Дівчина, яка під час боротьби чоловіків стояла, скута жахом, подумала про те, що н чекає далі. Хоча вона й уникла руки божевільного, але потрапила під владу того, кого щойно збиралася вбити. Вона озирнулася, шукаючи, куди б утекти. Поблизу починався темний коридор, але не встигла вона повернутися, як Тарзан помітив її рух, швидким стрибком опинився поруч і поклав руку на плече.

— Стій! — сказав він мовою племені Керчака.

Дівчина здивовано подивилася на нього.

— Хто ти? — прошепотіла вона. — Хто ти, що говориш мовою перших людей?

— Я — Тарзан, годованець Великих мавп, — відповів він говіркою людиноподібних.

— Чого ти хочеш? — питала вона далі. — Чому ти врятував мене від Та?

— Я не міг спокійно дивитися, як убивають жінку! — відповів він.

— І що ти хочеш зараз зі мною зробити? — спитала вона.

— Нічого, — відповів він, — але ти дещо можеш для мене зробити. Ти можеш вивести мене звідси на волю.

Він запропонував це, ні хвилини не сумніваючись, що вона відмовиться. Він був цілковито переконаний, що жертвоприношення поновиться з того моменту, на якому воно було обірване, щойно жриця зможе діяти на власний розсуд. Але він також добре знав, що Тарзан, годованець Великих мавп, звільнений від пут і з довгим ножем в руках, далеко не такий беззахисний, як обеззброєний та зв’язаний Тарзан.

Дівчина мовчки дивилася на нього.

— Ти дивовижна людина, — сказала вона. — Я мріяла про таку людину, ще коли була маленькою дівчинкою. Ти такий, яким я уявляла собі предків мого племені — той великий народ, який збудував це могутнє місто в серці дикої країни для того, щоб вирвати з земних надр казкове багатство, і через яке він зрікся своєї далекої культурної батьківщини. Я не можу зрозуміти, по-перше, чому ги врятував мене, а по-друге, чому ти, володіючи мною, не хочеш поміститися за те, що я прирекла тебе на смерть, за те, що я ледь не вбила тебе власноручно.

— Напевне, ти чинила так, як велить тобі твоя віра. — сказав Тарзан. — Я не можу тебе за те звинувачувати, хоч би що я думав про твою віру. Але хто ти? До кого це я втрапив?

— Моє ім’я Ля, я верховна жриця храму Сонця міста Опара. Ми ведемо родовід від людей, які прибули в цю дику країну в пошуках золота понад десять тисяч років тому. Їхні володіння простягалися від великого моря, з за якого сонце сходить, до іншого великого моря, в яке воно сідає на ніч, щоб освіжити своє вогненне чоло. Вони були дуже багаті й могутні, і лише кілька місяців у році перебували в своїх розкішних палацах. Решту часу вони мешкали на батьків шині, далеко-далеко на північ звідси. У стару країну з нової ходило багато кораблів. В сезон дощів мало хто залишався тут: наглядачі над чорними рабами в копальнях, купці, що постачали їх усім потрібним, і вояки, що охороняли міста й копальні.

Під час одного з цих сезонів і сталася велика біда. Коли тисячам людей настав час повернутися, ніхто не повернувся.

Їх чекали багато тижнів. Тоді на батьківщину вирядили велику галеру, щоби довідатися, чому звідти ніхто не припливає. Та хоча вона й плавала морем понад місяць, одначе ніхто не міг знайти й сліду могутньої країни, яка століттями зберігала давню культуру, — море поглинуло її. Відтоді почався занепад мого народу. Засмучені й зневірені люди пали легкою здобиччю чорних орд з півночі й півдня. Одне по одному міста було зруйновано або підкорено. Рештки тих, хто вцілів, зачинилися в цій гірській фортеці. Наша культура повільно згасала, як і наш розум, могутність зменшувалася разом із численністю, і зараз ми лише плем’я диких мавп. По суті справи, мавпи живуть разом з нами вже багато століть.

Ми називаємо їх першими людьми і розмовляємо їхньою мовою так само добре, як і своєю. Лише виконуючи релігійні обряди, ми дотримуємося рідної мови. З часом ми її зовсім забудемо — знатимемо лише мавпячу. Ми перестанемо виганяти зі свого середовища тих, хто сходиться з мавпами, і перетворимося на звірів, від яких багато віків тому розвинулись наші предки.

