11
Не сороки ж то на полі
Вились, скреготали -
То їздили Гзак з Кончаком
Та сліду шукали.
І ворони не каркали,
І галки замовкли,
Сороки не скреготали,
Полози лиш повзли.
А ятелі путь до річки
Тукотом справляють,
Соловії живим співом
Світ оповідають.
І мовить Гзак Кончакові:
"Ми жалю не маєм,
Коли сокіл в гніздо летить,
Соколича маєм,
Золоченими стрілами
Його розстріляєм!"
А до Гзака Кончак каже:
"Ми жалю не маєм,
коли сокіл в гніздо летить,
то ми дівку маєм,
опутаєм соколича
та й жалю не маєм!"
І мовить Гзак Кончакові:
"Ой брате мій, брате!
Коли його опутаєм,
Жалю будем мати.
Коли його опутаєм,
Осміють нас люди,
Бо не буде соколича,
І дочки не буде!
Тогді стануть на Каялі
Нас і птиці бити,
І у полі половецькім
Більше нам не жити!"
12
А пішло ж ходюче слово
Сталого Бояна
І на жінку молодую
Співака Когана,
Що жив колись у Олега
І у Святослава
Та хвалив стареє врем'я
Діда Ярослава:
"Хоч без плечей тобі тяжко,
Голово, стояти,
Але гірко і для тіла
Голови не мати…"
І як справді тілу тяжку
Без голови бути,
То так тяжко й землі Руській
Без Ігоря бути.
Сонце світиться на небі,
Небо освітилось,
А князь Ігор в землі Руській,
І все звеселилось.
І дівчата на Дунаї
Співають і в'ються,
І голоси через море
До Києва ллються.
Ігор їде Боричевом
У Київ на прощу
До святої матір-божі
В церкву Пирогощу.
Поклонився, помолився
І сів на посаді -
І городи всі веселі,
І сторони раді!
* * *
Колись-то ми князям старим
Співали, мій брате!
А потому і молодим
Прийшлось заспівати.
Слава ж Ігорю, Всеволоду,
Синам Святослава!
Владимиру Ігоричу
І дружині слава!
Здорові ж ви, князі, будьте!
Здорова, дружино!
Що боретесь за християнів,
Що погані гинуть…
Нехай гинуть поганії,
Як у воду камінь!
Зато буде князям слава,
А дружині - амінь.