10.09.02.

Без тебе. День №3. Дуже вдалий день.

У мене подерті нігті і такий самий мозок. Хо-хо!

Любий, любий, любий... (Це я не тобі). Ну якого рожна ти щось там намагаєшся сказати про свої почуття, хе-хе, до мене? Та ж я сука-одиначка, я мастурбую власні мізки і почуваюся абсолютно задоволеною. Принаймні, не відчуваю себе винною в тому, що краду чиєсь життя, змушуючи проживати моє. І навпаки, ти знаєш. Тому давай краще просто попємо пива й попатякаємоо про друзів.

Життя моє, прекрасна зрадлива коханко, з кожним днем ти все більше норовиш покинути мене, а я, дурень, ще палкіше віддаюся тобі, звикаю до тебе, як до старої канапи, дивуюсь тобі, як побаченому з-під води сонцю.

13-те, пятниця.

День як день. Щасливіший за добрячий кавалок інших днів. Чого всі достьобуються до Пятниці Тринадцятого? Я, скажімо, сьогодні взнаю, що мене зараховано до маґістратури, до мене повертаєшся ти і печеш млинці, і багато не пиздиш, поки я їм. Коротше, ідеальне життя і помитий посуд. Ти палахкотиш вродою, як аґонізуюче літо, до того ж у тебе шмарки, ти трохи кашляєш і пєш зелений сиропчик. Абсент. Qui est absent? Хард-кор власного споживання. Докторе, ви де?!!

15.09.02.

Все, як завжди. З року в рік. Елевсинські містерії. Пошук місця для ночі, йду першим туманною доріжкою, позаду мені дивляться в спину. Вони мають мені вірити, я маю вірити Богові. Я вірю, і він не прокидує мене. Ми знаходимо місце для ночі, ми втекли від бурі, ми здатні чути свої голоси в густих завісах туману, ми кричимо: «О-го-го-го-го!!! Гор-ри!!!» Ми вітаємо першородну стихію, ми вийдемо до моря на тридцятий день. Ми торкнемося його на сорок восьмий.

Хороший хлопчик. Чоловік коханки мого найліпшого друга. Сам себе називає Хтивою потворкою. Так, геть милий. Вони з дружиною по черзі закохуються в мене, так, ніби пробивають, гей я чи ні. Бачу його вперше, приводжу додому, ми стібемося з журналу «Еґо». От де справжні підари. Ґламурррні, як любив казати мій колишній коханець, ображений просунутий журналіст. А тепер моя домогосподарка дістає мене тим, що я не виглядаю «ґламурно». Та пішов ти, домогосподарка. Сиди втикай у свою кулінарну книгу. «Я особистість!» кажеш. Кілька днів тому кричав: «Я не мясо!» Теж мені, спокуса для веґетаріанця. Тебе ж і справді хочеться прокусити щонайменше в трьох місцях, щоб забили фонтани. До смерті забили. Від тебе пахне сексом, але ж то пахне мій секрет. Секрет у сенсі фізіологічному. Все лише з підручників, щоб далеко не ходити. Не вдивляйтеся сюди. Слово «інтерпретація» нагадує швидше «трепанацію», аніж «мастурбацію». Люди, люди, люди... ви такі смішнючі.

Я знову слухаю Іґґі Попа й ставлю мате на лист від Скандинавської Квітки. Навіть не на лист, а так, на перелік для супермаркету. Що купити до вечері, і що де лежить. Записка простим олівцем. Простий день простого перетворення. Just a perfect day, осанна.

Той хлопчик, коханець моєї дружини, в нього із його бой-френдом хобі: красти звідусіль чайні ложечки. (Моя чайна ложечка в даний момент пахне вареними яйцями).

Якось ми сиділи в нашому улюбленому кафе біля Академії. Ми там пари прогулюємо. Мій хлопець якраз відїздив у Канаду потрібно взяти ложечку. Але ж то наше улюблене кафе! Ми пішли тоді в їдальню академії, взяли звідти жлобську ложечку, і підсунули її замість тієї...

Провівши вечір в моєму помешканні, ми проводили знайомих дівчат до хати.

Ну, все, я на метро, - він простягнув мені руку. В ній було щось холодне й металеве. Я швидко відняв свою руку. Але він схопив її знов, і тоді в моїй долоні зявилася моя чайна ложечка.

* * *

Як він мене бісить. Як він мене бісить.

Як він мене бісить. Як він мене бісить.

Як він мене бісить. Як він мене бісить.

Як він мене бісить. Як він мене бісить.

Навіть іще більше. Він сидить на кухні й терендить по телефону ось уже другу годину. Різновсіляким людям, своїм дурнувато-радісним голосом. Нескінченні ритуали пустопорожності. Я отримую рахунки. Але то хуйня. Мені мають дзвонити про роботу. Але й то хуйня. Хуйня. ХУЙНЯ. Як він мене бісить.

