Коли Гаррі поставив перед своїм начальником склянку, вона одразу щезла в його величезній волохатій руці із засуканим рукавом.

У поліцейському управлінні Френка Фебера підлеглі хоч і називали позаочі «Два Фе», але любили. Цей могутній здоровань, волохаті груди якого аж пашіли здоров’ям і силою, завжди мило посміхався у свої акуратно підстрижені пшеничні вуса і дивився на співрозмовника навдивовижу темно-синіми очима, майже ніколи не кліпаючи. Сержант Гаррі Стреснер — середнього зросту, не позбавлений почуття гумору, як і більшість американців, був улюбленцем не тільки начальника поліції, а й всього поліційного управління.

Капітан Дубль у супроводі Дем’яна Демчука піднявся сходами і, помітивши начальника за скляною перегородкою, дещо розгубився, не знаючи, чи то стукати в скляні двері з табличкою, чи просто відчиняти. Лейтенант Джеймс Коллінз, який щойно зробив перший ковток, щоб запити трохи засолодкий, як для нього, шматок торту, поставив склянку і з його уст ледь не вилетіло звичне: «Якого чорта!» Але Френк Фебер, застережливо піднявши могутню руку, вчасно зупинив його.

— Кемаль, — гукнув він і наказав Стреснеру подати для новоприбулих ще дві склянки і по порції торту. Капітан спочатку відмовився, але, помітивши посічені горішки на шарі крему і желе, передумав відмовлятися так поспішно. Що-що, а горіхи він любив у будь-якому вигляді.

— Ми вас чекали, капітане! — дружелюбно посміхнувся Фебер, міцно потискуючи через стіл по черзі гостям руки. — Ми працювали з німцями, французами, канадцями, колумбійцями… З ким ще працювали, Гаррі? — звернувся він до сержанта.

— З італійцями, китайцями і цілою армією дам, — посміхнувся Гаррі.

Френк мотнув рудою головою, що міцно сиділа на бичачій шиї, і додав, показавши на сержанта:

— Це наш поліцейський Марк Твен. Так, ми працювали з багатьма, але з українцями не працювали.

— Боюсь, Френку, — як до давнього знайомого, заговорив капітан Дубль, називаючи начальника поліції на ім’я, бо чув, що така манера імпонує багатьом американцям, і не помилився.

— О’кей, Алекс! — перебив той, простягаючи капітану на знак приязні руку. — О’кей, Алекс!

— Боюсь, Френку, — повів капітан Дубль далі, — спостерігаються деякі віяння з Афганістану через Європу в Америку.

— Є щось конкретне, сер? — втрутився в розмову лейтенант Коллінз.

— Так, є! — спокійно відповів капітан. — Я сказав би так: дуже конкретне і водночас дуже абстрактне…

— Це вже цікаво… Гніздечко в «Жаблоті»… Там ваші земляки… Одеса-мама, — посміхнувся Френк, показуючи не тільки міцні й рівні зуби, а й свої широкі міжнародні знання.

— Одеса-мама і Київ-тато, — додав своїх кілька слів Дем’ян Демчук.

— Нам потрібно проникнути у «Жаблот». Послухати, але не злякати Аркадія Свінцера.

— Ноу проблем!

— Мені здається, там розробляється серйозний план…

— О’кей, капітане. Гаррі, влаштуй викрадення сумочки. Бажано на солідну суму… Склади протокол і підсунь їм «колорадського жучка».

— Як казав один мій знайомий з Бродвею… — почав був сержант, але Френк його перебив.

— Гаррі, цитати потім, а зараз діло. Допивай каву і одна нога тут, а друга… Ти сам знаєш де!

— Як казав мій знайомий з Бродвею, нема нічого простішого, як закинути ногу, якщо дама не заперечує…

— Я б не сказав, — посміхнувся Френк.

— Дивлячись скільки та нога важить і який у неї вік, — посміхнувся Гаррі.

— Ти вважаєш, що я уже такий старий, що…

— Сер, мій знайомий з Бродвею завжди в таких випадках цитує слова однієї дами: не можеш — поможемо, і я повинен вам сказати, що у дами непогано виходило… Брати Фло чи Луїзу?

— Бери Фло… Вона все життя мріяла про Голлівуд. Хай доведе, що Голлівуд не має рації їй відмовляти… Хай зіграє так, щоб навіть ти, Гаррі, повірив, що у неї украли сумочку.

