З іншим слоном, який стояв на одну голову ближче до мисливців, справа була значно гірша. Хоча у нього поцілили всі списи, але серця жоден з них не торкнувся. Якусь мить велетень стояв непорушне і люто сурмив від нестерпного болю, вишукуючи своїми маленькими очицями того, хто завдав йому цих мук. Але чорні мисливці щезли в джунглях, перш, ніж слабкий зір звіра встиг розрізнити хоча б одного з них. Проте, коли вони відступали, слон почув шум і, підминаючи траву й кущі, кинувся в його напрямку.

Випадково він опинився за Вузулі, якого став наздоганяти так швидко, що, здавалося, чорношкірий не тікає від вірної смерті, яка женеться за ним, а закляк на місці. Тарзан, що сидів на дереві, бачив усе це. Він помітив, що його друг у великій небезпеці, і з диким криком кинувся на тварину, щоб відволікти його увагу.

Але він помилився, тому що слон уже був глухий і сліпий до всього, крім істоти, яка викликала його лють, а вона була в кількох кроках. Тарзан побачив, що Бузулі може врятувати лише диво, і, так само не думаючи, прожогом, як тоді, коли сам переслідував чорношкірого, кинувся назустріч слону, щоб урятувати свого приятеля.

Він і далі тримав свого списа у руці. Коли Тантор майже наздогнав свою жертву, просто перед ним, наче з-під землі, виросла велика біла людина. Розлючений слон ладен був кинутися на свого нового супротивника, який насмілився стати між ним і його жертвою, але не врахував блискавичної швидкості, з якою, мов від струму, скорочувалися ці сталеві м’язи, швидкості, невловимої навіть для зору значно гострішого, аніж у Тантора.

Перш ніж слон помітив, що його новий ворог зник, Тарзан угородив свого важкого списа ззаду під ліву лопатку і пробив йому серце. Слон упав мертвий до ніг Тарзана.

Бузулі не знав, що саме врятувало його від неминучої смерті. Але все бачив старий вождь Вазирі, а також декотрі інші вояки.

Вони привітали Тарзана захопленими криками, ставши довкола нього і його великої здобичі. Тарзан став на мертве тіло свого недавнього ворога і видав різкий протяжний клич, яким сповіщав усіх про свою перемогу. Чорношкірі перелякано позадкували, тому що цей клич означав для них присутність страшної горили Болгані, якої вони боялися не менше, ніж лева Нуми. Але це був страх і водночас якась підсвідома пошана до цієї людиноподібної істоти, якій вони приписували надприродні якості.

Коли Тарзан опустив свою голову і на його обличчі з’явилася усмішка, вони заспокоїлися, хоча й не зрозуміли, що сталося. Вони взагалі не розуміли, що це за дивна істота, яка бігає по деревах так швидко, ніби мавпа Ману, а на землі відчуває себе впевненіше, ніж вони самі. Істота, яка, коли не враховувати колір шкіри, була дуже схожа на них, але міццю своєю була варта десятьох, бо вступала в двобій із найстрашнішими мешканцями диких джунглів.

Коли зібралися всі мисливці, то полювання поновилося і вони знову почали переслідувати слонів. Але пройшовши близько сотні метрів, вони почули ззаду приглушений тріск.

Хвилину чорношкірі стояли, мов статуї, й уважно вслухалися. Першим озвався Тарзан.

— Це рушниці! — крикнув він. — На селище хтось напав!

— Ходімо! — гукнув Вазирі. — Це повернулися араби зі своїми рабами-людожерами.

Вони прийшли по нашу слонову кість та наших жінок.

16

МИСЛИВЦІ НА СЛОНОВУ КІСТЬ

Вояки Вазирі поверталися до свого селища майже бігцем.

Ще кілька хвилин лунала рушнична стрілянина і змушувала їх пришвидшувати крок, потім чулися вже поодинокі постріли, а потім все замовкло. Але тиша була не менш зловісна, ніж найсильніша стрілянина, бо це означало, що погано захищене селище піддалося ворогові.

Мисливці пройшли більшу частину шляху до селища, доки натрапили на перших утікачів, що рятувалися від ворожих куль. Їх було понад десяток — жінок, хлопців і дівчат.

