Чарівник зітхнув. Він уже забув, коли востаннє спав, і відчував себе препогано. Та власне, він ні разу і не відпочивав з того дня, коли два Кводи спробували схопити Келен. Сповідниця, думаючи, що Річард мертвий, закликала магію Кон Дар і сама знищила убивць. Потім Зедд з Чейзом три доби безупинно слідували за Матір'ю-сповідники, охопленої магією Кривавої люті, щоб їй помститися. Сповідниця, захоплена силою двох стародавніх магій, не зупиниться, поки не здійсниться помста. Потім виявилося, що Річард живий, а самі вони потрапили в полон. Це сталося тільки вчора, хоча Зедду здавалося, що пройшла ціла вічність.

А потім була нескінченно довга ніч. І вони стояли і безпорадно дивилися, як Даркен Рал намагається одержати могутність, вкладену в скриньки Одена.

Аж над ранок Магістр Рал зник, бо відкрив не ту шкатулку. Він був знищений Річардом за допомогою Першого Правила Чарівника. Це доводило, що Річард і сам чарівник, хоче він того чи ні, адже тільки той, хто наділений великим даром, міг обдурити такого могутнього чародія, як Даркен Рал.

Зедд задумливо дивився, як солдати орудують сокирами.

— Як твоє ім'я, командувач?

— Командир Внутрішньої гвардії, капітан Трімак, — чітко відрапортував він, вставши по стійці «струнко».

— Внутрішньої гвардії? Що це означає?

— Це особиста охорона Магістра Рала, чарівник Зорандер. Добірна гвардія.

Дві тисячі чоловік. Поки хоч один з нас живий, Магістрові нічого не загрожує.

— Зрозуміло. Сподіваюся, капітан Трімак, тобі відомо, що високе звання зобов'язує. Тяжко нести тягар небезпечного знання. Важко зберігати його в таємниці.

— Мені це відомо.

— Так от. Те, що на нас напав скрійлінг, — небезпечне знання і повинно бути збережено у таємниці. Принаймні деякий час.

Трімак зітхнув:

— Зрозуміло. Так ви допоможете пораненим, чарівник Зорандер?

— Так, я зараз цим займуся.

Зедд з повагою зазначив, що командувача, мабуть, дуже турбує доля поранених — будь то солдати або просто люди.

Чарівник попрямував до поранених, Трімак послідував за ним.

— Ти знаєш, що Даркен Рал мертвий? — Запитав Зедд.

— Так. Я був там сьогодні вранці і встиг побачити нового Магістра перш, ніж він відлетів на червоному драконі.

— І ти будеш служити Річарду так само віддано, як і його попередникові?

— Адже він з Ралів?

— Так, з Ралів.

— У нього є дар?

— Так.

— Я буду служити йому до останньої краплі крові, — сказав Трімак. — Поки хоч один з нас живий, нічия тінь не впаде на його обличчя.

— Вас чекає чимало труднощів. Він дуже впертий.

— Він — Рал, і цим все сказано. Вони всі такі.

Хоча обстановка не підходила для веселощів, Зедд не зміг стримати посмішки.

— До того ж він мій онук, хоч сам ще про це не знає. Та що там говорити, він не знає навіть, що він Рал і новий Магістр. І майже напевно, коли дізнається, це його не потішить. Але прийде день, коли ви йому знадобитеся. Я буду дуже вдячний, капітане Трімак, якщо ти спробуєш при нагоді пояснити це Річарду.

— Я готовий віддати життя за нього, — відповів Трімак. Зедд не міг не помітити, що капітан ні на секунду не дозволяє собі розслабитися, він весь час напоготові і готовий у будь-який момент відбивати раптовий напад.

— Для початку було б непогано допомогти Річарду усвідомити, ким він став. А то він звик вважати себе лісовим провідником. Річард народжений бути вождем, він покликаний вести за собою людей, ось тільки ніяк не хоче цього зрозуміти.

Але подобається йому чи ні, нікуди йому від цього не дітися.

Трімак посміхнувся.

— Буде виконано. — Він зупинився і подивився на Зедда. — Я солдат Д'хари. Я служив Магістрові Ралу. Але й Магістр Рал служив нам. Я — сталь проти сталі, а Магістр — магія проти магії. Можливо, він би і обійшовся без нашої сталі, але народ Д'хари не може обійтися без його магії. Річард дізнається про це. Капітан трохи помовчав і додав:

— Але поясни мені, чарівник, як скрійлінг опинився за межами Підземного світу?

— Це справа рук колишнього Магістра, — зітхнув Зедд. — Він викликав дуже небезпечну магію — магію світу смерті. І порушив завісу між світами.

