Після відвідин туалетів людям легко. Generalization.
Подивившись на ч/б фотку Скандинавської Квітки, Чорнявка сказала:
Снуррі Стурлсон.
Дожилися! Кажу Чорявці, поклавши слухавку. Журналісти беруть інтервю в журналістів. Дєвочка мені така звонила, з білявим голосом...
Чорнявка сміється і йде на кухню робити інґаляцію. По хаті мали б розповзатися аромати евкаліпту і ментолу, та от біда, мені з дитинства бракло нюху.
Знаєш, кричу їй до кухні, я ж ненавиджу давати інтервю! Так туплю жахливо в усній формі!
Вона сміється, але я того не бачу (вона в кухні) і не чую (волає музика зі збірки Однієї дівчинки).
«Журналати. Апокрифічні тексти ордену журналітів». Пишу на дебільному жовтому зошиті.
Тьху ти...
В мене довгі нігті. Один із них надщерблений. В наркомана з кіна «Реквієм за мрією» нігті були білі й пещені. Американське попадалово. Ненавиджу кіно. А завтра мене тероризуватиме журналістка якраз із приводу моєї останньої (концептуальної, бля) ролі. Сказати їй, що все брехня?
Friction. Не точіть ножі в мене невротична реакція. Рідко трахаюся. (А іншим важко ще, коли пінопластом по шклу... Ха-ха).
30.09.02.
Останній день вагітності квиткової. Завтра в силу ввійде новий місяць, молодий і безрогий, а вже потім обросте. Сто видів місяців вибирай. Для тебе вони всі навіть іншим боком пообертаються, кохана. Сядуть тобі на плечі і тихо світитимуть золотом, а ти навіть не обернешся. Як тоді, на пристані. Я даремно кликав тебе ти все бігла й бігла, навперейми диким гускам у бузковому світлі.
4.10.02
(Наступного дня твоє волосся чіплятиметься до пальців).
Ти тягнеш мене в оперу, на Пуччіні, мені ж хочеться одного: трахати тебе і трахати. Трахати.
5.10.02
Всю ніч мені без перестанку снились груповухи. Я зі шкіри пнувся, аби в них взяти участь, та якась худоба ввесь час мені перешкоджала. (Витягаю її волосся з рота). Просто ледь не згоріли до тла всі мої чоловічі переваги. А ти, курво, спала. Тобі то було десь. Певно, дивилася вві сні змодернені постановки класиків під пильним оком якого-небудь Некрошіуса. (Жолдак тебе не пре). Уві сні я почергово збирався виграти кілька своїх колишніх коханок (які, на відміну від тебе, аж пищали, щоб залізти мені в штані). Якась траплялася лажа. Просинаюся з велетенськими очима і членом. Ранкова ерекція: руки на поясі, ноги на ширені плечей. Раз-два, раз-два... Ти щось типу посміхаєшся. Починаю тебе облизувати. Геть по-тихеньку, не нависаючи. Рука повзе (от бовдур!) відразу до грудей, а відтак усе нижче, прямісінько до сонного тепла між твоїх ніг. Раптом ти переймаєш мою руку й прибиваєш її долонею трохи вище своїх грудей. Я зітхаю і щось невдоволено бурмочу. Ти байдуже засинаєш назад. Намагаюся щось пояснити своєму відстовбурченому упирю. Той глумливо зизить на мене з-під ковдри. «Мучусь, караюся...» От холєра, та вже ж майже десята ранку, вставай!!!!!! Ну, не десята, а півсьома, але яка різниця. Дзвонить телефон (ага! От зараз ти прокинешся!) Домовляюся про якусь зустріч, відтак натхненно тобі про неї розказую... хуй. Тобто, нічого. Плюю на все, намагаюся заснути. За якийсь час (о диво!) відчуваю на собі твою руку і ногу. Ага!!! Впіймалась, пташечко. Починаю тебе мняцкати, лизати, цілувати, ссати, нюхати, покусувати, дряпати. Ти не проти. Тільки кажеш, сонно посміхаючись:
Youre a sexy beast...
Am I so fat? Питаю, згадуючи однойменну англійську стрічку. А відтак додаю попсове:
Its you who makes me be that way...
За хвилю тебе клинить панічний жах завагітнення тягнешся за презервативом. Я зітхаю. Дуже мені самому ті діти потрібні...
Take your rain coat!
Ги-ги-ги... ОК, крихітко, давай стрибай... Ти видряпуєшся на мене, смачно цілуєш, і запихаєш в себе мій вимучений очікуванням шматок плоті. Тихенько стогнеш, притискаєшся якнайближче. Я обережно рухаюся до тебе. Вгору і вгору, усе щільніше. Час від часу ти кажеш:
Slowly...
Тоді я зупиняюся, щоб послухати твій найтихіший подих. Все те диво відбивається в екрані зламаного телевізора.
Live porno... Кажеш ти. А я думаю, що це просто жива й пульсуюча краса. Пульсації наростають, ти дихаєш все важче, я щосили намагаюся думати про основні принципи структуралізму (ну не задачі ж мені розвязувати, щоб не кінчити скорше за тебе!), ти випускаєш кігтики мені у плечі, ти протяжно стогнеш (а чо тихше, ніж завжди?..), твоє тіло мякне. Є! Я також кінчив.