Усі були такі схвильовані, що їх неможливо було зрозуміти, коли вони пробували розповісти Вазирі про біду, що сталася з його людьми.

— Їх так багато, як листя в лісі, - кричала одна жінка, намагаючись визначити кількість ворогів. — Серед них багато арабів і сила-силенна людожерів-мануємів, і в кожного рушниця. Вони підповзли до самого села, і ми навіть не знали, що вони поруч. Вони напали на нас. голосно кричали і стріляли в чоловіків, жінок і дітей. Хто міг. тікав у джунглі, але більшість убито. Я не можу сказати, чи вони взяли когось у полон, але схоже, що вони вирішили усіх нас знищити. Мануєми кричали, що з’їдять нас усіх, перш ніж піти звідси, і це нам буде кара за минулорічну смерть їхніх товаришів. Я не можу багато розповісти про них. тому, що тікала щодуху.

Вояки трохи перепочили і рушили далі, але тепер вони вже йшли повільніше і рухалися вперед з великою пересторогою, бо Вазирі знав: іти на допомогу пізно, залишається тільки помста. Наближаючись до селища, вони перестріли ще із сотню втікачів. Серед них було багато чоловіків, які приєдналися до вояків, і боєздатність загону значно зросла.

Біля десятка вояків пішло на розвідку. Вазирі залишився з головною групою, яка йшла лісом, розсипавшись у лінію.

Тарзан ішов поруч із вождем.

Повернувся один з розвідників. Він дійшов до місця, з якого було добре видно селище.

— Вони всі у селищі, - прошепотів він.

— Добре, — мовив Вазирі. — Ми нападемо на них і всіх знищимо.

Він передав по лінії наказ, щоб на галявині, там, де закінчується узлісся, всі зупинилися. Там вони повинні стояти, аж доки побачать, як він біжить до селища, годі всі мусять рушити за ним.

— Стривай, — порадив Тарзан. — Якщо там всередині у них п’ятдесят гвинтівок, то нас відкинуть і перестріляють. Дозволь, я пройду деревами, щоб позирнути на них згори і визначити, скільки їх там. Тоді я знатиму, на що ми можемо розраховувати, коли нападемо. Безглуздо втратити хоч одну людину, якщо на перемогу немає шансів. У мене є план. Якщо ми його здійснимо, то хитрістю досягнемо більшого, аніж силою. Ти згоден почекати, Вазирі?

— Так, — сказав старий вождь. — Іди.

Не гаючи ні хвилини, Тарзан вихопився на дерево і зник у густолисті. Цього разу він рухався ще обачніше, ніж завжди, бо знав, що люди з рушницями можуть так само легко дістати його на дереві, як і на землі. А коли Тарзан, годованець Великих мавп, ставав обережним, то жодна істота в джунглях не могла зрівнятися з ним у нечутності й незримості скрадання поблизу ворога. За п’ять хвилин він дістався до великого дерева, яке нависало над огорожею біля одного з входів до селища. Звідси він почав роздивлятися дикий натовп, який метушився внизу. Він налічив п’ятдесят арабів, а мануємів приблизно вп’ятеро більше. Людожери були поспіль захоплені їжею і тут-таки поблизу своїх білих командирів готували моторошну страву, якою звичайно закінчується всяка перемога, коли тіла вбитих потрапляють до безжальних рук людожерів.

Тарзан переконався, що напад на дикунів, які мають вогнепальну зброю і перебувають за зачиненими воротами селища, буде марною справою. Він повернувся до Вазирі і порадив йому чекати, бо він, Тарзан, має кращий план.

Але щойно перед цим один із утікачів розповів Вазирі про звіряче вбивство жінки старого вождя, і Вазирі був охоплений такою люттю, що забув про всяку обачність і закликав вояків за собою в атаку. Грізно вимахуючи списами, з дикими криками маленький загін в сотню вояків чимдуж кинувся до входу в селище. Вони не пробігли й половини галявини, коли араби відкрили з-за огорожі нищівний вогонь.

Перший залп поклав старого Вазирі. Атака сповільнилася. Наступний залп викосив ще з півдесятка воїнів. Дехто добіг до зачинених воріт, але тільки для того, щоб його там застрелили, після чого атака захлинулася і вояки, що залишилися живі, кинулися назад до лісу.