— Тупий кретин! Як він міг! Він повинен був служити нам, а сам хотів, щоб прийшла велика темрява і накрила весь світ! Він заслуговує смерті!

— Саме так. Тому Річард його і вбив.

— Отже, новий Магістр Рал вже почав служити нам.

— Не далі як вчора подібне висловлювання вважали б зрадою, — посміхнувся чарівник.

— Немає більшої зради, ніж приректи на смерть все живе.

— Але ще вчора ти б сам убив Річарда, щоб захистити Дарка Рала.

— А хіба Річард не вбив би мене, щоб дістатися до свого ворога? Але тепер ми служимо один одному. Нерозумно згадувати минуле.

Зедд з повагою посміхнувся солдату. І тут же знову нахмурився.

— Якщо не замкнути завісу, капітан, дещо вилізе з Підземного світу. Тоді всіх живучих спіткає одна доля. Не тільки д'харіан, але взагалі всіх. А в пророцтвах сказано, що якщо кому і судилося розділити знову два світи, то тільки Річарду. Пам'ятай про це завжди, і особливо, якщо на особу Річарда впаде тінь ворога.

— Ми будемо сталлю проти сталі. А він стане магією проти магії.

— Добре. Ти вірно все зрозумів.

3

Зедд йшов, дивлячись на мертвих і вмираючих. Неможливо було не наступати на кров. Його серце розривалося при вигляді страждань. Тільки один скрійлінг.

Що буде, якщо прийдуть ще?

— Капітан, пошліть за цілителями. Я не зможу допомогти всім.

— Уже зроблено, чарівник Зорандер. Зедд кивнув і став оглядати тих, хто ще був живий. Солдати Внутрішньої гвардії снували між тілами, влаштовуючи зручніше поранених, несучи геть загиблих, багато з яких були їх товаришами. Зедд підходив до поранених і прикладав пальці до їх скронь щоби відчути травму, відчути, яке лікування потрібно зараз і яке — надалі.

Він доторкнувся до молодого солдата, який хрипло дихав, булькаючи кров'ю.

Зедд здригнувся від того, що відчув. Він підняв очі і побачив реберні кістки, що стирчали з дірки в латах завбільшки з кулак. У чарівника нудота підступила до горла. Трімак опустився на коліна поруч з юнаком.

Погляд Зедда зупинився на капітана, і той кивком показав, що все зрозумів.

Молодій людині життя залишалося на кілька ковтків повітря.

— Ідіть, — тихо сказав капітан, — я побуду з хлопчиком.

Зедд пішов далі, а Трімак стиснув руку юнака в своїй і став нашіптувати йому втішну брехню. До залу стрімко увійшли три жінки у довгих коричневих спідницях з нашитими рядами кишенями. Жоден мускул не здригнувся на їхніх обличчях.

Витягнувши з кишень бинти й цілющі зілля, три жінки схилилися над пораненими і почали накладати шви і давати ліки. Більшість ран було підвладне мистецтву жінок-цілительок, а в інших випадках все одно б ніхто не допоміг. Зедд попросив одну з трьох, ту, з якою, здавалося, нікому не захочеться сперечатися, піти оглянути Чейза. Зедд бачив, як він сидить на лаві в дальньому кінці залу, опустивши голову, а Рейчел, примостившись на підлозі, обхопила руками його коліно.

Зедд з двома іншими цілительками поволі просувалися серед людей, допомагаючи тим, кому могли допомогти, проходячи повз тих, кому допомогти не могли. Одна цілителька покликала його. Вона схилилася над жінкою середніх років, яка всіляко намагалася відмовитися від її допомоги.

— Будь ласка, — говорила вона слабким голосом, — допоможіть іншим. Я прекрасно себе почуваю. Мені потрібен тільки відпочинок. Будь ласка. Допоможіть іншим.

Зедд опустився поруч з нею на коліна і відчув, що балахон намок від крові. Жінка однією рукою відштовхнула його руки. Іншою рукою вона тримала кишки, щоб вони не вивалилися з рваної рани в животі.

— Будь ласка. Тут є інші, кому можна допомогти. Зедд підняв брову, дивлячись на її мертвенно-бліде обличчя. Найтоншої роботи золотий ланцюжок в волоссі підтримував блакитний камінь на лобі. Камінь настільки поєднувався з її очима, що створювалося враження, ніби у неї троє очей. Чарівникові здалося, що він упізнав камінь, і він задумався, чи дійсно це той самий камінь або ж усього лише дрібничка, куплена з якоїсь примхи. Він довго, дуже довго не бачив жодного, хто мав Камінь, згідно покликання.