– А! Він іще попереду?

– Звичайно, – засміялась Анніта, – звичайно. Ходімо! Чого стоїш?

Ми зайшли в під’їзд, піднялися на пару поверхів і зупинились.

– Я хочу зав’язати тобі очі, – мовила вона.

– Та добре, – погодивсь я, хоч мене почало трохи тіпати. Зовні це було непомітно, та якби хто міг зазирнути всередину, то неодмінно побачив би рух усіх моїх поршнів, усіх механізмів, що відповідають за страх. «Зараз, – думав я, – зайду туди із зав’язаними очима, мене роздягнуть, потім розв’яжуть очі, а там сидітиме її чоловік, який передумав, або хтось із його людей… І мене поріжуть на шматочки…»

Анніта дістала із сумочки шовкову хустину й зав’язала мені очі.

– Темно, – сказав я.

Вона тільки засміялась. Я зовсім нічого не бачив, навіть контурів речей. Було чути, як клацнув замок вхідних дверей. Мене взяли за руку й завели всередину. Я спіткнувся об поріг.

– Обережно, не покалічся! Мені це зараз ні до чого.

– Зараз? А потім? – сміючися, спитав я.

– Потім буде потім. Роззувайся, – сказала вона й посадила мене на крісло.

Я намацав шнурівки на позичених «козаках» і сяк-так упорався з ними. Анніта взяла мене за руку й провела, як я зрозумів, в іншу кімнату. Темінь роз’їдала мені очі. А запах жінки роз’їдав мої бажання. Мені хотілося зірвати цю шовкову хустину з очей, зірвати з неї одяг, упасти з нею у прірву й пробути там хоч кілька годин, а потім ще кілька. Нарешті мене посадили. Доволі зручно. Я чув її кроки. Вона стала позаду мене й розв’язала хустину одним доторком руки. Я кліпнув пару разів очима – переді мною зринув столик із пляшкою червоного сухого та фруктами. Усе це освітлювали великі свічки.

Чувака зі слабкими нервами загальна картина вже давно вбила б своєю відкритістю й таємничістю водночас. Анніта знов обійшла мене й тепер стояла прямо переді мною. Я глянув на неї. З глибокого вирізу сукні було видно груди. Вона босоніж стояла на одній із білих шкур, якими була закидана вся підлога.

– Виглядає смачно, – сказав я, дивлячися на неї.

– Бери й відкорковуй, – відповіла вона, але не зробила ні кроку, щоб пропустити мене до пляшки вина.

Я підвівся, обняв її рукою і взяв пляшку. Вона розвернулася й узяла два келихи. Я налив вина. Наші тіла були майже впритул одне від одного. Серця калатали так сильно, що здавалося, вони б’ються одне об одне крізь груди. Ми мовчали. В одній руці я тримав келих, в іншій пляшку. Цієї миті мені кортіло тільки жити. Я забув про Льоху-Шалапута й про все, що ми з ним затіяли. Вино й запах Анніти – зараз тільки це керувало мною. І я підлягав їхнім чарам і владі. Ми підняли келихи, випили.

Анніта пішла увімкнути програвач. Я сів на диван. Мій погляд упав на віддалену спальню з чудовим двомісним ліжком. Заграв французький шансон. Співала Патрисія Каас. Було таке відчуття, що ця жінка знає про мене більше, ніж я про неї, і що це їй треба зі мною переспати. Тоді я поставив келих на стіл і підійшов до неї. Ми почали танцювати, не надто потрапляючи в ритми музики. Музика звучала всередині нас. Анніта поводилася геть розкуто – то вигиналася назад, підкреслюючи цим свої груди, то притискалася до мене. Від цих рухів можна було здуріти. Ми кружляли в танці. Коли мені на очі потрапляли вікна, я враз згадував про Льоху-Шалапута. Але нікого не було.

Тіло Анніти пашіло. Дихала вона важко. Я був майже в такому самому стані. Коли закінчилася пісня, ми сіли на диван. Випили раз, другий. Я поклав їй руку на ніжку й зазирнув у очі. Вона підсунулася до мене. Я ніжно взяв її за підборіддя й поцілував у губи. Вони були пухкенькі й дуже привабливі. Та на смак вони виявилися ще кращими. Я не міг від неї відірватися. До того ж вона б мені цього й не дозволила. З першим доторком ця жінка випивала мої соки без докорів сумління. Вона не хотіла лишати мене нікому. Я був тільки її. І коли я вже хотів узяти її на руки й віднести в спальню на ліжко, вона підвелась і сказала:

– Я зараз прийду.

– Я буду скучати, – сказав я. Чогось тупішого годі було й вигадати.

