— Я бачила не те, що було, а те, що буде. І це — не біль, яка заподіюється Морд-Сіт. Інша. Я впевнена.

Зедд в задумі кивнув.

— Що ще?

— Я бачила його в пісочному годиннику. Він стояв на колінах у нижній половині, плачучи в стражданнях, пісок падав всюди навколо нього, але не піщинки завдавали йому страждання. Надгробні камені всіх, кого він любив, були у верхній половині, але він не міг пробитися до них крізь пісок. Я бачила ніж у нього в серці, ніж вбивці, стиснений в його власних тремтячих руках.

Перш ніж я змогла зрозуміти, що має статися, прийшло інше видіння, — вони не завжди дотримуються ходу подій. Він був у своєму розкішному червоному плащі, тому, що з золотими гудзиками і в парчевій обробці. Він лежав лицем вниз… з ножем у спині. Він був мертвий, але в той же самий час не був. Його власні руки перевернули його на спину, але перш, ніж я побачила його мертве обличчя, прийшло інше видіння. Найстрашніше. Саме виразне. Сльози з новою силою хлинули з її очей, і вона почала тихенько схлипувати. Зедд здавив їй плече, вимагаючи продовження. — Я бачила його палаюче тіло. — Вона витерла сльози і хитнулася назад і вперед, злегка схлипнувши. — Він кричав. Я навіть відчувала запах палаючої шкіри. Потім, що б там не спалювало його — я не можу сказати, що це було, — коли воно пішло геть, він був без свідомості, і на ньому було тавро. Тавроо, випалене на грудях.

Зедд поворушив язиком в роті, намагаючись змочити його слиною.

— Ти змогла розгледіти, що це було за клеймо?

— Ні, ні що за клеймо, ні на що воно схоже. Але я знала, що це, з такою ж упевненістю, як я знаю, що це Сонце, коли бачу його. Це було клеймо смерті, клеймо Володаря тьми. Володар відзначив його, щоб він став його власністю.

Зедд постарався впоратися з диханням, вгамувати тремтіння в руках.

— Чи були ще видіння?

— Так, але не такі виразні, і я не зрозуміла їх. Вони миготіли так швидко, що я не могла схопити образ, тільки біль. А потім він пішов. Морд-Сіт повернулись, дивлячись йому вслід, а я побігла в свою кімнату і закрилася там.

Я кілька годин пролежала в ліжку не в силах зупинити ридання, поранена тим, що побачила. Леді Ордіт стукала в мої двері, вимагала мене, але я крикнула, що дуже втомилася, і вона врешті-решт пішла в люті.

Я плакала до тих пір, поки все всередині мене не застигло. Я бачила в цій людині добро, і я прийшла в жах від зла, яке, я бачила, викраде його.

Хоча картинки були всі різні, вони були подібні. Вони всі мали однакове відчуття: небезпеки. Небезпека згустилася навколо цієї людини так щільно, як вода навколо риби. — До неї трохи повернулося холоднокровність, поки Зедд сидів мовчки, дивлячись на неї. — Ось чому я не буду працювати для нього.

Добрі духи оберігають мене, і я не хочу мати нічого спільного з небезпекою, що оточує цю людину. З Підземним світом.

— Може, тобі вдалося б допомогти йому, допомогти уникнути небезпек. Це те, на що я сподівався, незважаючи ні на що, — тихо сказав Зедд.

Джебр витерла сльози рукавом.

— Навіть за все золото і могутність герцога я не піду до Магістра Даркена. Я не боязка, але я і не героїня з пісні, і не дурна. Я не бажаю, щоб мої кишки вивалилися знову, і цього разу разом з моєю душею.

Зедд в мовчанні дивився, як вона, сама того не усвідомлюючи, схлипує, далеко занесена страшними видіннями. Джебр глибоко зітхнула і прокинулася.

Її блакитні очі нарешті подивилися на нього.

— Річард мій онук, — просто сказав він. Її повіки, здригнувшись, опустилися.

— О добрі духи, вибачте мене. — Вона прикрила рот рукою, її очі відкрилися, брови зійшлися на переніссі. — Зедд… Мені дуже шкода, що я розповіла тобі, що я бачила. Прости мене. Якщо б я це знала, я ніколи б тобі не розповіла. — Її руки затремтіли. — Прости мене. Ох, будь ласка, прости мене.

