- Ой боже! Хто це?

Хотiла вже тiкати, але вiн придержав її за рукав:

- Це я… Роман…

- Чого ж це ти… ви тут?

- Послишал, как пойош, та й прийшов.

- Отож! Чого б то ви до мене прийшли!

- Того, што харошiнька! - I вiн хотiв обняти її за стан, але вона випручалася.- Как тiбя звуть?

- Левантиною…

- Харашо! - I таки обняв її й притулив до себе. Але вона зараз одiпхнула його, вирвалась i, покинувши й вiдра, як коза дика, втекла, покрившися за деревами.

"Еч, яка прудка! - подумав Роман.- Моторна! А ловка дiвчонка,- треба б заходиться коло неї!"

Постояв ще трохи, дожидаючи, чи не вернеться по вiдра. Не верталась. Пiшов додому в свою клуню.

Туди ж тим часом прийшов спати Зiнько.

- Я думав, що ти вже спиш, Романе, а ти ще ходиш.

- Не спиться какось.

- От менi часом не спиться. Усе думки обнiмають та й спати на дають.

- Думки? - сказав Романа i Зiньковi на мить здалося, немов сказав, трохи глузуючи: -Што за думки?

- Та всякi… От учора я все думав, як його так iзробити, щоб усiм людянi добре на свiтi жилося? А то от хоч би сказати про землю… Такого народу намножилося i дедалi то все бiльше й бiльше людей на свiтi стає… Людей бiльшає, а землi не бiльшає… Ну, тепер скрутно людям жити, а дедалi - все скрутнiше, все скрутнiше буде… i так колись iзробиться, що не ставатиме людям того, що земля може зародити… Що ж тодi робити людям? Хоч з голоду гинь!

- Вот штука! - вiдказав Роман.- Не станить тут чого єсть - прикажуть переселяться на другое место, та й шабаш!

- Та я ж кажу: а як i на Другому мiсцi так буде? По всiй землi так. Що тодi буде? Може, про це в книжках абощо пишеться? Тебе добре навчено в салдатах, Романе, то ти це повинен знати.

- В каких там книжках? - одказав Роман.- Вот будуть iщо такiї книги печатать! Про ето начальство само знаєть, как i што.

- Нi,- не згодився Зiнько,- от я читав одну книгу про чужi краї, так у їй…

- А, пустяк внiманiя! - перепинив його Роман.- Лучче давай спать!

Вiн одвернувся, мов хоче спати. Вiн був малописьменний, книжок не читав, хiба часом анекдоти про Балакiрева. Тепер вiн бачив, що Зiнько за нього бiльше письменний i щось знає таке, Що Роман його не знає, i йому стало нiяково. А Зiньковi здалося, що Роман менше знає, нiж спершу вiн, Зiнько, думав про його.

Другого дня вранцi батько зайшов у клуню, збудив Зiнька й Романа i звелiв обом iти на тiк молотити. Зiнько зараз устав i пiшов, а Роман довго ще огинався. Йому зовсiм не хотiлося молотити, трохи навiть сором було до чорної роботи братися. Що це батько собi дума? Що вiн буде йому в гною риться, волам хвости крутити? Не пiти оце, та й годi!

Одначе цього разу ще не зважився сперечатися з батьком i пiшов на тiк. Сонце ледве починало визирати з-за обрiю, було росяно й холодно i Роман аж тремтiв. На току вже були батько й брати.

- А що, брате, холодно? - озвався Денис.- У вас там по городах тепер iще сплять. Та дарма! Як цiпком попоммохаєш, то так угрiєшся, що й потом тебе вмиє.

Роман нiчого не вiдказав, узяв цiп i став ближче до Зiнька. Ударило чотири цiпи: три смiло й важко, один яоксь не до ладу. Роман зосiм одвик од цiєї роботи. Вiн не потрапляв у лад, замiсто щоб уцiлити бичем, бив у снiп кiнцем цiплина, а бич завертався вгору i заскакував назад. Вiн розсердився й гупнув з усiєї сили. Бич одiрвався, вiдскочдв i вдарив Романа по руцi дуже боляче. Роман кинув цiпилно й лайнувся.

- Еге, синку,озвався батько,- та я бачу, що тобi треба довго привчатися, щоб iзнову добрим молотником стати.

- На чорта я буду привчаться? - визвiрився сердитий Роман.- Разлi ви думаєте, що я буду гупать тут iз вами по остюках цепом?

- А хiба ж ти думаєш, що хлiб сам буде робитися, сам i в рот кластиметься?

