— А Етель була дуже прихильна до тебе, Маку? — запитала Мод.

— Вона справді була зі мною дуже мила,— відповів він.

— Яке вона справила на тебе враження?

— Вона здалася мені дуже невимушеною, щирою, навіть трохи наївною, майже як дитина.

— О?! — засміялася Мод. Вона й сама не могла збагнути, чому відповідь Мака знову трохи засмутила її.— Ох, Маку, добре ж ти розумієшся на жінках! Господи! Етель Ллойд — і щира! Етель Ллойд — і наївна! Ха-ха-ха!

Мак також не стримавсь і засміявся.

— Вона й справді здалася мені такою! — запевнив він. Але Мод розпалювалася дедалі дужче.

— Ні, Маку! — вигукнула вона.— Такої сміхоти я зроду не чула! Ось які ви, чоловіки! Та немає другого такого нещирого створіння, як Етель Ллойд, Маку! Ота «щирість» — це її найбільше штукарство! Можеш мені спокійно повірити, Маку: Етель — це дуже підступна й кокетлива жінка, у неї все побудовано на розрахунку. Вона б не від того, щоб заворожити всіх вас, чоловіків. Повір мені, я її знаю. Ти помітив, які в неї очі? Як у сфінкса.

— Ні.— Мак казав правду.

— Ні?! Таж Етель сама якось призналася Мейбл Гордон: «У мене очі сфінкса, всі так кажуть». А тобі вона здається наївною! Боже мій, та вона ж страх яка шанолюбна, ця красуня! Щотижня її портрет принаймні один раз з'являється в якій-небудь газеті! Етель Ллойд, мовляв, заявила!.. Вона рекламує себе день і ніч, ну точнісінько, як Хоббі. Навіть своє добродійництво використовує для реклами.

— А може, в неї справді добре серце, Мод? — озвався Мак.

— У кого, в Етель Ллойд?! — Мод засміялася. Потім, тримаючись за нікельовані ручки в автомобілі, якого на швидкості гойдало з боку в бік, раптом подивилася чоловікові в очі.— А вона справді дуже гарна, Маку?

— Так, Мод, Етель гарна. Бозна-тільки, нащо вона так напудрюється!

Вигляд Мод мала розчарований.

— Ти закохався в неї, Маку? Як і решта чоловіків? — тихо поспитала вона з удаваним переляком у голосі.

Аллан засміявся й притяг її до себе.

— Ти дурненьке дівча, Мод! — вигукнув він і притис її обличчя до своєї щоки.

Тепер Мод знов була задоволена. І чому це сьогодні її дратує кожна дрібниця? Що їй до тієї Етель Ллойд? Мод хвилю помовчала, тоді щиро сказала:

— А втім, може, в Етель і справді добре серце. Я в це навіть вірю.

Та, промовивши ці слова, Мод відчула, що в глибині душі не вірить по-справжньому в добре серце Етель. Ні, сьогодні їй таки не сила з собою нічого вдіяти.

Після вечері, яку вони замовили в номер, Мод відразу пішла спати, а Мак сів у вітальні писати листи. Залишившись сама, Мод довго не могла заснути. З самого ранку вона була на ногах і дуже стомилася. Від сухого, гарячого повітря в готельному номері у неї підвищилася температура. Все, що вона пережила за день — поїздка, концерт, стовпище людей, Етель Ллойд,— усе це знов ожило в її перевтомленому мозку. У вухах знов лунала музика, голоси. За вікном з гуркотом пролітали машини. Лунали гудки. Вдалині шуміли поїзди міської залізниці.

Не встигла Мод задрімати, як її розбудило якесь клацання в трубах парового опалення. Чути було, як у готелі десь підіймався й тихо дзижчав ліфт. Щілина в дверях до вітальні ще світилася.

— Ти й досі пишеш, Маку? — майже не розтуляючи губів, спитала Мод.

— Go on and sleep! [13] — відповів Мак.

Але голос його пролунав таким басом, що Мод, ще не зовсім прочумавшись від сну, не втрималася й засміялась.

Вона заснула. І раптом відчула, що все тіло в неї зробилося холодне, як лід. Мод знову прокинулась, охоплена глибокою тривогою й дивним страхом, і спробувала пригадати, що її так налякало. Й відразу зрозуміла. Їй приснився сон: вона входить до кімнати Едіт, і хто ж там сидить? Етель Ллойд! Там сиділа Етель Ллойд, у всій своїй осяйній красі, з діамантом на лобі, і дбайливо вкладала в ліжечко маленьку Едіт — так ніби вона її мати!..

Мак сидів у самій сорочці в кутку канапи й писав. Рипнули двері, і Мод, заспана, мружачись від світла, стала в нічній сорочці на порозі.

Коси в неї вилискували. Вона мала квітучий, юний, як у дівчини, вигляд, від її постаті віяло свіжістю. Але в очах у Мод прозирала тривога.

