1891.
ПАН НА ВСЮ ГУБУ
В якійсь далекій стороні…
В Німеччині… в Туреччині… Так ні!.
(Таку ледачу пам’ять маю,
Що й не згадаю).
Далеко десь, серед чужих країв,
Пан на всю губу жив,
У розкоші, як пану подобає;
Суддею б то, чи що, служив
(Чи справді є там суд - хто його знає!)…
Жив, хороше і їв, і пив,
Нічого не робив,
Підписував, що скажуть люде,
Не знаючи, що з того буде.
Так живучи, про що тужить?
Два віки б жить,
Не сподіваючись умерти,-
Та от біда: як набіжить -
Не заховаєшся від смерті…
Настав той скорбний час -
І панів вік погас,
Сказати просто - вмер, та й годі,-
Спокійно, тихо, мов заснув…
Засумували всі в господі,
Бо добрий господар він був.
Як не живи, а на тім світі
Про все одвіт оддай,
На панство не вважай,
Бо там не те, що у повіті.
Явивсь мій пан, стоїть і жде,
І думає: «Ну, що то буде?.»
Аж дивиться - громада йде,
Усе старі, поважні люде.
- Ну, брате,- кажуть,- як ти жив?
Добро чи зло робив?
- А що ж, панове,- пан мовляє,-
Нічого не робив;
Мене усяке добре знає:
Суддею був, для себе жив,
Про все мені було байдуже…
- Ну, добре ж,- кажуть,- милий друже,
Гаразд, що так ти жив.
А нуте, братця, одчиняйте
Ворота в рай! Земляче, йди! -
Промовили діди.
- З якої речі? Потривайте! -
Озвався сивий дід,
Що біля царини знаходивсь,-
Ні, так не слід,
Щоб лежень та того сподобивсь!.
- Та ну-бо,- кажуть,- слід!
Яка б з його була робота,
Коли нічого він не вмів?
Він тільки б лиха наробив!
- Хіба…- промовив дід - і одчинив ворота.
Колись я в суді був і бачив сам
Якраз такого пана там.
Хороший чоловік, мовляли люде,
Плохий, нічого не бере…
От, думаю собі, і вмре,
То паном буде.
1863.
ПІВЕНЬ І ПЕРЛИНКА
Під тином Півень, біля хати,
Знічев’я смітник розгрібав
І, квокчучи, там дещицю клював,-
Наїдку не було, а так, аби клювати.
У сміттячку углядів якось він
Блискучу, кругленьку Перлинку
І дорогу таку новинку
Узяв та й викинув під тин.
- Не хочу я таких дурних новинок,-
Промовив він,- нащо здалась вона?
За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дав би я і зернятка пшона,-
Нехай дурний індик ковтає.
Так недотепа-неборак
Ганьбує те, чого не знає,
І думає, що добре так.
1890.
ПЕРЛИ І СВИНІ
На дворі, якось опівдні,
Заможний чоловік насипав на рядні
Чимало Перлів просушити,
Бо в скрині почали жовтіти.
- Гляди! - озвався через тин
Кум Северин,-
Як доберуться Свині - потокмачуть! -
Хазяїн засміявсь, любив він шуткувать.
- Їм не судилося сього добра вживать,
Так хоч нехай побачуть.-
Не в добрий час промовив неборак,
Бо вийшло онде як:
Добрались Свині, все порозкидали,
З землею Перли помішали,
Поживи не знайшли,
Похрюкали й пішли,
А другі їм назустріч: - Що, сестриці,
Поласували добре там?
Пожива буде й нам?
- Та де там,- кажуть,- все дурниці:
Насипано блискучих камінців;
Нам тільки клопоту хазяїн наробив,
Ми перерили все - хоч би тобі гнилиця…
Вертайтеся, бо нічим поживиться.
Свята старовино! Про тебе я згадав;
Правдивії слова твої не вмерли,
І я промовлю їх, щоб світ не забував:
Коли ти маєш Перли,
То й розум май
І перед Свинями не розсипай.
1892-1893.
ВІВЧАР
Був на селі Вівчар Тарас;
Він панових овечок пас.
Став мій Тарас чогось журитись:
Сидить, голівоньку схилив,
А панові боїться похвалитись,
Щоб пан не бив.
- Чого ти, брате, світом нудиш? -
Питаються його.
- Ох, братці! Лишенька мого
Абияк не відбудеш…-
От став хвалитись він, що є в болоті Вовк
І, на лихо йому, хапає овечок…
- Що ж, брате, будемо робити,-
Ще й не таке нам діє Вовк!.
А пан за віщо буде бити?.-
Гуртом вони до пана всі пішли,
Усе по правді розказали.
Звелів їм пан, щоб Вовка стерегли
І, коли можна, щоб піймали.
Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,
А Вовка щось нема й не чуть…
Чого ж се так, що у Тараса часом
Буває добрий борщ із м’ясом
Та з начинкою пиріжки?.
Дурні дядьки!
Ні один з вас не розчовпає!
Який там в біса звір!
На Вовка тільки поговір,
А овечок Тарас хапає!.