— А чи знає Мазур, що з його мамою така біда?
— Ви маєте на увазі її закляклі руки?
— Так.
— Знає і, як каже Френк Фебер, віднині мій кращий приятель — ноу проблем! Ми зв’язалися з відомим американським лікарем австрійського походження. У його практиці такі випадки траплялися. Він обіцяє зняти цей шок…
— Яким чином?
— Оце вже секрет, пане Демчук… Його знають тільки професор, Микола Мазур і я…
ЕПІЛОГ
Осінній вітер рвав поли плащів і сік в обличчя. Враження було таке, ніби поряд з аеропортом «Бориспіль» несподівано з’явилося море, і холодний вітер, піднімаючи з його поверхні крижинки і крапельки води, сипле їх на асфальт, на клумби, на саме летовище.
Капітан Дубль помітно хвилювався. Хвилювався і сержант Ягідка, набиваючи тютюном козацьку люльку, яку йому як український сувенір привіз у подарунок капітан Дубль.
Важкий «Боїнг», сідаючи, здалеку нагадував величезну гуску, начинену шротом, яка змушена приземлитися, так і не дотягши до водного плеса.
Микола Мазур вийшов одним із перших. На прохання генерала Ситорчука його пропустили через депутатську кімнату і зустріли прямо тут, на летовищі. Капітан Дубль міцно потис йому руку, пан Демчук обійняв і вони розцілувалися, як давні знайомі…
Поруч з Мазуром дріботів на холоді маленький, висушений вітрами і часом чоловічок, і якби не валіза, що здавалася більша за хазяїна, вітер, мабуть, підняв би його і тоді, вважай, пропало б усе пропадом.
— Знайомтесь, — сказав Микола Мазур. — Професор Моріс фон Ланц…
— О, — похитав головою професор. — Можна без «фон». Просто, Моріс Ланц. Маю честь.
— З приїздом, пане професоре. Ми так вас чекали, — мовив пан Демчук. — Соромно зізнатися, але у нас цієї хвороби лікарі не лікують.
— То все дуже просто: як кажуть у народі — клин клином вибивають. Усе геніальне — просте…
— Ви добре розмовляєте українською мовою.
— О, ви мені кажете комплімент… Я народився в Австрії. Там багато українців… Національний герой Австрії — українець… Кульчицький…
Капітан Дубль признався собі, що вперше про це чує.
— Я виїхав до Америки під час великої світової війни… Я не міг пережити окупації Австрії…
Ми виїхали з дружиною… У мене дружина є українка…
— То ви наш? — посміхнувся пан Демчук.
— Так, я є ваш. Мене та хвороба дуже зацікавила. У вас в Україні кажуть: напав правець, відібрало мову, відібрало руку, відібрало ногу. То є шок… То є переляк… То є небезпечно… Але то не є невиліковно… Я вивчив природу шоку… І то є делікатний момент… Ви мене розумієте? То є дуже делікатний момент… Для американців то не є проблема… Для українців — то є проблема… Українська ментальність. Українська природна сором’язливість. То є проблема…
Усі інтелігентно мовчали, терпеливо вислуховуючи чи не першу медичну лекцію у депутатській кімнаті міжнародного летовища «Бориспіль».
— Тепер, — вів далі професор, — справа за делікатністю…
Хтось із Міністерства охорони здоров’я, здається, один з начальників управління, запропонував Морісу Ланцу присісти. Той відмовився, пославшись на те, що сидів більше десяти годин у повітрі…
— Чи є які від того ліки, пане професоре? — подав голос і другий представник Міністерства охорони здоров’я. На зустріч з професором Морісом фон Ланцом вони прибули цілим колективом.
— Ліки є, — посміхнувся сухенько фон Ланц у сиву-сиву борідку. — Природа. І цю хворобу лікуватиму не я… Її лікуватиме ось хто! — він, намагаючись дотягтися до плеча Мазура, поплескав його по руці трохи вище ліктя. — Він має воскреснути з мертвих. Перед очима мами. Але в нього не є стільки мужності… Але він збереться… Чи не так, Миколо? Тепер усе в твоїх руках, як кажуть в Україні… Ти мене зрозумів?
— Так, пане Моріс…
— Тоді все о’кей, як кажуть американці англійською мовою! Поїхали!
Кортеж із трьох автомашин вирушив убік Києва…
Рівно через день після того, як операція воскресіння минула щасливо, капітан Дубль зустрівся з приватним сищиком Кублеєм. їх шляхи знову пересіклися…
— Шерше ля фам? — спитав капітан Дубль.
— Шерше ля фам, — відповів сищик Кублей.
— Можете поділитися секретом. Боюсь, ми знову розслідуємо одну й ту ж справу…
— Боюсь і я, капітане. Але хто не ризикує, той не п’є шампанського. Як там вродлива мамочка Лідія Андріївна?.. Зустріла сина з того світу?
— Звичайно, Кублею!
— І як? Якщо це не секрет капітана Дубля?
— Це секрет професора пана Моріса фон Ланца.
— І в чому він полягає? Ви можете просвітити представника мас?
— Все геніальне у простоті. Клин клином вибивають.
— Хотів би я бути тим клином…
— Боюсь, Кублею, клином буде хтось інший…
— І все-таки?!
— Фон Ланц роздягнув, як ви кажете, мамань до одягу Єви. І попросив її зовсім розслабитися, а коли із-за ширми, за якою переодягаються, вийшов не професор Моріс фон Ланц, а її син, як воскреслий із мертвих, вона зойкнула і, як ви здогадались, прикрила свою святість руками…
— Отже, вона мала тепер чим його обійняти? Не те слово, Кублею. Не те слово…
— А яке ж?
— Воно ще в літературі не знайдене…
— Хепі-енд?
— Хепі-енд!
