Аміна

Чи варт про це і думати? Забудь!

Страшнішого над смерть страшну немає,

А як нема кохання,- смерть - життя.

Фатима

Атож! Мені життя й без того любе.

А як баша дізнавсь,- нам смерть обом.

Ти за своє кохання вмреш,- як знаєш!

А защо ж я вмирати буду? Ні!

Перечасуй: баша поїде скоро...

Аміна

Ой, Боже мій, ізнову той баша!

Та не кажи про його, не нагадуй!

Я те усе вже чула, знаю все,

Але ні знать, ні чуть його не хочу!

(Мовчанка. Далі Аміна відразу підводиться й каже благаючи):

Поклич його!., послухайся, поклич!..

Прошу тебе, Фатимо люба! добра!..

Я дам тобі за це що схочеш, все!

Вподобала ти з золотом намисто,-

Візьми його!.. Що хочеш, те й візьми

З окрас моїх, з одежі, та послухай!..

Та тут нема й страшного, бо баша

Аж на тому дворі й не прийде скоро,

Бо, мабуть, спить.

Фатима

Ой-ой, боюся дуже!

Та вже піду,- немає що робить!

Аміна

(схоплюється й кидається обнімати Фатиму)

Фатимочко моя! яка ти добра!..

Іди ж! не гайсь!

Фатима

Та вже ж іду!

Аміна

А як

Ти думаєш: чи схоче він прийти?

Я ж так із ним ще мало розмовляла...

Фатима

Та ви ж в саду стрівалися частенько...

Аміна

Та ніяк все було й поговорить...

Раз тільки ми розмовилися більше:

Як звать його сказав і звідки він...

Та так почав мою красу хвалити!..

А я: забув, що ти невільник тут,

Що пані - я!.. А він мені на те:

Забути все, тебе уздрівши, можна...

Фатима

Ну й прийде він,- хіба ж і так не видно?

Аміна

Ну йди ж бо! йди, Фатимочко!..

Фатима

Та йду ж! Виходе.

 ВИХІД II

Аміна

(падає на канапу)

Ох, голова у мене туманіє…

(Затуляє очі руками.)

Чи прийде він?.. Він прийде!.. прийде!.. так!..

 ВИХІД III

Халіль увіходе. Аміна відразу підводиться й стає.

Xаліль

Аллах послав мені своєї ласки,

Що я здолав побачити тебе.

Я кілька день уже того пильную

І ось тепер...

Аміна

Як смів ти цей поріг

Переступить?

Xаліль

Ще й на страшніше діло

Нам смілості кохання додає.

Аміна

Я слухати тебе не хочу зовсім.

Xаліль

Не будь така і вислухай мої

Благання ті, що рвуться в мене з серця.

Аміна

І бачити тебе не хочу я,

Не смієш ти зо мною й говорити.

Xаліль

О, вислухай, як мучиться душа!

Твоя краса мене опанувала,-

І ночі й дні спокою все нема...

Все ти в думках... Зласкався бо, Аміно!

Коли твої уста до уст моїх

Не схилиш ти, жорстокая, то з муки

Загину я.

Аміна

А що мені? Загинь!

Xаліль

За віщо ти ненавидиш мене?..

Аміна

Ненавиджу?.. Тобою я гордую!

Xаліль

Та за що ж це?

Аміна

Бо ти мені гидкий.

Скажу баші, що ти у мене був,

Занапащу тебе єдиним словом...

Але того не хочу - геть іди!

Xаліль

Дак я ж тебе коритися навчу,

І будеш ти моєю по неволі!..

Кидається до неї. Але Аміна в ту мить вихоплює кинджал і б'є Халіля та він затуляється рукою, і вона його ранить у руку. Він одскакує.

Аміна

Гидотний, геть!.. а то умреш ти тут!

Xаліль

Ти дряпаєш, мов тая дика кішка.

Та не тобі подужати мене,

І я тобі ще кігті повтинаю!..

(Виходе.)

 ВИХІД IV

Аміна

(сама)

О, Господи! які тяжкі образи

Терплю я тут!.. Сказати все баші?..

Так гидко це!., і він його замучить,

А крові я не хочу... Хай живе!

(Кидає кинджал і падає на канапу.)

