Ось тепер натовп дійсно завівся. Люди, сповнені добрих почуттів до свого нового Суверена, вперше отримали серйозний привід відкинути Магістра Рала. Більш того, серйозний привід його боятися. Але що найголовніше — серйозний привід ненавидіти його.

Далтон перекреслював ті пункти в своєму списку, які виявлялися неефективні, і обводив ті, на які народ реагував найкраще. Як вони з Бертраном і припускали, самий сильний відгук викликало слово «діти»: при думці про ті жахи, що ледь не трапилися з їхніми дітьми, люди повністю втрачали розум.

Слово «війна» теж діяло непогано. Народ прийшов в жах, дізнавшись, що це Магістр Рал нав'язує війну, в якій немає ніякої необхідності. Народ бажав миру за всяку ціну. А коли вони дізнаються, яка ціна, то сповна заплатять її. Але тоді вже буде пізно.

— Ми повинні пройти через це, мій народе, залишити все в минулому і зайнятися справами Андера. А справ нам належить багато. Зараз не час відмовлятися від усього, чого ми досягли, і ставати колонією імперії чужоземного чаклуна, людини, одержимої спрагою наживи і влади, людини, яка лише бажає втягнути нас у свою безглузду війну! Якби Магістр Рал захотів, всі народи жили б у мирі. Але він не хоче миру! Я знаю, він відкине наші традиції та релігійні переконання, залишить вас без Суверена. Я боюся за вас, а не за себе. Мені ще належить так багато зробити! Віддати так багато моєї любові народу Андера! Я отримав благословення і повинен багато чого повернути суспільству. Благаю вас, благаю всіх вас — гордих жителів Андера — продемонструвати вашу відразу цьому хитрому демонові з Д'хари, показати йому, що вам відомі його мерзенні підступи. Сам Творець моїми вустами вимагає, щоб ви неслухали Магістра Рала, коли будете голосувати, і, голосуючи серцем, проставте хрест, перекресліть його злісні підступи! Перекресліть його обман! Перекресліть його хитрі брехні! Перекресліть його тиранію! Перекресліть його самого разом з Матір'ю-сповідницею!

Площа заревіла, і від цього реву затремтіли стіни будинків. Бертран підняв над головою схрещені руки, щоб всі могли бачити цей хрест.

Стояла поруч з чоловіком Хільдемара аплодувала, не зводячи з нього традиційного закоханого погляду.

Коли натовп нарешті заспокоїлася, підкоряючись жесту Бертрана, він простягнув руку до дружини, представляючи її народу. Натовп вітав Хільдемару майже так само довго, як і його.

Безмірно задоволена своєю новою роллю, Хільдемара підняла руки, просячи тиші. І домоглася її майже миттєво.

— Добрі люди Андера, не можу виразити в словах, наскільки я горда тим, що являюсь дружиною цієї великої людини…

Її мова потонула в захоплених криках. Минуло чимало часу, поки Хільдемарі нарешті вдалося знову добитися тиші.

— Передати вам не можу, з яким почуттям я дивилася, як мій чоловік трудиться, не шкодуючи себе, на благо нашого народу. Не піклуючись про визнання, не шукаючи слави, він невтомно трудився на свій народ, забувши про відпочинок та їжу. Коли я просила його перепочити хоч трохи, він завжди відповідав: «Хільдемара, чи можу я відпочивати, поки голодують діти?!!».

Натовп шаленів. Далтон, відвернувшись, сьорбнув ковток вина. Тереза схопила його за руку.

— Далтон, — шепнула вона, — Творець відповів на наші молитви, дарувавши нам в якості Суверена Бертрана Шанбора.

Далтон ледь не розреготався, але стримав себе, побачивши, з яким обожнюванням Тереза дивиться на Бертрана. І подумки зітхнув. Це не Творець дарував їм Бертрана, а сам Далтон.

— Утри сльози, Тесс. Найкраще попереду.

— І заради цих дітей, — продовжила Хільдемара, — я прошу кожного з вас відкинути ненависть і розбрат, які несе нашому народові Магістр Рал! Відкиньте Мати-сповідницю, бо їй немає діла до простих людей! Вона народилася в багатстві і розкоші. Що вона знає про тяжку працю? Покажіть, що дароване їй від народження право панувати не безмежне! Покажіть їй, що ми ні за що не підкоримося добровільно тим, хто так бридко обходитьсяться з нещасним трудовим людом! Ні Матері-сповідниці і її вимогам до народу, якого вона навіть не знає! Магістр Рал і Мати-сповідниця і так досить багаті! Не віддавайте їм і наше багатство! Вони не мають на нього жодних прав!

