— Ну, прощавай, Гаррі, — всміхнувся він. — Навчаючи тебе, я отримав неймовірне задоволення! Впевнений, що ми колись іще зустрінемось. Директоре, нема потреби мене проводжати до воріт, я впораюся сам.

"Мабуть, він хоче якнайшвидше звідси зникнути", — подумав Гаррі.

— Прощавай, Ремусе, — стримано мовив Дамблдор. Вони обмінялися потиском рук. Люпин востаннє кивнув Гаррі, легенько всміхнувся і вийшов з кабінету.

Гаррі сів у спорожніле крісло і понуро втупився в підлогу. Почувши, як зачинилися двері, він підвів голову. Дамблдор ще й досі був тут.

— Чого зажурився, Гаррі? — неголосно запитав він. — Після цієї ночі ти можеш собою пишатися.

— Яка різниця? — з гіркотою промовив Гаррі. — Петіґру ж утік...

— Яка різниця? — перепитав Дамблдор. — Різниця, Гаррі, величезна. Ти допоміг встановити істину. Врятував невинну людину від жахливої долі.

Жахливої... Гаррі раптом щось пригадав. "Величніший і жахливіший, ніж коли-небудь..." Пророцтво професорки Трелоні!

— Пане професоре... вчора, коли я здавав віщування, професорка Трелоні стала якась... дуже дивна.

— Справді? — перепитав Дамблдор. — М-м-м... Тобто ще дивніша ніж завжди?

— Так... її голос став низький і оспалий, очі закотилися й вона сказала... сказала, що Волдемортів слуга повернеться до нього перед північчю... Сказала, що той слуга допоможе йому відродити свою могутність. — Гаррі глянув на Дамблдора. — А тоді вона раптом знову стала нормальною і вже нічого не пам'ятала зі своїх слів. Чи могло... це бути... справжнім пророцтвом?

Але Дамблдора така новина не надто вразила.

— Знаєш, Гаррі, цілком можливо, — замислено сказав він. — Хто б міг подумати? Отже, це вже друге її справжнє пророцтво. Мушу підвищити їй зарплатню...

— Але ж... — Гаррі вражено дивився на Дамблдора: йому було не до жартів... — Але ж... це через мене Сіріус і професор Люпин не вбили Петіґру! Тож якщо повернеться Волдеморт, це буде моя вина!

— Ні, не буде, — незворушно заперечив Дамблдор. — Невже тебе нічого не навчили пригоди з часоворотом, Гаррі? Наслідки наших дій завжди такі неоднозначні, такі заплутані, що передбачити майбутнє й справді дуже важко... Живим свідченням цього і є професорка Трелоні, дай їй, Боже, здоров'я. Ти вчинив дуже шляхетно, врятувавши життя Петіґру.

— А якщо він допоможе Волдемортові відродити могутність!..

— Петіґру завдячує тобі життям. Ти послав Волдемортові помічника, який перед тобою в боргу. Коли один чарівник рятує життя іншому, їх пов'язують певні узи... а я дуже сумніваюся, що Волдеморт хотів би, щоб його слуга був у боргу перед Гаррі Поттером.

— Я не хочу бути пов'язаним з Петіґру! — обурився Гаррі. — Він зрадив моїх батьків!

— Це потаємні і найнезбагненніші глибини магії, Гаррі. Але повір... може настати день, коли ти радітимеш, що врятував життя Петіґру.

Такого Гаррі навіть не міг собі уявити. Дамблдор мовби прочитав його думки:

— Я дуже добре знав твого батька — і в Гоґвортсі, і пізніше, — м'яко вимовив він. — Він теж би врятував Петіґру, я в цьому переконаний.

Гаррі глянув на Дамблдора. Він не стане з цього сміятися... Дамблдорові можна розповісти...

— Учора вночі... мені здалося... що патронуса викликав мій батько. Коли я побачив на тому боці озера самого себе... мені здалося, що це він.

— Неважко було й помилитися, — тихо промовив Дамблдор. — Тобі, мабуть, постійно це кажуть, але ти й справді неймовірно схожий на Джеймса. Крім очей... ти маєш мамині очі.

Гаррі похитав головою.

— Це ж було безглуздо. Я ж знаю, що він помер.

— Гадаєш, що мертві, яких ми любили, покидають нас назавжди? Хіба ми не оживлюємо їх подумки, коли потрапляємо в біду? Твій батько живе в тобі, Гаррі, і його з'ява сталася тоді, коли ти найдужче цього потребував. Як інакше ти зміг би вичаклувати такого патронуса? Золоторіг учора знову був оленем.

Гаррі не відразу збагнув Дамблдорові слова.

— Сіріус учора розповів мені, як вони стали анімагами, — усміхнувся Дамблдор. — Нечуване досягнення! Та ще й здійснене без мого відома. Тоді ж я й згадав вельми незвичну форму твого патронуса, яким ти поцілив Мелфоя на матчі з Рейвенкловом. Тож учора, Гаррі, ти й справді бачив свого батька... ти знайшов його в собі. — І Дамблдор вийшов з кабінету, залишивши Гаррі наодинці з плутаним вихором думок.

*

Ніхто в Гоґвортсі не знав, що сталося насправді тієї ночі, коли щезли Сіріус, Бакбик і Петіґру. В останні дні Гаррі встиг почути безліч різноманітних версій того, що трапилося, проте жодна з них не мала нічого спільного з істиною.

Мелфоя розлютило зникнення Бакбика. Він був переконаний, що Геґрід контрабандно переправив Бакбика в безпечне місце. Найбільше його обурювало те, що їх обох з батьком пошив у дурні недолугий лісник. А от Персі Візлі не міг пережити Сіріусової втечі.

— Якщо я потраплю в міністерство, то запропоную їм масу проектів щодо посилення магічних законів! — розповідав він єдиній особі, готовій його слухати — своїй дівчині Пенелопі.

Хоч погода була чудова, атмосфера в школі — радісна, і Гаррі розумів, що він зробив майже неможливе, визволивши Сіріуса, та він ще ніколи не зустрічав закінчення навчального року в такому поганому настрої.

Звичайно, не одного його засмутив від'їзд професора Люпина. Цим переймався весь їхній клас.

— Цікаво, кого нам дадуть наступного року? — похмуро запитав Шеймус Фініґан.

— Може, якогось упиря,,— припустив Дін Томас.

Гаррі турбував не лише від'їзд професора Люпина. Йому не йшло з голови пророцтво професорки Трелоні. Цікаво, де тепер Петіґру: невже він таки знайшов притулок біля Волдеморта? Але найбільше його турбувала перспектива побачення з Дурслями. Протягом якоїсь півгодини, солодких тридцяти хвилин, він вірив, що мешкатиме в Сіріуса... найліпшого товариша його батьків... Що могло бути кращим? Хіба що думка про повернення його батька... І хоч відсутність новин від Сіріуса вже була гарною новиною (це означало, що з ним усе гаразд), Гаррі важко було змиритися з думкою про втрату нової домівки, яку він міг би мати.

В останній день семестру оголосили результати екзаменів. Гаррі, Рон і Герміона успішно склали всі іспити. Гаррі був здивований, що не провалив зілля й настійки, і мав велику підозру, що тут не обійшлося без втручання професора Дамблдора. За минулий тиждень Снейпова ненависть до Гаррі перейшла всі межі. При кожній їхній зустрічі куточки вузеньких Снейпових уст підступно посіпувалися, а пальці судомно стискались, мовби прагнули зімкнутися на Гарріній горлянці.