- Невіле... що за виг... як?..

Однак Невіл уже помітив Рона з Герміоною й пригортав їх до себе, захоплено щось вигукуючи. Що довше дивився Гаррі на Невіла, то краще роздивлявся, в якому той кепському стані. Одне око розпухле й жовто-фіолетове, обличчя порізане, та й уся його занедбаність свідчила, що він зараз живе в суворих умовах. Та попри все, Невілове пом’яте лице світилося щастям, коли він випустив з обіймів Герміону і знову сказав:

- Я знав, що ви прийдете! Увесь час казав Шеймусові, що рано чи пізно так буде!

- Невіле, що з тобою?

- Що? Це? - Невіл недбало махнув головою, не надаючи великого значення своїм ранам. - Та то ще нічого. У Шеймуса гірше. Побачите. То що, гайда? О, - зиркнув він на Еберфорса, - Еб, там ще кілька людей на підході.

- Ще кілька? - лиховісно перепитав Еберфорс. - Як це зрозуміти, Лонґботоме? У нас комендантська година, і все село зачакловане «котячим концертом»!

- Я знаю, тому вони і роз’являться прямо в шинку, - сказав Невіл. - Просто відправте їх у тунель, коли вони прибудуть, добре? Дуже вам дякую.

Невіл подав руку Герміоні й допоміг їй вилізти на камін і зайти в тунель. Рон поліз наступний, а за ним і сам Невіл. Гаррі глянув на Еберфорса.

- Не знаю, як вам і дякувати. Ви вже двічі нас врятували.

- Тепер самі про себе дбайте, - буркнув Еберфорс. - Утретє я вже, мабуть, не врятую.

Гаррі видерся на камін і поліз в отвір за Аріаниним портретом. По той бік були гладенькі кам’яні східці. Схоже було, що цей перехід існує вже багато років. Зі стін звисали мідні ліхтарі, а ґрунтова долівка була тверда і втоптана. Вони йшли і їхні тіні пливли за ними по стінах, наче крила.

- Давно тут цей тунель? - поцікавився Рон на ходу. - Його ж немає на Карті Мародера, правда, Гаррі? Мені здавалося, що під школою було тільки сім переходів.

- Їх усі перекрили ще до початку навчального року, - повідомив Невіл. - Зараз туди потрапити неможливо, бо всі входи запечатано чарами, а на виходах чатують смертежери й дементори. - Він розвернувся й пішов спиною вперед, сяючи усмішкою й радіючи, що бачить друзів. - Але то таке... Краще скажіть - це правда? Що ви вдерлися в «Ґрінґотс»? І втекли на драконі? Усі тільки про це й говорять, Керроу недавно відлупцював Террі Бута, бо той під час вечері кричав про це на всю Велику залу!

- Так, це правда, - підтвердив Гаррі. Невіл радісно розреготався.

- А що ви зробили з драконом?

- Відпустили на волю, - відповів Рон. - Хоч Герміона хотіла залишити його своїм домашнім звірятком...

- Не перебільшуй, Роне...

- А що ви взагалі робили? Казали, Гаррі, що ти просто переховуєшся, але я так не думаю. Мабуть, ти таки щось задумав.

- Задумав, - погодився Гаррі, - але розкажи нам, Невіле, про Гоґвортс, ми ж нічого не знаємо.

- Тут було... ну, це вже геть не той Гоґвортс, - пояснив Невіл і усмішка зів’яла на його обличчі. - Ви чули щось про парочку Керроу?

- Про тих двох смертежерів, що тут викладають?

- Вони не тільки викладають, - уточнив Невіл. - Вони стежать за дисципліною. Їм, цим Керроу, подобається карати.

- Щось типу Амбриджки?

- Ні, вона проти них - лагідне курчатко. Усі викладачі, якщо ми чимось завинили, повинні відсилати нас до когось з Керроу. Але вони стараються цього не робити, якщо вдається. Викладачі їх ненавидять не менше, ніж ми.

- Той тип Амікус, викладає те, що колись називали «захист від темних мистецтв» - бо тепер це просто темні мистецтва. Ми маємо випробовувати закляття «Круціатус» на учнях, яким призначено покарання...

- Що?

Гаррі, Рон і Герміона вигукнули це разом, і їхні злиті воєдино голоси луною прокотилися тунелем.

- Ага, - сказав Невіл. - Так я, до речі, заробив оце, - показав він на особливо глибоку рану на щоці, - бо відмовився виконувати це закляття. А от декому це дуже подобається. Креб і Ґойл отримують море кайфу. Це, мабуть, уперше вони хоч щось роблять краще за інших.

