- Так, - підтвердив Гаррі. - Белатриса так злякалася, коли подумала, що ми туди проникли. Була сама не своя. Чому? Що ми могли там побачити, що ще могли звідти забрати? Вона до смерті боялась, що Відомо-Хто довідається, що ми те щось забрали.

- Я думав, що ми шукаємо місця, у яких побував Відомо-Хто, де він здійснив щось важливе, - розгублено запитав Рон. - Хіба ж він бував у сейфі Лестранжів?

- Не знаю, чи він бував у «Ґрінґотсі», - відповів Гаррі. - У юності він не міг зберігати там золото, бо йому ніхто нічого у спадок не залишив. Хоча, коли він уперше побував на Алеї Діаґон, то міг бачити банк, принаймні, зовні.

Шрам засіпався, але Гаррі не звертав на це уваги. Він хотів, щоб Рон і Герміона зрозуміли все про «Ґрінґотс», перш ніж починати розмову з Олівандером.

- Думаю, що він заздрив усім, хто мав ключі до ґрінґотських сейфів. Думаю, що для нього це була ознака причетності до світу чаклунів. І ще не забувайте, що він довіряв Белатрисі та її чоловікові. Це були найвідданіші його слуги аж до його падіння. А коли він зник, вони скрізь його шукали. Я сам чув, як він сказав це тієї ночі, коли повернувся.

Гаррі потер шрам.

- Навряд чи він сказав Белатрисі, що то горокракс. Він не розкрив Луціусу Мелфою правди про свій щоденник. Можливо, він пояснив їй, що це річ, яку він високо цінує, і попросив заховати в сейф. Геґрід казав, що в цілому світі немає надійнішого місця, щоб там щось зберігати... крім Гоґвортсу.

Коли Гаррі закінчив, Рон похитав головою.

- Ти так добре його розумієш.

- Тільки частково, - заперечив Гаррі. - Частково... Та краще б я хоч би настільки розумів Дамблдора. Втім, побачимо. Йдемо... тепер Олівандер.

Рон і Герміона, спантеличені і вражені почутим, пішли за ним до дверей навпроти спальні Білла і Флер. Гаррі постукав.

- Заходьте! - почувся слабкий голос.

Майстер чарівних паличок лежав на одному з двох односпальних ліжок, дальньому від вікна. Він понад рік просидів у темниці, й Гаррі знав, що його там катували - принаймні, раз. Був виснажений, з-під жовтуватої шкіри обличчя випиналися кістки. Великі сірі очі здавалися ще більшими у темних проваллях очниць. Руки, що лежали поверх ковдри, були худі, як у скелета. Гаррі сів на вільне ліжко поруч з Роном і Герміоною. Вранішнього сонця звідси не було видно. Вікно кімнати виходило в сад на верхівці кручі з свіжою могилою.

- Містере Олівандер, вибачте, що ми вас турбуємо, - сказав Гаррі.

- Мій любий хлопчику. - Голос в Олівандера був дуже кволий. - Ви нас урятували. Я вже думав, що ми там і помремо. Я ніколи... ніколи не зможу вам віддячити... як годиться.

- Ми раді, що все вдалося.

Шрам засіпався. Гаррі знав, був переконаний, що майже не лишилося часу, щоб випередити Волдеморта чи завадити йому досягти мети. Гаррі відчув, як його охопила паніка... але ж він зробив свій вибір, коли вирішив спочатку поговорити з Ґрипхуком. Удаючи спокій, якого й близько не відчував, Гаррі понишпорив у капшучку на шиї і вийняв дві половинки поламаної чарівної палички.

- Містере Олівандер, мені потрібна допомога.

- Усе що завгодно. Усе, - кволо пообіцяв майстер.

- Ви можете її полагодити? Чи це можливо?

Олівандер простяг тремтячу руку, і Гаррі поклав йому на долоню дві половинки, що ледве трималися купи.

- Гостролист і феніксова пір’їна, - вимовив Олівандер тремтливим голосом. - Одинадцять дюймів. Гарна й гнучка.

- Так, - підтвердив Гаррі. - Зможете?..

- Ні, - прошепотів Олівандер. - Мені прикро, страшенно прикро, але чарівну паличку, що зазнала таких тяжких пошкоджень, неможливо полагодити жодними відомими мені способами.

Гаррі був готовий почути таку відповідь, та все одно удар був важкий. Він забрав половинки чарівної палички і знову сховав їх у капшучок. Олівандер дивився туди, де зникла потрощена паличка, і відвів погляд аж тоді, як Гаррі вийняв з кишені дві чарівні палички, що їх забрав у Мелфоїв.

