А по­ловці як по­ба­чи­ли, що князь Ігор од їх утік, заст­ре­ко­та­ли як со­ро­ки і ки­ну­лись бу­ли Гзак з Кон­ча­ком навз­до­гін, та ніко­го не наз­дог­на­ли. Сер­диті по­вер­ну­ли­ся ха­ни з по­гоні. І ка­же злий Гзак до Кон­ча­ка: - Як­що сокіл ви­ле­тить з гнізда, то тре­ба со­кольча стріла­ми розст­ре­ли­ти. Себ­то про Іго­ре­во­го си­на Во­ло­ди­ми­ра. Але ста­ро­му Кон­ча­кові шко­да бу­ло хлоп­ця і він ска­зав: - Як­що сокіл втік із гнізда, то сплу­таєм йо­го со­кольча врод­ли­вою дівчи­ною.

Розсердився Гзак і ка­же: - Як сплу­таєм со­кольча врод­ли­вою дівчи­ною, то не бу­де в нас ні со­кольча­ти, ні врод­ли­вої дівчи­ни, а нас са­мих поч­нуть хижі пта­хи руські клю­ва­ти в на­ших же сте­пах по­ло­вецьких. Але не пос­лу­хав­ся ста­рий Ко­н­чак Гза­ка і віддав свою доч­ку за Іго­ре­во­го си­на. Тільки не дов­го по­жив там мо­ло­дий князь Во­ло­ди­мир: не­за­ба­ром по­вер­нув­ся він укупі з своїм дядьком Буй-Тур Все­во­ло­дом у рідну зем­лю.

Року 1885.