Створює вигляд, що займається чимось, сам намагається цьому повірити. Я тихо й злостиво плачу, бо сам знаю, як воно. Чи знаєш ти про це, о Скандинавська Квітко? В його нікчемності я бачу свою власну, від його жалюгідності тхне моєю власною. Ось від чого мене вивертає, ось чому він мене бісить. Слина по хаті. Ясно-зелена отрута. Хто з нас толерантніший, і хто з нас вистоїть?

17.09.02.

Глупа ніч. Я доїла шмат чорного хліба. Я не розумію, чи хочуть очі спати. Ти вже давно... А чим же ще тобі займатися, чорт забирай? Там, бляха, осінь починається. Вкотре, вкотре, вкотре... Ми з Лесею гуляли шмаркатим містом, попиваючи айран-какао-морозиво-зелений чай, ми дивилися французькі фільми, ми сиділи за мішковинними столиками в т.зв. літературному кафе, куди, крім нас, поприпиралися ще й усілякі поп-звйозди.

Дєвчьонкі, я Вакарчука абслуживаю!!! Раптом орґазмувала перед нами молоденька офіціянточка.

Ага, я його добре знаю... пробасила Леся (обличчя дівчинки поволі вигиналось у зворотній від посмішки бік), - Він гівнюк, тож обслужіть його якомога паскудніше.

Офіціянтку здуло. Шкода малу, так душу хтіла нам відкрити, а тут такі дві злючі суки... Лишу їй чайові після свого Ґреммі.

Говоримо з Лесею про тебе, Скандинавська Квітко, і про мого домогосподаря. Він же її колишній коханець. Вона, як і я, радила йому знайти собі багату жирну бабу, трахати її і жити собі спокійненько. Певно, також ображався.

Та, каже Леся, він, скільки його памятаю, перебуває в стані пошуку роботи... Попроси його, принаймні, про це не говорити. Його дівчина, Олена, як вона бідна витримує? Крутиться, працює, а він так, ввечері прийде, потрахає, і всьо... А що він, за великим рахунком, ще вміє?

Вміє, Лесю, він ще й їсти готувати. Прибирати вміє. Ходити в ощадкасу. Та й дівчину його зовсім не Оленою звати... А щодо «потрахає», то він у мене чудовий спец із орального сексу. Ми не трахаємось, і о диво! це мене влаштовує. Маю собі вдома хазяйновиту фотомодельку з величезним членом. Членом для краси.

17.09.02. Істино йобнутий день.

Зберігаю тут мову та пунктуацію ориґіналу:

«Только что прочитал тобою писанное вот уже несколько месяцев. Мне понравилось. Если говорить о творчестве. В остальном, наверное, это нормально. Думаю, что мне нужно идти. Вероятно, что-то происходит со сценарием. Я не планировал быть рядом с неуравновешенной и не зрелой особой. Ты сама-то знаешь, чего ты хочешь? Что представляет из себя твои желания? Хотя, нетрудно догадатся. Ты хочешь жить просто своей жизнью: встречаться с друзьями, любить Генри, писать вечерами, есть черный хлеб, чистить зубы с утра, до того момента, пока я не поднялся с постели (проехали), пить кофе без сахара, забивать на все мысли о деньгах и достатке, принимать меня за Домохозяйку-Посудомойщика-Мясо-Ах, а как он отсасывает!!! (он был одаренным мальчиком вобщем) и Бог его знает еще что. Я не претендую на роль талантливого, гениального человека. А хер его знает на какую роль я вообще претендую. Мне пока что это самому не известно. В общем, я не могу себя назвать удавшимся или выдающимся, а другие тем более. В любом случае, мне было хорошо с тобой.

БОГЕГОЗНАЕТКТО»

Така от хуйня, малята. Найсмішніше те, що він не пішов. Ні, чому, він ішов, але то була action inachevéeе. Недоконана дія по-нашому. Та й по-вашому теж. От що б ви робили, вертаючи пізно ввечері до хати, мислячи про гаряче їдло й гарне тіло, що певно там на вас чекають, і раптом зустрічаєте це омріяне тіло із наплічником і набитими пластиковими пакетами? (Їдла теплого, логічно, теж уже катма).

Ти куди? Посміхаюся і беру його за руку. Ану пішли-пішли... Тягну в бік підїзду. Стоїть, як вкопаний. «Сумний», думаю я, і мені раптом теж стає сумно. Особливо від вигляду целофанових пакетів із пожмаканим одягом.

Ні, я вирішив піти. Певно, ти стомилась від наших стосунків.