— Це я й хочу розповісти тобі, Енн, коли ти даси мені слово мовити. Вона говорила про тебе.

— Про мене? — Енн, перелякана, зашарілася й вигукнула: — О, я знаю, що вона вам сказала! Я сама хотіла розповісти, Марілло, я справді хотіла, та забула! Вчора панна Стейсі заскочила мене на уроці, я читала «Бен-Гура»,[11] а мусила вчити історію Канади. Мені Джейн Ендрюс дала книжку, і я читала на обідній перерві, і саме дійшла до перегонів на колісницях, коли почався урок. А я так хотіла дізнатися, що там буде далі, хоч і не сумнівалася, що Бен-Гур переможе, бо якби він програв, то не було б художньої справедливості, і я розгорнула підручник з історії, поклала його на парту, а на колінах під партою читала «Бен-Гура». І все було так, наче я вчу історію, а я тим часом упивалася книжкою, і так захопилася, що й не помітила, як підійшла панна Стейсі. А тоді я підвела голову — а вона стоїть і дивиться на мене страшенно докірливо. О, Марілло, мені стало так невимовно соромно, надто коли я почула, як хихоче Джозі Пай. А панна Стейсі забрала «Бен-Гура», та жодного слова не сказала, а залишила мене після уроків і аж тоді поговорила зі мною про це. Вона мені пояснила, що це було дуже негарно із двох причин. По-перше, я марнувала час, який мусила присвятити урокам, а по-друге, я обманювала вчительку, бо вдавала, що читаю підручник, а не художню книжку. І Марілло, я аж тоді збагнула, що це таки був обман, і мене це дуже-дуже вразило! Я гірко плакала, і просила панну Стейсі мені вибачити, і пообіцяла, що я більше ніколи-ніколи так не вчиню, і ще сказала, що я сама себе покараю: цілий тиждень не заглядатиму в книжку, навіть щоб дізнатись, як закінчилися ті перегони на колісницях. Але панна Стейсі відповіла, що цього не вимагає і залюбки мені пробачить. Тож я думаю, це було не зовсім чесно з її боку — прийти до вас і все-таки на мене поскаржитись.

— Вона мені такого не казала; Енн, тебе мучить лише твоє сумління. Книжок до школи тягати не треба, і стільки читати теж. Мені у твоєму віці на романи й дивитися забороняли.

— Як ви можете називати «Бен-Гура» романом, коли це по-справжньому християнська книжка? — заперечила Енн. — Хоча звісно, для недільного читання вона трошки занадто цікава, тож я її читаю тільки по буднях. І я тепер не читаю жодної книжки, якщо панна Стейсі чи пані Аллан вважають, що вона не годиться для дівчинки, якій уже тринадцять років і дев’ять місяців. Панна Стейсі взяла з мене таку обіцянку. Вона якось побачила, що я читаю книжку під назвою «Страхітлива таємниця покинутої зали». То мені Рубі Джилліс дала, і ох, Марілло, яка була захоплива й моторошна книжка, аж кров холонула в жилах. Але панна Стейсі сказала, що навпаки — вона шкідлива й безглузда, і попросила мене більше ні її, ні інших подібних книжок не читати. І я залюбки погодилася не читати інших книжок, але цю — я аж нетямилася, так хотіла дочитати й дізнатися, чим усе скінчилося. Та моя любов до панни Стейсі здолала це випробування, і я все-таки не дочитала. Це дивовижно, Марілло, на що буває здатна людина, коли хоче когось порадувати.

— Мабуть, я запалю собі лампу й в’язатиму далі, — відповіла на те Марілла. — Бачу, тобі геть нецікаво, нащо приходила панна Стейсі. Ти хочеш лише патякати.

— Ні-ні, Марілло, мені цікаво! — вигукнула Енн із каяттям. — Я більше не скажу ні слова — жоднісінького! Я знаю, що забагато говорю, хоч дуже стараюся подолати й цю свою ваду; і я, звісно, стільки всього одразу кажу, але якби ви знали, скільки всього я ще хочу сказати і стримуюся, ви б мені пробачили. Розкажіть, будь ласка, Марілло.

— Панна Стейсі хоче організувати клас із найкращих своїх учнів, які збираються вступати до Королівської вчительської семінарії. Щодня впродовж години даватиме їм додаткові уроки. Отож вона прийшла спитати нас із Метью, чи згодні ми записати тебе. А що ти сама скажеш, Енн? Ти хотіла би вступити до семінарії й стати вчителькою?

— О, Марілло! — Енн стала навколішки й молитовно склала руки. — Це найбільша мрія всього мого життя, принаймні останніх півроку, відколи Рубі та Джейн почали говорити про підготовку до вступних іспитів. Тільки я нічого не казала, бо думала, що це буде марно. Я дуже хочу бути вчителькою. Та це, мабуть, страшенно дорого коштує? Пан Ендрюс каже, що йому підготовка Пріссі коштувала сто п’ятдесят доларів, а Пріссі ж не була цілковитою невігласкою з геометрії.