– Ти й не помітиш моєї відсутності, – прошепотіла Анніта.

Я чекав побачити її в провокативному халатику, у дорогій білизні чи ще в якомусь жіночому сексуальному лахмітті, назви якому не знає жоден нормальний чоловік. Та вона вийшла до мене в найкращому костюмі від найкращого дизайнера – у костюмі Єви. Анніта зупинилась у дверях ванної. Одна її ніжка стояла рівно, іншою вона ніби зіп’ялася на пальчики так, що всі м’язи на ній напружилися. Це справляло враження. Вона була просто неперевершена. Осина талія. Животик. Груди. Я підвівся й скинув із себе на підлогу піджак. Сорочку я зірвав. Ґудзики повідлітали на білі шкури. Вона зробила пару кроків у мій бік. Я підійшов і палко її поцілував. Вона обвивала мене ніжкою. Я взяв її на руки. Анніта охопила моє тіло двома ніжками. Ні я, ні вона не жаліли одне одного, п’ючи всі води наших внутрішніх рік.

Пристрасть, здавалося, була поза межами реальності. Та ми й самі були поза межами реальності. Ми були у вогні. Ми горіли разом. Нам здавалося, що пекло перемістилось у рай, а ми перебуваємо там у самісінькому центрі. Ми впали на підлогу, ніжились і насолоджувалися. Піт котився з нас градом. Кінчики її гострих нігтів впивалися мені у спину. Мене проймав дріж. І моє розпашіле тіло отримувало від цього насолоду. Та ось вона востаннє вп’ялась у мене нігтями… Ми впали в прірву спокою.

Ми пролежали мовчки хвилин із десять, аж поки наше важке дихання не стало нагадувати розмірене коливання хвиль океану. Вона навіщось крутила моє вухо, я гладив її спинку. Потім вона поцілувала мене, підвелась і пішла у ванну. А я так і лежав на білій шкурі. Лежав і думав… чиї це шкури? На шкури білих ведмедів вони не дуже схожі… Хоч я міг і помилятись.

Вона вийшла з ванної в шовковому червоному халатику. Сіла на диван, узяла келих. А я й досі був голий. Однак підійшов і налив нам вина. Коли я сів поряд з нею, вона сказала:

– І що ж ти за чоловік такий?

– Тобто?

– Я вже й не пам’ятаю, коли останній раз отримувала таку насолоду… Чоловік, що був зі мною, роздягнувся на час сексу… на кілька хвилин… А добивався мене два місяці. А ти тут сидиш зі мною голий, п’єш вино. Хоч ми з тобою знайомі лише два дні. Я втомилась…

– Ти диво. Поряд із тобою не можна бути байдужим.

– Диво – це ти, Ігорю, – сказала вона й сіла мені на руки.

Якийсь час ми смакували вино. Потім я, прихопивши джинси, пішов у ванну кімнату прийняти душ. Коли повернувся, годинник показував другу тридцять.

– У мене скоро потяг, – сказав я.

– Прикро, – тихо мовила Анніта.

– Прикро, – повторив я.

– Хочеш, я тебе проведу?

– Не думаю, що це гарна ідея. Довгі прощання ще нікому не йшли на користь. Я буду їхати, Анніто, – сказав я й сів біля її ніг.

– Їдь, – сказала вона й поклала свої ніжки мені на плечі.

Якийсь час ми сиділи мовчки. Вона на дивані, я на підлозі. Ми дивились одне на одного. І тоді в мене виникло таке відчуття, що не тільки я маю таємниці, а й ця жінка щось від мене приховує. Я одягнув свою сорочку без ґудзиків, міцно поцілував Анніту, узяв піджак і рушив до дверей. Зачиняючи двері, я почув її «до зустрічі». Я вийшов мовчки. На вулиці спіймав машину й поїхав додому.

29

Наступного дня я був задоволений, Шалапут – ні. Ми сиділи в пабі. Фотографій із моєї ночі з Аннітою Льоха не зробив. Він помітно нервував.

– Що тепер буде, Утко?

– Може, скажемо тому бізнесмену правду. Скажемо, що я переспав з його дружиною й що вона нарешті отримала насолоду.

– Це не смішно!

– Так я не жартую… Коли він почне з нею сваритися, вона й сама скаже йому правду… але з докором.

– З яким докором? – здивувався Льоха.

– Що вона нарешті отримала насолоду, а з ним у неї ніколи цього не було.

– Ні! Це погана ідея. Думай далі… Треба, щоб ти ще раз приїхав у Харків, – сказав він. – Вона в тебе на гачку… Скажеш, що приїхав заради неї. І вона знов твоя. Тільки на цей раз я поставлю сотню камер відеоспостереження.