Наше житло скидається на берлогу наркоманів. Чи, в ліпшому випадку, задрочених хакерів. На мирному запилюженому й засміченому тлі живописно розкинулись обгортки від презервативів, зібганий одяг, різнобарвна білизна, нашийник, припертий тобою зі Стокгольмівського паті (до речі, ми його ще на тобі не спробували вістрями досподу), твої квитки назад, шклянки й філіжанки, годинники і телефони, книжки і диски. В кухню ліпше взагалі не заходити. Там страшно. Підсвідомо сумую за домогосподаркою. Ти лінива аж до крику, інтелектуалка бісова. От зараз, наприклад, ми сидимо з тобою в різних (але однаково засраних) кімнатах, кожен за своїм ноут-буком (твій крутий, і ти на нього гониш, мій старенький, і я на нього молюся), цоркаємо клавішами. Дай Боже здоровля твоїй організації ти вибиваєш черговий проект на Україні. Я ще хлопець-молодець (в сенсі, молодший за тебе. Скільки там, 6 років різниці?) ще собі навчаюся в універі. Я бідний, як церковний пацюк, але «красивий і гордий», як каже моя подруга Леся. Типу перспективний письменник молодий. «Да, только некоториє могут аставацца пєрспєктівнимі до канца жизні...» каже мій не-друг Діма. Та ні, не недруг він мені, а так, колишній приятель. Навіть хлопець, можна сказати, колишній (то я колись сумнівався щодо своєї гетеросексуальної доцільності...)
Ми пємо каву з лімовим соком. Серед ночі. Темно-сірої. З лімами. Зеленими. Або із згущеним молоком, яке ти, Скандинавська Квітко, ненавидиш. Але тебе вже нема. З цього ранку. З шостої години. Холодно. Досипаю свої дві години у рожевих вовняних шкарпетках. Будильник поламано. Як не провтикати пари там же дощ. Хтось скрикує в мому сні. Дзвінок у двері. Ще раз. Прийшли з військомату. Я тут не живу. Нема тут того прізвища. Тута інші люди живуть. Вибачаю. Йду досипати.
09 вже 10.02 р.Б.
Чи то всім людям в головах щось грає? Слава Богу, іноді в хаті маєш дивовижно схожу музику, розтиражовану і нагнану на компакт-диски. Так і тепер, «Its time to decide, its time to go...», ставлю Бреґовіча. Дивна кіноманська (чи то пак, ксенофобська, тьху, кінофобська) круговерть. Картинки з Лінча, слова з Кустуріци. Плакати загноєними очима. Обома відразу. Чи по черзі, від відрази. Але відрази, любої спадкоємиці будь-якого блядства, її-то якраз і нема! Веселіться і радуйтесь, яйцеклітини, ви не отримали сперматозоїдів, так вам і треба! Тебе вперше не зраджено, Скандинавська Квітко, вперше не трахнуто якусь першу-ліпшу особу по твоєму відїзді, хоч як мені того хотілося! Аж зуби зводило, як у тому анекдоті, то й артикулювалося погано. Невідтрахана особа дико висадилась:
Ето у меня такоє пєрвий раз...
Мною їй прочесано якусь таку шизофренно-шафранову політику, що аж мій власний язик топорищився і вислизав (навіть від орального сексу вдалося утриматися!)
Ну давай я здєлаю тєбє пріятное!
Нє, вона, ти знаєш, не така уже й погана. Особливо, як, заплющивши очі, запускати їй пальці в волосся, і забувати про його колір. Цілувати шию, вуха, очі... За статурою вона, ти знаєш, десь така, як ти. Тобто, він. Льоша його звуть. Льо-ша. Бе... Чому таке ґумове чвакаюче імя? Не буду його так називати, якщо іще побачимося, звісно. Привіз мене додому глупої ночі. Я вже було налаштувалась поспати в його тепленькому особнячку під самим дахом, і до універу звідти ближче, а він:
Ну што, будєм тєбя дамой атвазіть?
Е... кажу протяжно.
А какіє моґут бить варіанти, да? Цілком неправильно трактує він моє «Е...»
Мене кавалок глюкаманить після Лінчівського драйву і недосипу попередніх ночей. Намагаюся щось проартикулювати стосовно побачених (і зниклих) постатей у нього в дворі, співаю в голові барижну пісеньку про дома ждьот халодная пастєль, кліпаю їй чітко в такт не доходить йому. Чьось у людей, ти знаєш, так заведено: вже як не даєш їм пизди, вони не дають тобі притулку. О, дивна полісемантика виразу «дати пизди»! Мною малось на увазі стовідсоткове й безкомпромісне проникнення чоловічих зовнішніх статевих органів в аналогійні жіночі, а не нанесення тілесних пошкоджень різного ступеню важкості. І ЧОГО ВСІ ЛЮДИ ХОЧУТЬ ТРАХАТИСЯ?!! лір. підступ. Але повернемось до виразу «дати пизди». Якщо в ході статевого акту саме чоловічий статевий орган проникає в жіночий, тобто поглинається останнім, а не навпаки, ми натикаємоось (о, іще одне жіноче слово!) на деякий нонсенс. «Поглинається» син. «вбирається», «забирається». Отже, ніяка пизда нікуди там не дається. А дається хуй. Причім дається жваво і охоче, як товар зі стенду «Все по 50 коп». А нащо нам таке добро? Чого, питається, пхати в себе, що не впало? Але навіть не з огляду на всі перераховані філософсько-граматичні чинники я сказала «ні». І не «НІ, блядьйобтвоюмать!!!!» істеричне, а цілком виважене і, як не крути, мистецько оббріхане і майстерно розігране «ні» сексуальної, як ти мене кличеш, потвори. Бо, може, Скандинавська Квітко, я ото... люблю тебе. Хоча ступінь нетрахання з лівотою не завжди тотожний силі кохання...