Далтон, позіхаючи, протер очі, коли вітальні крики змінилися скандуванням імені «Шанбор». Він уже забув, коли востаннє спав. Йому довелося викрутити руки одному з Директорів, щоб домогтися одноголосності. Одностайність означала божественне втручання, підтримку обраного Суверена, служила зміцненню його повноважень.

Коли нарешті Бертран знову вийшов вперед і звернувся до натовпу, Далтон вже майже не слухав, що він говорить, і знову включився, лише почувши своє ім'я.

— Ось тому, крім всіх інших причин, перераховувати які було б занадто довго, я особисто прийняв це рішення. І з особливою гордістю представляю вам нового міністра культури, людину, яка буде захищати вас і служити вам так само, як це робив я, його попередник, — Бертран простягнув руку, — Далтона Кемпбелла!

Стояча поруч з Далтоном Тереза впала на коліна, схиливши голову перед Бертраном.

— О Суверен, Ваша Милість, дякую вам за те, що піднесли мого чоловіка! Будьте благословенні за все те, що ви для нього зробили!

Далтон не відчув довгоочікуваної радості. Не відчув нічого, крім приниження. Вже Тереза-то прекрасно знала, якої праці йому коштувало досягти цих висот, і раптом ні з того ні з сього приписує всю велич Бертрану Шанбору!

Така сила слова — слова Суверена. Дивлячись на вітально волаючий натовп і прикидаючи, яку відповідь він виголосить Бертрану і Хільдемарі, Далтон сумно міркував про те, як легко підпали ці люди під вплив Суверена. Так, результат прийдешнього голосування був вирішений.

Але це ще не все. Далтону ще належало спустити з повідка останню з стихійних сил, що були в запасі.

Як тільки відкрилися двері, сморід, немов в'язень, що вирвався на свободу, вдарив в ніс. Темрява стояла непроглядна. Далтон клацнув пальцями, і здоровенні стражники-андерці миттєво вихопили з підставок факели і понесли вперед.

— Ви впевнені, що він ще живий? — Запитав Далтон. — Ви перевіряли?

— Та живий він, пане міністр! Живий! — Далтон на мить розгубився, але тут же набрав поважного вигляду. Всякий раз, як до нього зверталися «міністр», йому вимагалося кілька митей, щоб збагнути, що міністр — це він. Само поєднання «міністр культури Далтон Кемпбелл» вельми і вельми тішило слух.

— Сюди, міністр Кемпбелл, — вказав стражник з факелом.

Далтон переступив через людей, таких брудних, що вони практично зливалися з чорною підлогою. З щілини в стіні текла тухла вода. Там, де вона вливалась в камеру, вона служила для пиття, а місце, куди випливала, замінювало парашу. Стіни, підлога, стеля і люди — все кишіло комахами.

У дальньому кінці підвалу, за струмочком води, виднілося крихітне загратоване віконце, занадто маленьке, щоб у нього можна було пролізти. Виходило воно на алею. Якщо сім'я або друзі не залишали своєю турботою в'язнів, то могли прийти на цю алею і погодувати нещасних.

Через те, що всі ув'язнені були в ручних і ножних колодках, побитися за їжу вони не могли. Фактично вони тільки й могли, що лежати на підлозі. Ходити не давали колодки, так що пересувалися в'язні короткими стрибками. А якщо вдавалося більш-менш випрямитися, вони ухитрялися наблизити рот до вікна, щоб їх погодували. Якщо в'язня ніхто не годував, він вмирав.

Всі ув'язнені були оголені. Смолоскипи висвітлили покриті коростою тіла, і Далтон побачив худу беззубу бабу.

— Я здивований, що він ще живий, — зауважив Далтон стражникові.

— У нього ще залишилися прихильники. Вони щодня приходять його годувати. А потім, коли поїсть, він з ними розмовляє через вікно. Вони сидять і слухають його балаканину. Можна подумати, він здатний сказати щось важливе!

Далтон і знати не знав, що у цієї людини ще збереглися послідовники. Це був великий плюс. Маючи навіть жменьку прихильників, швидко розгорнути кампанію не складе труднощів.

— Ось він, міністр Кемпбелл, — тицьнув факелом стражник. — Ось цей малий.