- Ви можете впізнати ці чарівні палички? - запитав Гаррі.

Майстер узяв першу паличку, підніс її близенько до вицвілих очей, покрутив у вузлуватих пальцях і легенько зігнув.

- Горіх і драконячі серцеві струни, - сказав він. - Дванадцять і три чверті дюйма. Незламна. Ця паличка належала Белатрисі Лестранж.

- А ця?

Олівандер так само ретельно оглянув другу паличку.

- Глід і волосина єдинорога. Рівно десять дюймів. Доволі пружна. Це була паличка Драко Мелфоя.

- Була? - перепитав Гаррі. - А тепер що, ні?

- Мабуть, ні. Якщо ти її забрав...

- ...забрав...

- ...то вона може стати твоєю. Зрозуміло, багато залежить від того, як її забирали. А також від самої чарівної палички. Та загалом чарівна паличка, здобута в бою, міняє господаря.

У кімнаті запанувала тиша, яку порушував хіба що далекий шум моря.

- Ви кажете про чарівні палички так, ніби вони щось відчувають, - сказав Гаррі, - ніби володіють здатністю самостійно мислити.

- Паличка сама обирає чарівника, - пояснив Олівандер. - Це добре знають ті, хто вивчав мистецтво виготовлення чарівних паличок.

- А можна користуватися паличкою, яка тебе не вибрала? - поцікавився Гаррі.

- Так, якщо ти хоч трохи чарівник, ти зможеш чаклувати за допомогою практично будь-якого інструмента. Однак найкращі результати бувають лише тоді, як існує взаємна прихильність між чарівником і чарівною паличкою. Ці зв’язки дуже непрості. Спочатку взаємне тяжіння, а потім спільне збагачення досвідом, коли паличка вчиться у чаклуна, а чаклун у своєї палички.

Морські хвилі якось скорботно накочувалися й відкочувалися.

- Я силою забрав цю паличку в Драко Мелфоя, - сказав Гаррі. - Чи безпечно мені тепер нею користуватися?

- Думаю, безпечно. Існують витончені закони, що визначають володаря чарівної палички, але завойована паличка зазвичай підкоряється новому власнику.

- То я можу користуватись і цією? - запитав Рон, вийняв з кишені Червохвостову чарівну паличку і подав Олівандеру.

- Каштан і драконячі серцеві струни. Дев’ять з чвертю дюйма. Ламка. Невдовзі після мого викрадення мене змусили її виготовити для Пітера Петіґру. Тож якщо ти її завоював, вона повинна виконувати усі твої накази краще за будь-яку іншу чарівну паличку.

- І це стосується всіх чарівних паличок? - запитав Гаррі.

- Думаю, що так, - відповів Олівандер, дивлячись на Гаррі опуклими очима. - Ти ставиш непрості запитання, містере Поттер. Виготовлення чарівних паличок - це складна й загадкова галузь магії.

- Тобто не обов’язково вбивати попереднього власника, щоб стати справжнім володарем чарівної палички? - не вгавав Гаррі.

- Обов’язково? Ні, я б не сказав, що обов’язково треба вбивати.

- Хоч існують легенди, - сказав Гаррі, і серце його закалатало ще швидше, а біль у шрамі значно посилився. Він був переконаний, що Волдеморт вирішив здійснити свої задуми. - Легенди про чарівну паличку... або палички... що переходили з рук у руки через убивство.

Олівандер зблід. На тлі білосніжної подушки він став світло-сірим, а величезні, з кров’яними прожилками, очі світилися страхом.

- Така паличка лише одна, наскільки я знаю, - прошепотів він.

- І Відомо-Хто нею зацікавився, правда? - наполягав Гаррі.

- Я-ак... звідки?.. - прохрипів Олівандер і благально подивився на Рона й Герміону, шукаючи в них допомоги. - Звідки ти це знаєш?

- Він вимагав, щоб ви йому сказали, як подолати зв’язок між нашими чарівними паличками, - сказав Гаррі.

Олівандера охопив жах.

- Він мене катував, зрозумій! Закляттям «Круціатус», і я... я не мав іншого виходу й мусив розповісти йому все, що знаю або про що здогадуюся!

- Я розумію, - сказав Гаррі. - Ви йому сказали про серцевини-близнюки? Сказали, що йому просто треба позичити чарівну паличку в іншого чаклуна?

Олівандер був переляканий і приголомшений тим, як Гаррі все добре знав. Повільно кивнув головою.

- Та це не спрацювало, - вів далі Гаррі. - Моя паличка знову здолала тепер уже позичену чарівну паличку. Ви знаєте, чому так сталося?