- I без етого дурацкого дєла сит буду!

- Ану як?

- Разлi я сiбє служби не знайду? Вот пойду в iкономiю i прикажчиком поступлю.

- А що ж, добра штука,- вiдказав спокiйно батько.- Аби прийняли.

- Iщо би! Їм образованих людей нужно.

- Та… казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан,_ клятий, не бере! - засмiявся Денис.

- Ет, ви з вашими мужицькими вигадкдми! - роз-сердився Роман, кинув цiп i пiшов з току.

Батько з синами ззирнулися, але нiхто нiчого не сказав, i цiпи знову загупали по повноколосих сопах, далеко озиваючись у свiжому живощому повiтрi веселого, сонцем осяяного ранку.

Сердитий Роман, не заходячи в хату, подався просто на село й опинився у врядника. Там вiн подтрапив на чай, напився його добре, потiм ще посидiли та побалакали. Романовi хотiлося, щоб його заставлено й обiдати, дак господарi або не догадались, або не схотiли того. Довелося йти обiдати до дому. Прийшов, як уже всi пообiдали, i обiдав сам. Мати, щоб йому догодити, зарiзала й зварила курку. Виголодавшись, Роман не зоставив з не ї нiчого. Поп ївши, зараз подавсь iciiaу з дому.

Почув, що сьогоднi тiлькi прийшов до Гриценкiв їх солдат, дак i повiявся туди. Вiн з ним не в одному полку був, та те дарма: солдат, то вже одинаково, що й товариш.

Гриценки були вбогi люди i не закликали бесiди так, як Сивашi, але i в їх були гостi: двоє-троє родичiв. Бiлявий поганенький солдатик сидiв за столом радий такий, що аж сяє, i розпитував про хазяйство, про родичiв, про товаришiв, бажаючи знати все, що сталося на селi, вiдколи його не було дома. Романа посадили за стiл, шанували…

Вернувся Роман додому аж увечерi i лiг зараз спати. Другого дня пiшов зранку, поблукав по гаях до обiд i прийшов додому так, щоб iзнов обiдати самому. Вже кiнчав обiдати,ввiйшов батько з току:

- А де, Романе, був? Чи не в їкономiї?

- Де був, там був! Поспiємо ще з їкономiєю… Современно все зробиться.- Та й вийшов з хати.

- А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком? - запитався Пилип у жiнки, як Роман вийшов.

- А що ж там робити? - вiдказала Параска питанням, мов не розумiючи, бо це справа її мазунчика була.

- Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?

- Оце ще що вигадай! Дитина тiльки приїхала, натомилася,- i вiдпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи вiзьметься.

- Нi, каже, що не хоче братися, а буде в їкономiю прикажчиком поступати.

- А може ж, i поступить! Вiн же в нас образований.

- Треба там таких!

- Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тiльки сварка зчиниться.

- Добре, я перечасую, помовчу трохи,- побачимо, якi з його люди будуть.

I батько справдi замовк i не казав Романовi нiчого.

III

Три днi минуло тихо; на четвертий Роман попрохав у батька карбованця.

- Нащо? - спитав батько.

- А што ж я без копейки жить буду? Покуда дайшов - витратился. I папирос нє за што купить!

- Ге, хлопче! _Як ми будемо на панськi цигарки грошi переводити, то скоро в нас i хазяйства не стане,- вiдказав батько.-Нема в мене грошей.

Роман грюкнув дверима та й подався на село. Вiн гнiвався на батька й на братiв страшенно, лаяв їх мужвою нетямущою, що не розумiють, як повиннi поводиться з образованим чоловiком. Але вiн те знав добре, що як батько затнеться, то вже з ним нiчого не зробиш. Грошей вiн не дасть.

Треба справдi пiти в їкономiю: а може, пощастить. їкономiя була велика, i людей там служило багато. Роман зараз же пiшов у контору до вправителя.

- А що скажеш? - спитався той. i Роман почав виясняти, що служив на службi i хотiв би мати якусь пристойнiшу, нiж проста хлiборобська, роботу.

- Яку ж то роботу? - попитав управитель.

- Хотiв би прикажчиком.

- Еге, не треба нам прикажчикiв, бо всi є. Та й хiба ж ти знаєш хазяйство? Був у салдатах, служив десь швейцаром, а до хазяйства пнешся! - I вправи-тель повернувсь було до свого дiла, але зараз же знов озвався: - Хiба що… От у контору менi треба одного чоловiка… Тiльки щоб добре письменного. Письменний?