- А твої батьки вже знають про цей задум? - поцікавився Гаррі.
- Тато знає. Він допомагав Фредові з Джорджем видозмінювати упиря. А мама... та ви ж бачили, яка вона зараз. Вона не погодиться на наш від’їзд, поки ми справді не поїдемо.
У кімнаті запанувала тиша, порушувана тільки легким бухканням книжок, що їх Герміона й далі складала на дві купи. Рон сидів і дивився на неї, а Гаррі поглядав то на нього, то на неї, неспроможний щось сказати. Дії, до яких вони вдалися для захисту своїх родин, переконали його, що вони справді збираються податися з ним, і що вони добре усвідомлюють, як це небезпечно. Хотілося їм сказати, як він це цінує, та важко було знайти потрібні слова.
Тишу порушили приглушені крики місіс Візлі на чотири поверхи нижче.
- Мабуть, Джіні пропустила порошинку на якомусь кільці для серветки, - скривився Рон. - Не знаю, чого ті Делякури мають припертися сюди аж за два дні до весілля.
- Сестра Флер буде дружкою, вона мусить прибути раніше, а саму її не відпустять, бо ще мала, - пояснила Герміона, нерішуче розглядаючи «Балачки з Бабою-Ягою».
- Гості не допоможуть мамі позбутися стресу, - зітхнув Рон.
- Нам ще треба вирішити, - Герміона з огидою кинула в кошик для сміття «Теорію захисних чарів» і взяла «Оцінку рівня магічної освіти в Європі», - куди саме ми звідси подамося. Я знаю, Гаррі, що ти хотів насамперед відвідати Ґодрикову Долину, і я розумію чому, але... ну... чи не повинні ми спершу пошукати горокракси?
- Якби ми хоч знали, де їх шукати, ті горокракси, то я б з тобою погодився, - Гаррі сумнівався, що Герміона зрозуміє його прагнення повернутися в Ґодрикову Долину. Це пояснювалося не тільки його бажанням провідати могили батьків: його туди підштовхувало потужне, хоч і незбагненне відчуття, що там сховано відповідь на важливі для нього запитання. Можливо, лише через те, що він там уцілів після Волдемортового смертельного закляття. Тепер, коли йому невдовзі доведеться повторити цей подвиг, Гаррі відчував потяг до місця, де це сталося, сподіваючись усе це збагнути.
- А ти не думаєш, що Волдеморт стежить за Ґодриковою Долиною? - запитала Герміона. - Може, він якраз і чекає, що ти захочеш провідати батьківські могили, коли нарешті матимеш свободу пересування?
Про це Гаррі не подумав. Поки він шукав відповіді, заговорив Рон, який, очевидно, міркував про щось своє.
- Той тип Р.А.Б, - сказав він, - знаєте, той, що вкрав справжній медальйон?
Герміона кивнула.
- Він же писав у записці, що збирається його знищити, правда?
Гаррі підтяг до себе рюкзак і вийняв фальшивий горокракс, у якому й досі лежала записка від Р.А.Б.
- «Я викрав справжній горокракс і маю намір негайно його знищити», - прочитав Гаррі.
- Може, він і справді його знищив? - запитав Рон.
- Або вона? - вставила Герміона.
- Не має значення, - знизав плечима Рон, - головне, що нам менше роботи!
- Але нам усе одно треба знайти справжній медальйон, - сказала Герміона. - З’ясувати, знищений він чи ні.
- А коли горокракс опиниться в наших руках, як його знищити? - поцікавився Рон.
- Ну, - відповіла Герміона, - я дещо дослідила на цю тему.
- Як це? - здивувався Гаррі. - Невже в бібліотеці були книжки про горокракси?
- Не було, - почервоніла Герміона. - Дамблдор їх вилучив, але... не знищив.
Рон вирячив очі і виструнчився на ліжку.
- Заради Мерлінових штанів, скажи, як ти зуміла добратися до горокраксових книжок?
- Це... це не була крадіжка! - Герміона розпачливо поглядала то на Гаррі, то на Рона. - Це ж були бібліотечні книжки, хоч Дамблдор і забрав їх з полиць. До речі, якби він справді не хотів, щоб хтось до них дістався, то заховав би надійніше...
- Давай по суті! - поквапив Рон.
- Ну... це було просто, - ледь чутно промимрила Герміона. - Вистачило замовляння-викликання. Ну, знаєте... акціо. І... вони прилетіли з Дамблдорового кабінету прямісінько в дівчачу спальню.