 ВИХІД V

Дмитро тихо ввіходе й спиняється біля порогу.

Дмитро

Звеліла ти, щоб я прийшов до тебе...

Аміна

(стрепенувшись, підводиться)

Це ти... еге... казала, щоб прийшов...

Дмитро

Я слухаю, що пані загадає.

Аміна

Ні не на те... покликала... я хочу

Щось розпитать...

Дмитро

Питайсь, ласкава пані.

Аміна

Чи тут тобі погано жити в нас?

Дмитро

В неволі скрізь погано. Чи буває

Кому у їй та гарно? Я не чув.

Бо воля є найбільше в світі щастя,

І в кого скарб однято цей,- тому

Безщасному і сонце пригасає.

Аміна

Що воля скарб великий, щастя - так,

Та єсть іще одно найбільше щастя.

Дмитро

Не відаю яке,- скажи мені.

Аміна

Кохаючи, всю душу віддавати.

І в кого є це щастя,- забува

Той про усе, і навіть про неволю.

Дмитро

Неволю? Ні!

Аміна

Серед кохання втіх...

Дмитро

Ні, він щодня про те все думать буде,

Що він є раб, купований, як віл,

Що мусить він робить, як товарина;

Коли ж йому судилось на віку

Ззирнутися з коханими очима,-

Так прийде пан і навіть не спита,

Що дума раб, що може почувати,

А на базар його звелить вести

З налигачем на шиї, щоб продати

І розрізнить з коханням тим навік.

Аміна

Це правда все. Але бува кохання,

Що гинуть всі кайдани перед їм:

Так, ніби є вони про людське око,

А справді їх, тих пут, уже нема...

Мовчанка.

Чому ж мовчиш? хіба не хочеш ти

Відмовити, зо мною розмовляти?

Бо я тобі турецька пані зла!..

Не думай так: таке ж у мене серце

У грудях цих, як у твоїх - твоє,

І можу я те горе зрозуміти,

Що в серці ти своєму заховав.

Дмитро

Що в серці я сховав? А що до серця

Мого тобі? Навіщо буду я

Казати те тобі, чого нікому

Не хочу я казати й не скажу?

Аміна

На те скажи, щоб з рідною душею

Сумна душа ділитися могла

Своїм жалем, надіями, чи сумом.

Коли бува, що нікому звіряти

Свої думки: нема навкруг людей,

Чи хоч і є, та рідної такої

Нема душі, щоб лихом і добром

Могла душа із нею поділятись,

Тоді свої жалі людина та

Звіря якій тварині безсловесній,

Чи навіть і ростині неживій...

А ти мені не хочеш те сказати,

Що я, тебе жаліючи, прошу.

Дмитро

Та що ж тобі я ще казати мушу?

Аміна

Скажи мені, чи міг би ти коли,

Невільником зоставшись, покохати?

Дмитро

Навіщо ти питаєшся про це?

Аміна

Бо хочу знать. Коли б оце до тебе

Жіночії озвались очі й ти

Уздрів би в їх своєму серцю рідне,-

Невже й тоді твої палкі уста

Не випили б кохання з уст солодких

Мовчиш ти знов... Чи, може, в цій землі

Не міг би ти знайти такої вроди,

Щоб покохать?.. Тут, може, всі бридкі?

Дмитро

Бридкі? О, ні!..

Аміна

Зустрів і тут вродливу?

Дмитро

А може, й так…

Аміна

А де? коли ти бачив?

Яка вона?.. Кажи ж бо ти!

Дмитро

Така,

Що мов зоря засяє, як погляне,

світ увесь поліпшає немов,

І всі квітки найкращі, найпишніші

Схиляються покірно їй до ніг,

І певно, що на всім широкім світі

Їй рівної уже нема ніде...

Аміна

О, мабуть, то краса велика дуже!

Щаслива ж та, що славиш так її.

Скажи ж мені, де стрів її, де бачив

Оту красу, такую осяйну?

Дмитро

Невільник я, то я мовчати буду.

Аміна

Облиш! Забудь невільництво гидке!

Хто та краса - я хочу, хочу знати!

Дмитро

Ота краса - це ти!

Аміна

(затуля очі рукою й падає на канапу)

Що ж ти сказав!..

 ВИХІД VI

Фатима