— О’кей! Як казав мій знайомий з Бродвею — нема нічого простішого, як засунути руку в електромережу під напругою у 360 вольт… Проблема тільки, як після того її витягти…

…Капітан Дубль і начальник поліційного управління Френк Фебер залишилися вдвох. Потрібно було детально розробити план операції і, головне, врахувати все, щоб Джиму Пеленсу не воскресати втретє із мертвих… А просто залишатися живим, поки ще є така можливість…

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

— Можете писати рекомендаційного листа в Голлівуд, — посміхнувся Гаррі Стреснер, переступаючи поріг кабінету свого шефа. — Вона так зіграла, що… як сказав мій знайомий з Бродвею, усі наявні в «Жаблоті» євреї заплакали і якби можна було довести, що Фло свого часу зробили обрізання, їй ту суму могла б компенсувати нью-йоркська синагога…

Френк Фебер, нахиливши свою важку голову, дивився на сержанта і думав, з чого почати. А починати потрібно було негайно. Вантаж у двох пікапчиках уже йшов з Лас-Вегаса до Нью-Йорку…

— Отже, яйця везуть сюди, а де звиватимуть гніздечко? — міркував Френк уголос.

— У Таймс-Сквері, — посміхнувся Гаррі. — Як казав мій бродвейський знайомий — травка найкраще росте у Таймс-Сквері. Чому б там не звити гніздечко і не викласти яєчка?

— А якщо вони золоті?

— Якщо золоті — поїдуть оптом до Майямі… Із затримкою на три дні для акліматизації… Як казав мій знайомий з Бродвею, спочатку акліматизація, а потім уже все інше…

— Гаррі, — сказав Френк. — Ти станеш капітаном, як Алекс, — він поглянув на Дубля, який досі сидів і мовчки прислухався — Але скажи чесно, що тобі відомо?

— Сер, — Гаррі почухав за вухом, і капітан Дубль подумав, що цей жест властивий не лише українським сержантам. — Сер, коли ви мовили слово про яйця, я згадав симпатичну Таню з великими очима з «Жаблоту». Вона сказала Аркаші, а Фло мені переклала: «А куди я твої яйця кластиму, якщо ти їх сюди привезеш? Хоча вони й крашені…» Я б, звичайно, це сприйняв, як грім серед ясного неба, але я сприйняв це так, як сприймають усі незнайому мову… Але, як казав один мій знайомий з Бродвею, якби не апетитні стегна моєї дами, то у мене в роті й ріски не було б.

— Що ти цим хочеш сказати?

— Як казав мій бродвейський знайомий, замість того, щоб плакати, вона засміялась. Я запитав тоді Фло: «Чого ти ледь не пирснула із сміху, коли я тобі шепотів — плач?»

Начальник управління зірвався на свої ноги-тумби і з притиском мовив:

— Гаррі! У мене немає часу на твого бродвейського знайомого. Або ти розповідаєш, як сержант, або я зараз покличу Фло… Що вона тобі сказала?

— Фло сказала: «Я б не звернула уваги, коли б не та фраза: а куди я твої яйця кластиму, хоча вони й крашені?» Фло знає російську мову. І перед тим, як перейти до сумочки і заплакати, вона уважно слухала. Аркаша сказав: «Ми для них зів’ємо гніздечко з Таймс-Сквері». «Ти хочеш загриміти, — відповіла Таня, — і я щоб після цього тобі сушила сухарі з українського хліба, який ти тут купуєш за два долари буханець». Ні Фло, ні я не зрозуміли нічого про грім, сухарі і український хліб. Але Аркаша сказав їй: «Ша!» І це зрозумів навіть я без перекладу. «У тому гніздечку сидітиме їхня пташечка, — сказала Фло. — Але не дуже довго… Як тільки яєчка знесуться, пташечка злетить у небо і душа її помандрує в рай, бо гріхів за нею немає». І тут Фло заплакала… Потім вона заплакала ще дужче, коли маленька Таня, схожа на теличку з великими сумними очима, сказала до Аркаші на чистому одеському діалекті: «Забери звідси цю товсту корову, або дай їй кілька доларів за рахунок крашених яєць, бо її з приміщення так просто з цим бовдуром не виженеш». Вони образили й мою честь, сер. Честь мого мундира, але, як сказав мій бродвейський знайомий, їхнє щастя, що в цей час мій національний мундир висів дома в моїй імпортній шафі.

— Якби це мені розповіла Фло, Гаррі, я б тебе розцілував…

— Сер, — посміхнувся Гаррі. — Мій бродвейський знайомий казав: а ви спробуйте, і вам, може, сподобається…

— Знаєш що, Гаррі?.. Якщо вже кому й виступати в ролі «хазяйки», то гадаю — мені. Тобі цього не казав твій бродвейський знайомий? — посміхнувся задоволений Френк.