— Цим не переймайся. Коли ми з Метью надумали тебе взяти, то пообіцяли зробити все можливе, щоб ти мала добру освіту. Я гадаю, що дівчина повинна вміти заробити собі на прожиття, байдуже, змушена вона до того чи ні. Доки живі Метью і я, ти завжди матимеш дім у Зелених Дахах, але хтозна, що може статися в цьому непевному світі, тож краще бути готовою. Якщо хочеш, можеш записатися до підготовчого класу, Енн.

— О, Марілло, дякую, — Енн обхопила її за стан і серйозно глянула вгору, їй в обличчя. — Дуже-дуже дякую вам і Метью. Я вчитимуся сумлінно, щоб ви пишалися мною. Тільки не сподівайтеся від мене великих досягнень у геометрії, та з усім іншим я впораюся, коли буду вчитись як слід.

— Мені здається, у тебе й так непогані успіхи. Панна Стейсі каже, що ти тямуща й беручка до роботи, — нізащо у світі Марілла не розповіла б Енн, якої високої думки насправді була про неї вчителька, щоб не потурати її марнославству. — І не треба впадати в крайнощі й мордуватися над книжками. Ти маєш достатньо часу. Вступні іспити аж за півтора року. Та краще почати заздалегідь і підготуватися як слід, каже панна Стейсі.

— Тепер мені вчитися буде ще цікавіше, — радісно сказала Енн, — бо в мене з’явилася мета в житті. Пан Аллан говорить, що треба неодмінно мати в житті мету і йти до неї наполегливо, тільки спочатку пересвідчитися, що це гідна мета. Але ж бути вчителькою, як панна Стейсі — це гідна мета, правда, Марілло? Я вважаю, що це дуже шляхетна справа.

Підготовчий клас було організовано у визначений термін. Туди записалися Гілберт Блайт, Енн Ширлі, Рубі Джилліс, Джейн Ендрюс, Чарлі Слоун та Муді-Спурджен Макферсон. Діани Баррі поміж них не було, бо її батьки не мали наміру відправляти доньку до семінарії. Енн аж нетямилася з горя. Увесь той час після ночі, коли в Мінні-Мей був круп, вони з Діаною були нерозлучні й завжди все робили разом. Того дня, коли підготовчий клас уперше лишався в школі на додатковий урок, Енн дивилася, як Діана мляво виходить надвір із рештою учнів, щоб невдовзі самотою побрести додому Березовим Шляхом та Долиною Фіалок, і ледь спромоглася всидіти на місці й не побігти слідом за подругою. Клубок підступив їй до горла, тож дівчинка поспішно сховала обличчя за латинською граматикою, крадькома втираючи сльози. Цих сліз нізащо у світі не мали помітити Гілберт Блайт чи Джозі Пай.

— О, Марілло, коли я побачила, як Діана йде додому сама, то був наче ковток вина, з гіркотою змішаного. Це пан Аллан так сказав в останній проповіді, — журилася вона ввечері. — І потім я думала, що гарно було б, якби Діана теж ходила на ці додаткові уроки. Але нічого досконалого не буває в цім недосконалім світі, як каже пані Лінд. Часом пані Лінд буває дуже прикра, але вона каже так багато всього слушного. Гадаю, підготовчі заняття будуть дуже цікаві. Джейн і Рубі хочуть бути лише вчительками. Це найвище їхнє стремління. Рубі збирається вчителювати років зо два, а тоді вийти заміж. Джейн каже, що все життя присвятить учительській праці, а заміж ніколи-ніколи не вийде, бо за вчителювання платять гроші, а чоловік не платить нічого, ще й гиркає, коли просиш свою частку із грошей за продаж яєць та масла. Мабуть, Джейн керується власним сумним досвідом, бо пані Лінд каже, що її тато — страшенний скнара, і в нього снігу взимку не випрохаєш. Джозі Пай хвалиться, що вступатиме до семінарії тільки заради освіти, бо їй не треба заробляти собі на прожиття; інша річ сироти, що живуть у приймах — вони, звісно, мусять працювати. А Муді-Спурджен хоче бути священиком. Пані Лінд каже, що з таким ім’ям він тільки священиком і може бути.[12] Сподіваюся, то не дуже зле, Марілло, та мені чомусь дуже смішно уявляти Муді-Спурджена священиком. Він такий кумедний, із гладким лицем і крихітними синіми оченятами, ще й вуха відстовбурчені, аж звисають. Та може, вигляд у нього буде розумніший, коли він виросте. Чарлі Слоун каже, що піде в політику й буде членом парламенту, а пані Лінд упевнена, що успіху він там не матиме, бо Слоуни — чесні люди, а політики зараз усі шахраї.