— Але чому ти людяніша за інших? — запитав Тарзан.

— Чомусь жінки не так швидко повернулися до первісного стану, як чоловіки. Можливо, це сталося тому, що під час великої катастрофи тут лишилися чоловіки лише з нижчої касти, тоді як при храмах жрицями були з вищої. У моїх жилах шляхетніша кров, аніж в інших, бо мої предки по жіночій лінії упродовж століть були верховними жрицями, — це спадкове звання і передається від матері до доньки. Наші чоловіки обираються з-поміж найшляхетніших чоловіків. Найдосконаліший розумово й фізично стає чоловіком верховної жриці.

— Оскільки я роздивився там, нагорі, цих добродіїв, — сказав Тарзан і усміхнувся, — вибрати когось з-поміж них дуже важко.

Дівчина поглянула на нього насмішкувато.

— Не гніви богів, — сказала вона. — Вони — святі люди, жерці.

— Отже, є інші, ще вродливіші? — спитав він.

— Решта ще бридкіші, - відповіла вона.

Тарзан здригнувся на думку про те, що чекає цю дівчину, бо її краса, навіть у поганому освітленні льоху, справила на нього сильне враження.

— А що буде зі мною? — раптом запитав він. — Ти виведеш мене на волю?

— Світлоносний бог вибрав тебе в жертву, — урочисто відповіла вона. — Навіть моя влада не врятує тебе, якщо вони знову знайдуть тебе. Але я не хочу, щоб вони тебе знайшли. Ти ризикнув своїм життям задля мого, і я зобов’язана віддячити тобі тим самим. Це буде нелегко і забере багато днів. Але я думаю, що врешті-решт зумію вивести тебе поза стіни. Ходімо, бо вони зараз прийдуть сюди шукати мене.

Якщо застануть нас удвох, то ми загинемо. Вони вб’ють мене, що я зрадила свого бога.

— В такому разі ти не повинна ризикувати, — швидко сказав він. — Я повернуся до храму і спробую пробитися, тоді ти будеш поза підозрою.

Але вона нізащо не згоджувалася і врешті-решт переконала його піти за нею. Вона сказала, що вони надто довго пробули в льосі і її однаково запідозрять у зраді, навіть якщо вони зараз підуть нагору, до храму.

— Я сховаю тебе, а сама повернуся туди, — сказала вона. — Я скажу їм, що знепритомніла після того, як ти вбив Та, і що я не знаю, де ти подівся.

Тоді він дозволив їй повести себе темними звивистими коридорами. Врешті вони дійшли до комірчини, до якої світло доходило крізь маленький заґратований отвір у стелі.

— Це оселя мертвих, — сказала вона. — Нікому на думку не спаде шукати тебе тут — вони не насміляться. Я повернуся, коли стемніє. На той час я, можливо, придумаю, як тобі втекти.

Вона пішла, і Тарзан, годованець Великих мавп, залишився на самоті в оселі мертвих, під давно померлим містом Опаром.

21

НАСЛІДОК КОРАБЕЛЬНОЇ АВАРІЇ

Клейтонові снилося, що він напився донесхочу води, чистої, свіжої, смачної води. Він здригнувся і опритомнів. Періщив дощ, лив на обличчя, тіло і промочив його до нитки. Над ними буяла тропічна злива. Клейтон відкрив рота й почав пити. Вода так додала йому сил, що він зразу відчув себе набагато краще і зміг підвестися на руках. Упоперек його ніг лежав Тюран, а за кілька метрів на дні човна скоцюрбилася непорушна Джейн Портер. Клейтон був переконаний, що вона померла.

З великими труднощами він звільнився з-під тіла Тюрана і з новою силою поповз до дівчини. Він підняв її голову з твердого дощаного дна. Можливо, у цьому нещасному, виснаженому тілі ще жевріє життя? Клейтонові було важко зразу відмовитися від усякої надії, і він спробував оживити її. Він узяв мокру шматку й витиснув з неї кілька краплин жаданої вологи в розкритий розпухлий рот істоти, яка тільки кілька днів тому була молодою й гарною дівчиною.

Спершу Джейн не подавала ніяких ознак життя, але врешті-решт його зусилля увінчалися успіхом, її напівзаплющені повіки легенько здригнулися. Він почав розтирати схудлі рученята і влив ще кілька краплин води у пересохле горло. Дівчина розплющила очі, але довго мовчки дивилася на нього, не в змозі зрозуміти, де вона.