- Алекта, Амікусова сестра, викладає маґлознавство, це тепер обов’язковий предмет. Ми мусимо слухати її базікання, що маґли схожі на тварин, що вони тупі й брудні, і що вони загнали чаклунів у схованки, бо жорстоко до них ставились, але тепер відновлюється природний порядок речей. А оце я заробив, - він показав іншу рану на обличчі, - коли поцікавився, скільки маґлівської крові у неї та її брата.

- Нічого собі, Невіле, - сторопів Рон, - може, іноді варто притримувати язика?

- Ви її просто не чули, - не погодився Невіл. - Ви б теж не стерпіли. Крім того, якщо не дозволяєш їм сісти собі на голову, то це дає надію усім. Я це помітив ще по тобі, Гаррі.

- Але ж вони тебе використовували як точила для ножів, - зіщулився Рон, коли вони проходили повз ліхтар, і Невілові страшні рани стало видно ще чіткіше.

Невіл знизав плечима.

- Нічого. Вони не хочуть проливати багато чистої крові, тому катують нас потроху, коли ми стаємо занадто язикаті, але все одно вбивати нас не збираються.

Гаррі навіть не знав, що гірше - страхіття, про які розповідав Невіл, чи його буденний тон.

- Справжня небезпека загрожує лише тим, чиї друзі або родичі завдають їм серйозного клопоту за межами школи. Ці учні стають заручниками. Старий Ксено Лавґуд забагато дозволяв собі в «Базікалі», і смертежери зняли Луну прямо з поїзда, коли вона поверталася додому на Різдво.

- Невіле, з нею все нормально, ми її бачили...

- Та я знаю, вона передала мені звістку.

Він витяг з кишені золоту монетку, і Гаррі впізнав у ній фальшивий ґалеон - один з тих, що ними Дамблдорова армія користувалася для обміну інформацією.

- Вони просто класні, - усміхнувся Невіл Герміоні. - Керроу так і не розкусили, як ми підтримуємо зв’язок, і це їх страшенно бісило. Раніше ми ночами прокрадалися надвір і залишали на мурах написи типу «Дамблдорова армія, оголошується набір». Снейп від цього просто казився.

- Раніше прокрадалися? - перепитав Гаррі, помітивши, що Невіл сказав це в минулому часі.

- Ну, з часом це стало складніше робити, - пояснив Невіл. - На Різдво ми втратили Луну, після Великодня не повернулася Джіні, а наша трійця була тут ніби лідерами. Керроу, здається, здогадувалися, що я багато до чого був причетний, тому почали серйозно мене діставати, а потім ще впіймали Майкла Корнера, коли він скидав ланцюги з першокласника, якого вони закували. Майкла дуже жорстоко катували. Багатьох це налякало.

- Не дивно, - пробурмотів Рон. Тунель тим часом пішов угору.

- Я ж не міг вимагати, щоб хтось ризикнув опинитися у Майкловій шкурі, тому ми всі ті наші вибрики припинили. Але боротися не перестали, пішли ніби як у підпілля. Проте кілька тижнів тому довелося й це припинити. Смертежери вирішили, що мене можна вгамувати одним-єдиним способом - і напали на мою бабусю.

- Вони що? - одночасно вигукнули Гаррі, Рон і Герміона.

- Еге ж, - зітхнув Невіл, важко дихаючи, бо підйом був доволі крутий, - ну, ви ж знаєте хід їхніх думок. У них непогано все виходило, поки вони викрадали дітей, щоб угамувати батьків, тому рано чи пізно дійшло б і до зворотного варіанту. Але так сталося, - повернувся він до друзів, і здивований Гаррі побачив усмішку на його обличчі, - що з бабусею вони трохи не розрахували своїх сил. Моя старенька жила сама-самісінька, тож вони, мабуть, подумали, що з нею впорається хто завгодно. Так чи так, - засміявся Невіл, - але Доліш і досі оклигує у Святого Мунґа, а бабуся десь ховається. Прислала мені листа, - він поляпав по нагрудній кишені мантії, - пише, що мною пишається, що я гідний син своїх батьків, і щоб я продовжував у тому ж дусі.

- Круто, - зрадів за нього Рон.

- Ага, - відповів щасливий Невіл. - Та коли вони збагнули, що мене вже нічим не стримати, то вирішили, що Гоґвортс може взагалі обійтися без мене. Не знаю, вбити вони мене хотіли чи кинути в Азкабан, але я зрозумів, що пора зникати.

- Але ж, - геть розгубився Рон, - хіба... хіба ми зараз ідемо не у Гоґвортс?

- А куди ж, - сказав Невіл. - Самі побачите. Вже прийшли.