— Правда є правда. Я не з тих, хто закрив би двері перед тобою за те, що ти бачила це. Джебр, я чарівник, і я вже дещо знаю про загрожуючі йому небезпеки. Саме тому я прошу тебе про допомогу. Завіса, що відокремлює Підземний світ від нашого, розірвана. Істота, яка поранила тебе, прослизнула в світ живучих крізь розрив. Якщо завіса прорветься достатньо, Володар тьми звільниться. Річард зробив одну річ, яка, згідно з пророцтвами, відзначає його як, можливо, єдиного, хто здатний відновити завісу.

Він підняв гаманець із золотом і повільно поклав їй на коліна, її очі стежили за його рухом. Зедд відсмикнув порожню руку. Її погляд зупинився на гаманці, як ніби це був страшний звір, який може вкусити.

— Це, мабуть, дуже небезпечно? — Запитала вона нарешті слабким голосом.

Зедд посміхнувся, коли вона підняла очі.

— Не небезпечніше, ніж відправитися на післяобідню прогулянку по палацу, захищеному фортечними стінами.

Мимоволі здригнувшись, вона схопилася за живіт там, де була рана. Її очі блукали по величезному розкішному залі, немов у пошуках шляху до відступу або в очікуванні нападу. Не дивлячись на нього, вона сказала:

— Моя бабуся була провидицею і моєю єдиною наставницею. Вона сказала мені одного разу, що дар бачення може зіпсувати мені все життя і що немає нічого, що дозволить мені зупинити видіння. Вона сказала, що, якщо коли-небудь мені випаде можливість використати дар бачення на благо, не упустити свій шанс, це зробить мій тягар трохи легше. Це був день, коли вона вклала Камінь мені в руки.

Джебр підняла гаманець і поклала його Зедду на коліна.

— Я не зроблю цього за золото Д'хари. Але я зроблю це заради вас.

Зедд посміхнувся і поплескав її по щоці.

— Дякую, дитя. — Він поклав золото їй на коліна, монети неголосно задзвеніли. — Це тобі знадобиться. У тебе будуть витрати. Те що залишиться — твоє. Я хочу, щоб було так.

Вона покірно кивнула.

— Що я повинна робити?

— Ну, по-перше, нам обом необхідно як слід виспатися. Тобі потрібно кілька днів відпочити, щоб відновити сили. А потім вам належить зробити кілька поїздок, леді Бевінвье. — Він посміхнувся, дивлячись, як вона скинула брову. — Ми обидва зараз дуже втомилися. Завтра, коли я відпочину, я повинен зайнятися дуже важливою справою. Перед від'їздом я зайду до тебе, і ми поговоримо про це. Але, починаючи з цієї хвилини, я попрошу тебе не носити Камінь так, щоб його було видно. Відкрито проголошувати твої здібності перед очима темряви? Це до добра не доведе.

— Отже, мій новий господар теж буде користуватися моїми послугами потай?

Не саме почесне заняття.

— Ті, хто зможуть розпізнати тебе, не просто б'ються заради золота.

Вони служать Володарю тьми. Вони хочуть отримати владу. Якщо вони розкриють тебе, ти пошкодуєш, що я врятував тебе сьогодні.

Вона здригнулася і лише потім кивнула.

4

Спираючись руками, Зедд піднявся. Він допоміг встати Джебр. Як і слід було очікувати, вона була не в змозі втриматися на ногах і важко спиралася на Зедда. Вона вибачилася. Зедду вдалося змусити її посміхнутися, сказавши, що не приймає ніяких вибачень і завжди радий нагоді обійняти красиву жінку.

Люди потроху повернулися до своїх справ, зайнявшись обговоренням того, що сталося: вони шушукалися і лякливо озиралися — тепер у палаці небезпечно. Мертвих винесли, поранених перенесли в притулок. Служниці ретельно відтирали кров з гранітної підлоги. Вода у відрах відразу ставала червоною. Скрізь стояли солдати Внутрішньої гвардії. Зедд попрямував до капітана Трімака.

— Як би там не було, мені б хотілося опинитися подалі звідси. Я тут таких аур набачилася, що ночами кошмари мучать, — сказала Джебр.

Капітан помітив чарівника і вирішив підійти до них.

— Ти бачиш щось про цю людину, що наближається до нас? — запитав Зедд.

— Нічого особливого не бачу. Звичайний служака. — Придивившись уважніше, джебр насупилася. — Служба завжди була йому тягарем. Але тепер у нього з'явилася надія, що він зможе пишатися тим, що у нього така служба. Це щось дає?