна трудність, — нарешті вимовив він. — Саме та, про яку я вже говорив. Ми не знаємо в точності, як ця штука діє.

— Головне ми знаємо, — із зростаючим роздратуванням заперечила Келен.

— Але біда в тому, — терпляче продовжив Річард, — що нам відомо недостатньо. По-перше, ми не можемо захопити Доміні Діртх по всьому кордоні. Ми можемо захопити лише кілька, як ви і радите, капітан. І в цьому-то і криється небезпека. Пам'ятаєте, що було, коли ми їх проїжджали? Тих людей, що загинули, коли задзвонив Доміні Діртх?

— Так, але ми не знаємо, чому він задзвонив, — сказала Келен. — І взагалі при чому тут це?

— Припустимо, ми захопимо частину Доміні Діртх, — вимовив Річард, дивлячись на Келен і капітана Мейферта, — і скажемо генералу Райбаху, що він може вести армію. А коли армія підійде, андерські солдати десь в іншому місці задзвонять в Доміні Діртх?

— І що? — Поцікавилася Келен. — Вони будуть занадто далеко.

— А ти впевнена? — Річард сперся об стіл. — А що, якщо від цього задзвонять вони всі? Що, якщо андерці знають, як зробити так, щоб Доміні Діртх задзвонили по всьому кордоні? Пам'ятаєте, коли ми під'їхали, нам сказали, що дзвони задзвонили всі, і ті, хто опинився перед ними, загинув? Вони всі задзвонили як один.

— Але їм же невідомо, чому це сталося! — Розлютилася Келен. — Солдати в них не дзвонили.

— А звідки ти знаєш, що десь — в якомусь місці кордону — хтось не подзвонив в Доміні Діртх і не викликав загальний дзвін? Можливо, випадково, а вони бояться в цьому зізнатися, побоюючись покарання. А може, один із служачих там молодиків з чистою нудьги вирішив спробувати, що вийде? А раптом таке ж відбудеться, коли наша армія буде на підході? Можете собі уявити? У генерала Райбаха близько сотні тисяч людей. А зараз, можливо, і більше. Можете собі уявити, що вся його армія загине в мить ока? — Річард перевів погляд зі спокійного обличчя Келен на стривоженого капітана. — Вся наша армія на півдні загине водночас. Уявіть собі це.

— Але я не думаю… — Почала Келен.

— І ти готова ось так запросто ризикнути життями десятків тисяч людей? Ти впевнена? Я не знаю, чи спрацьовує Доміні Діртх саме так, одночасно, але — а раптом? Можливо, достатньо зі злості подзвонити в один, щоб задзвонили всі. Ти можеш гарантувати, що такого не станеться? Я не хочу ризикувати життям такої кількості людей в настільки небезпечній грі. А ти? — Річард перевів погляд на капітана Мейферта: — А ви? Ви гравець, капітан? Можете запросто поставити на карту життя цих солдатів?

Офіцер похитав головою:

— Якби йшлося про моє власне життя, Магістр Рал, я охоче б ризикнув ним. Але такою кількістю життів ризикувати не стану.

Дощ трохи вщух, і стало не так шумно. Повз відкритий вхід в намет снували люди, що носили корм своїм коням. Велика частина табору була занурена у пітьму. Вогонь розводити було заборонено, хіба що в разі крайньої необхідності.

— Не можу з цим сперечатися. — Келен підняла руки і з досадою шльопнула ними по стегнах. — Але Джеган на підході. Якщо ми не отримаємо вотум довіри місцевих жителів і вони не встануть на боротьбу з Джеганом, він захопить Андер. І стане непереможним під укриттям Доміні Діртх, а потім стане звідси нападати на Серединні Землі, і ми всі в кінці кінців загинемо.

Річард слухав, як дощ тарабанить по даху намети і булькає в калюжах. Схоже, він зарядив надовго і буде йти всю ніч.

— Як я бачу ситуацію, — тихо заговорив Річард, — у нас є тільки один вихід. Ми повинні відправиться в бібліотеку маєтку і подивитися, чи не знайдеться там що-небудь корисне.

— Поки що ми нічого не знайшли, — похитала головою Келен.

— А влада налаштована проти нас, — додав капітан Мейферт. — Вони можуть спробувати перешкодити цьому.

Річард, грюкнувши кулаком по столу, глянув у блакитні очі офіцера. Вкотре він уже пошкодував, що з ним немає Меча Істини.

— Якщо вони спробують перешкодити, капітан, тоді вам з вашими людьми доведеться зробити те, до чого ви постійно готуєтеся. Якщо вони спробують перешкодити, то, якщо доведеться, ми порубаємо на шматки кожного, хто посміє підняти на нас руку, а потім зрівняємо маєток з землею. Тільки спочатку винесемо звідти книги.

На обличчі офіцера читалося явне полегшення. Схоже, у бравих д'харіанців з'явилося побоювання, що Річард твердо вирішив уникати всіляких активних дій. І капітан Мейферт виглядав мало не щасливим, почувши зворотне.

— Слухаю, Магістр! Люди будуть готові до ранку, як тільки ви прокинетеся.

Келен замітила, що в маєтку, цілком можливо, не виявиться нічого цінного, про що варто було б турбуватися. Річард пригадав книги, що зберігалися в бібліотеці. Хоча він і не міг пригадати подробиць, він прекрасно розумів, що пошуки будуть довгими. Але іншого виходу немає.

— Перш ніж піти, я подумав, що ви, можливо, захочете дізнатися, що деякі люди просять у вас аудієнції, лорд Рал. — Капітан Мейферт дістав з кишені аркуш паперу. — В основному це торговці, які бажають отримати відомості.

— Спасибі, капітан, але зараз у мене немає часу.

— Я розумію, лорд Рал. І дозволив собі повідомити їм це. — Він переглянув замітки. — І була одна жінка. — Примружившись в тьмяному світлі, він прочитав ім'я: — Франка Ховенлок. Сказала, що справа дуже термінова, але в подробиці не вдавалася. Вона пробула тут майже весь день. Потім заявила, що їй пора додому, але що вона неодмінно повернеться завтра.

— Якщо це дійсно важливо, то вона завтра прийде, тоді й поговоримо.

Річард кинув погляд на Дю Шайю — завдяки турботам Келен мудра жінка виглядала непогано.