Відповідь: “Тендітні й легкі” тонкі (ефірні) тіла, як тонкі оболонки душі, згідно з ученням святителя Феофана Затворника, наявні в людині уже в період її земного життя. Формування їх відбувається паралельно із формуванням душі й духа, що і становить смисл людського буття на землі. Як пише архієпископ Лука (він же видатний учений, хірург, професор В. Ф. Войно-Ясенецький), глибокий мислитель та фахівець в галузі фізіології людини:
“Життя мозку та серця, і необхідне для них сукупне, чудесно скоординоване життя усіх органів тіла, потрібне лише для формування духу, і припиняється, коли його формування закінчено, або повністю визначився його напрям”.
Знаходяться ці тіла в нас, точніше огортають нас, і почасти сприймаються духовидцями у вигляді так званої енергетичної аури людини (“аура” – грецькою “подих, повів вітерця”).
Потрібні вони як вмістилище душі (розуму й волі) і духу (власне нашого “я”) людини. Без тіла душа не може існувати, як не може зберігати форму й вода без посудини.
Тепер щодо “возз’єднання з тілами”. Тимчасовий суд Божий здійснюється протягом усього земного життя людини. Це суд закону совісті, суд світла Христового в нас: таємниця, захована від віків і поколінь, “а тепер виявлена Його святим, а вона – Христос у вас, надія слави” (див. Колосянам, 1 розділ, 26–27 вірші). І праведник судиться цим судом постійно. При виході ж з біологічного тіла відбувається остаточний (страшний) Суд для людини, після якого вона потрапляє у споріднене їй місце “на небесах” (у сфері духовній – чи в Небі, а чи в піднебессі). Суд же загальний – суть Суд людства в історичному масштабі. Він відбуватиметься як суд Світла Христового (як просвічення світлом Істини, Словом і Духом правди) на землі в масштабах усього людства. І немає ніякого сенсу повертати душі з неба на землю для якогось “повторного”, остаточного (касаційного?!) суду. Бо воскресіння в духовних тілах відбувається одразу по виході людини з грубофізичного її тіла. Цей вихід, цей перехід, це народження, це воскресіння в іншому, духовному, тонкоматеріальному світі і є насправді воскресінням в буквально-містичному значенні цього слова.
Таким чином, архаїчно-буквалістична форма подачі догмату про воскресіння, а саме вчення про вихід мерців із гробів буквальних, постання померлих та з’єднання душ із фізичними своїми тілами є хибною, і суперечить духові Святого Письма!
В Писанні чітко сказано, що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде”; “Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов ангели ті на небі”; “міра людська, яка й міра ангела” (див. 1 Коринфянам, 15 розділ, 50 вірш; Марка, 12 розділ, 25 вірш; Об’явлення, 21 розділ, 17 вірш). І байки людські про мерців, котрі відвалюють могильні плити й тонни бетону, що ними вони сьогодні привалені; обтрушують із зотлілого одягу віковічний пил, клопочуться у пошуках приборів для гоління і поспішають до перукарень лише дискредитують Вчення в очах освічених людей. Як і сказав Апостол:
“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.
Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться” (2 Тимофію, 4 розділ, 3–4 вірші).
І АТЕЇСТАМ ВІДКРИТИЙ ШЛЯХ СПАСІННЯ
Запитання читача: Чи є шанс потрапити до раю у віруючих інших релігій, атеїстів, язичників, а також у тих, хто народився й помер до Христа?
Відповідь: Звичайно ж є! Бо у Господа “усі живі” (див. Луки, 20 розділ, 38 вірш). Бо “Бог же не є Богом мертвих, а живих” (там же). А що означає “живі”? “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого…” (Івана, 17 розділ, 3 вірш). А Хто є Бог? І як пізнати Його? “Улюблені, – любім один одного, бо від Бога любов, і кожен (кожен!), хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов” (1 Івана, 4 розділ, 7–8 вірші)!
Отже, кожен, хто піднявся до висоти досконалої ЛЮБОВІ, – є від Бога, і знає Його. І кожен, хто йде святим і важким шляхом цього святого пізнання – шляхом СМИРЕННЯ, – є праведник. Він пізнає Бога якщо й не свідомо, не розумом, – то “органом найвищого пізнання” – серцем, а значить номінально будучи прихильником інших релігій, язичником, навіть атеїстом – духовно вже є християнином навіть сам того не усвідомлюючи! Бо якщо він народився згори – то хай юридично він буде ким завгодно, фактично ж – християн. І прийде час – пізнає Бога й розумом, якщо не в цьому світі, то у майбутньому. Бо ж сказано:
“…усякий гріх, навіть богозневага проститься людям, але (лише) богозневага на Духа (Дух Святий є Духом смирення та любові) не проститься!
І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься (ось вам і атеїст, відкидаючий Бога розумом з тієї чи іншої причині – в силу виховання, а частіше через спокусу фарисейським лицемірством номінальної церкви); а коли скаже проти Духа Святого (проти Духа Смирення й Любові, адже слово – то вираз думки, а думка – вираз того, що лежить на серці: “Бо чим серце наповнене, те говорять уста ” (Матвія, 12 розділ, 34 вірш)), не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутньому” (Мф. 12.31–32).
Про Суд же в Писанні читаємо:
“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі Ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї (Престол Божий – то є престол істини, престол правди та суду: “справедливість та право – підстава престолу Твого” (Псалом 88(89), 15 вірш). Тоді виявиться, що насправді є Правда – СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ!).
І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного, як відділяє вівчар овець від козлів (смиренних та лагідних від гордих та нелюбовних).
І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч.
Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви.
Був нагий – і Мене зодягнули ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене».
Тоді відповідять Йому праведники: «Господи, коли-то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли?
Коли-то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли?
Коли-то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?
Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих (тобто ближньому своєму), – те Мені ви вчинили.
Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.
Бо Я голодував – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене,
мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий, – і не зодягнули ви Мене, слабий і в в’язниці – і не провідали ви.
Тоді відповідять і вони, промовляючи: «Господи, коли-то ми Тебе голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?»
Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!»
І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя” (Мф. 25.31–46).
Як бачимо, на Страшному Суді Господньому не буде розділення ні за конфесіями, ні за релігійними деномінаціями, ні за філософськими школами ні таке інше. Градація буде гранично простою: “овни і козлища”. Лише дві “конфесії”, дві “нації”, дві “партії”, дві “соціальні групи”: ті, хто мав СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ з плодами її – плодами милосердя, – і ті, хто не мав. Господь не скаже: католики, ідіть туди, протестанти – сюди; кришнаїти – туди, буддисти – сюди; комуністи – туди, демократи – сюди; вірні УПЦ КП – в цей куток, вірні ж УПЦ МП – в протилежний… Ні! Овни й козлища, смирення й гординя, любов і нелюбовність – ось два полюси, які ведуть до спасіння або до загибелі. Смирення й любов – суть ознаки приналежності до Церкви Христової. Гордість і злоба – прикмети антихриста…