— Що з тобою? — запитав Мак.

Мод збентежено всміхнулася.

— Нічого,— відказала вона.— Мені приснились якісь дурниці.— Потім сіла в крісло й пригладила коси.— Чому ти не лягаєш, Маку?

— Ці листи повинні піти з завтрашнім пароплавом. Ти застудишся, люба!

Мод похитала головою.

— Та ні,— мовила вона,— навпаки, тут дуже жарко.— Потім звела на Мака вже ясний погляд.— Чуєш, Маку,— провадила вона,— чому ти не розповідаєш мені про свої справи з Ллойдом?

Мак усміхнувся й неквапно відповів:

— Ти мене про це не питала, Мод. А сам я не хотів казати, поки все ще висіло в повітрі.

— Ти й тепер не хочеш нічого розказати?

— Чого ж, я розкажу, Мод!

І він заходився пояснювати їй, про що йдеться. Відкинувшись на спинку канапи, лагідно всміхаючись, Мак надзвичайно спокійно розповідав дружині про свій проект, так ніби зібрався будувати всього-на-всього міст через Іст-Рівер. Мод сиділа в нічній сорочці, дивувалася й нічого не розуміла. Та навіть коли почала дещо розуміти, то однаково не переставала дивуватись, і її очі робилися дедалі більшими й блищали все яскравіше. Голова в неї просто палала! Мод раптом збагнула, що означала його робота за останні роки, його досліди, моделі й цілі стоси креслень. Збагнула вона й те, чому він так поспішав до Буффало: Мак не хотів гаяти жодної хвилини! Збагнула також, чому всі листи мали піти з завтрашнім пароплавом. У неї було таке враження, ніби їй знову снився сон...

Мак скінчив розповідати, а Мод усе ще сиділа перед ним із широко розплющеними блискучими очима, і в них відбивалися тільки подив і захват.

— Ну ось, тепер ти все знаєш, моя маленька Мод! — сказав Мак і попросив її йти спати.

Вона підійшла до нього, обняла — так міцно, як тільки могла,— й поцілувала в губи.

— Маку, любий мій! — прошепотіла вона.

Та коли Мак знову попросив її лягати, вона враз послухалась і вийшла, все ще геть сп'яніла. Їй раптом спало на думку, що творіння Мака таке саме величне, як і ті симфонії, котрі вона сьогодні слухала, таке саме величне — тільки зовсім по-іншому.

Однак, на подив Мака, через кілька хвилин Мод прийшла знов і принесла з собою ковдру. Прошепотівши: «Працюй! Працюй!» — вона згорнулася клубочком поруч із ним на канапі, поклала йому на коліна голову й заснула.

Мак перестав працювати й глянув на дружину. Його маленька Мод здалася йому прекрасною і зворушливою. Тисячу разів він ладен був віддати за неї своє життя.

Потім Мак знов заходився швидко писати.

5

Наступної середи Аллан із Мод та Едіт сіли на німецький пароплав. Через три дні вони мали бути в Європі. До них приєднався Хоббі — він вирішив «тиждень покататися».

Мод мала чудовий настрій. Вона знов була весела, відчувала себе дівчинкою, і цей настрій не полишав її весь час, поки вони пливли через непривітний зимовий океан, хоч вона бачилася з Маком тільки за обідом та ввечері. Закутавшись у хутро, Мод походжала туди-сюди в лакованих черевичках по холодних палубах, сміялася й жваво розмовляла.

Хоббі був найпопулярніший чоловік на пароплаві. Скрізь — від кают лікарів та скарбничого й аж до священного капітанського містка — він почував себе як удома. На судні не було такого куточка, де б з раннього ранку до пізнього вечора не лунав його дзвінкий, трохи гугнявий голос.

Зате Аллана ніхто не бачив І не чув. Від світання до смеркання він був заклопотаний. Усі три дні подорожі обидві друкарки цього швидкохідного судна тільки те й робили, що передруковували його листи. В Аллановій каюті вже лежали сотні запечатаних і підписаних конвертів. Аллан готувався до першої битви.

Спочатку вони прибули до Парижа. Звідси вирушили до Кале й Фолкстона, де тривало будівництво тунелю під Ла-Маншом,— воно почалося після того, як Англія подолала свій страх перед нападом, що його можна було б відбити однією-однісінькою батареєю. Тут Аллан затримався на три тижні. Потім вони поїхали до Лондона, Берліна, Ессена, Лейпціга, Франкфурта і знов повернулися до Парижа. В кожному з цих міст Аллан спинявся на кілька тижнів. Зранку він працював за столом, а після обіду щодня провадив переговори в представниками великих фірм, інженерами, техніками, винахідниками, геологами, океанографами, статистиками, світилами у найрізноманітніших галузях знань. Це була ціла армія найбільших умів з усієї Європи — з Франції, Англії, Німеччини, Італії, Норвегії, Росії.

вернуться

13

Спи, спи! (Англ.)