- Але коли ж ти це зробила? - захоплено й водночас з недовірою глянув на Герміону Гаррі.
- Відразу після його... Дамблдорового... похорону, - ще тихіше прошепотіла Герміона. - Коли ми вирішили покинути школу й вирушити на пошуки горокраксів. Я пішла тоді нагору по речі, й мені... і я вирішила, що треба якнайбільше про них дізнатися... я була сама... то й спробувала... і вдалося. Книжки залетіли у вікно і я... я їх узяла.
Вона ковтнула слину й благально сказала:
- Я не вірю, що Дамблдор би розсердився, бо ми ж не використаємо цю інформацію для виготовлення горокракса.
- Хіба ж ми що кажемо? - здивувався Рон. - А де ж ці книжки, до речі?
Герміона якусь мить понишпорила у купі і витягла звідти великий том у вилинялій оправі з чорної шкіри. Тримала його з відразою й страхом, наче дохлятину.
- Тут є чіткі інструкції, як виготовляти горокракс. «Таємниці найтемнішого мистецтва»... жахлива книга, неймовірно жахлива, просякнута лихою магією. Цікаво, коли саме Дамблдор вилучив її з бібліотеки... якщо він цього не зробив ще до того, як став директором, то Волдеморт, поза сумнівом, устиг вивчити всі інструкції.
- А навіщо ж тоді він питав у Слизорога, як робити горокракс, якщо сам про це читав? - засумнівався Рон.
- Він хотів дізнатися в Слизорога, що буде, якщо розщепити душу насемеро, - сказав Гаррі. - Дамблдор не сумнівався, що Редл уже знає, як робити горокракс, хоч і розпитує про це Слизорога. Твоя правда, Герміоно, він запросто міг узяти всю інформацію звідси.
- І що більше я про них читала, - вела далі Герміона, - то жахливішими вони видавались, і я дедалі менше вірила, що він справді зробив шість горокраксів. Ця книжка застерігає, що душа стає дуже крихка після того, як її розділити тільки навпіл, лише для одного горокракса!
Гаррі пригадав, як Дамблдор йому казав, що Волдеморт переступив межі «звичайного зла».
- А не можна якось склеїти її назад? - запитав Рон.
- Можна, - силувано всміхнулася Герміона, - але це була б нестерпно болюча процедура.
- І як? Як це зробити? - зацікавився Гаррі.
- Каяттям, - відповіла Герміона. - Треба щиро покаятися в тому, що накоїв. Там є примітка під текстом. Біль від цього може бути смертельний. Я чомусь не уявляю, щоб Волдеморт на таке пішов.
- Правда, - погодився Рон, перш ніж Гаррі встиг розкрити рота. - А в цій книзі написано, як знищити горокракс?
- Так, - Герміона гортала крихкі сторінки з таким виразом, ніби розглядала зогнилі нутрощі, - бо вона застерігає темних чаклунів, настільки потужні закляття повинні вони накладати. Як я зрозуміла, один з небагатьох надійних засобів знищення горокракса було саме те, що Гаррі зробив з Редловим щоденником.
- Що, треба простромлювати його василісковим зубом? - перепитав Гаррі.
- То нам пощастило, бо в нас добрячий запас василіскових зубів, - сказав Рон. - А я ще собі думав, що з ними робити.
- Це не конче має бути зуб Василіска, - терпляче пояснила Герміона. - Це має бути щось таке руйнівне, щоб горокракс не зміг відновитися. Отруту Василіска можна знешкодити єдиним засобом: надзвичайно рідкісними...
- ...слізьми фенікса, - договорив за неї Гаррі.
- Точно, - підтвердила Герміона. - Проблема полягає в тому, що існує дуже мало таких руйнівних, як василіскова отрута речовин, і всіх їх небезпечно носити з собою. Але доведеться щось придумати, бо горокракс не розколоти, не розтрощити й не розбити. Треба зробити щось таке, щоб він не зміг магічно відновитися.
- А якщо ми навіть знищимо горокракс, - поцікавився Рон, - чому та частинка душі, що в ньому містилася, не зможе переселитися й далі існувати в чомусь іншому?
- Бо горокракс - це цілковита протилежність людині.
Помітивши, як спантеличено на неї дивляться Гаррі й Рон, Герміона квапливо пояснила:
- Роне, якби я взяла зараз меч і тебе ним простромила, я анітрохи не зашкодила б твоїй душі.
- Це мене страшенно втішило б, - пожартував Рон.
Гаррі засміявся.