Останнім часом взяли і склали новий перелік «Див світу». А чому б і ні? Від того першого списку практично із семи залишилося не знищеним лише одне диво.
І серед нових — те саме місце, де Кнорозов слухав, хоча не дуже уважно, Паваротті. Він думав про інше, і я розумію його, при всій повазі до оперного світового маестро. Бо відбувалося усе це там, де був створений Дрезденський код. Феноменальне вчення про Креатора, Людину, Час, Космос, Землю, відоме під спрощеною назвою «Календар майя».
Йдеться про місто Чечен Іца, яке не тільки за кількістю мешканців було одним із найбільших і налічувало десятки тисяч мешканців, було не тільки одним із найсильніших і найбагатших у цивілізації майя, а й одним із сакральних, а також центральним науковим центром.
Як і належить за статусом щойно проголошеного нового «дива світу», тут не проштовхнешся. Погода карибська така, що досить п’яти хвилин перебування на відкритому сонці, і футболку можна викручувати. Хоча це не так. Піт, як не дивно, не є обтяжливим для вашого самопочуття. Сотні автобусів і тисячі землян рояться тут, неначе по дну океану плавають урізнобіч цією мокрою до неймовірності саваною.
Від платного входу належить пройти півтори сотні метрів дороги, обкладеної щільними рядами торговців артефактами — такими вишуканими і приголомшливо красивими, що язик не повертається назвати їх просто сувенірами.
Усі тут галасливо нав’язливі, як і має бути на торжищі. Звертаю увагу на мовчазну приземлену жіночу постать, занурену поглядом кудись поза світом цим гомінливим. У руках її — власноруч вишитий храм, до якого я прямую. Нині ця серветка із вишиваним зображенням храму у моєму київському кабінеті, а образ древньої майянки — завше перед очима, як сама нетлінність цивілізації, до якої вона належить, і від того так винятково вміє дивитися понад виром невгамовного всепланетарного люду, що спливається сюди бурхливими потоками зі всіх земних усюд.
Усе відбувається так, як і зі всіма попередніми відкривачами пірамід: поміж густорослих джунглів — раптом дорога до Неба!
На відміну від єгипетських пірамід, до яких звиклося уже, як до майже домашніх готелів Шарм аль Шейха, тутешні мають на своїх могутніх раменах сходи, якими, однак, топтатися по Чечен Іці не дозволяється. Реліквія під захистом міжнародного права, щоб не товклися по ній мільярди бажаючих.
А я роблю дещо інше: просто плескаю у долоні. Аплодую цій рукотворній красі. А вона — озивається!
Синхронно зі звуком, що йде від ваших долонь, цей велет усім своїм мегатонно–багатотисячним громаддям відгукується. Шепоче вам вдячність. Бо це відлуння особисто для себе чує кожен із кількох тисяч, які стоять тут і аплодують.
Як може кам’яна велетенська споруда віддавати луною, як мініатюрна дитяча іграшка? Як це? З часу відкриття Чечен Іци і донині — люди не знають, як це може бути. Це ж не музична шкатулка, але — музична піраміда!
І хоча на сходи не пускають, тлумач, який покликаний вдовольняти вашу допитливість, молодий майянець запевняє вас, що якби ви йшли вгору по сходах самою пірамідою, кожен ваш крок відлунював би також. Але не якимось невибагливим звуком оплеску, а пташиним цвіріньканням.
Ти піднімаєшся до вершини Храму, людино, а він співає тобі осанну!
Божественним літургійним співом священної, сакральної птиці Коатль, на яку тут, сказати б, моляться.
І тут я згадав древню ікону у нашій селянській хаті, на якій була зображена Свята Трійця. Мама вчила мене азів християнства. Із Отцем і Сином, Ісусом, для дитячого сприйняття все зрозуміло. А от Дух Святий — він був зображений у вигляді птаха із розпростертими крилами у сяйві ореолу.
Так от, для майя цілком конкретний птах, який літає донині довкруги піраміди Кукулкана у Чечен Іці, як у всіх юкатанських джунглях, — Божественний Дух. А його спів, який відтворює могутнє тіло піраміди, — голос Духа майя.
Голос, яким промовляє з нами це «диво світу», співаюча піраміда Чечен Іци, — це мова Духа. Голос невидимого Бога, який, одначе, спускається на Землю протягом трьох годин, коли тримається цілковита рівновага світла і темряви у взаєминах нашої планети із її сонячним сімейством.
На жаль, я був тут на початку вересня, відзначивши День незалежності України укупі із сином–дипломатом смачним американським стейком із каліфорнійським вином у ресторації Рокфеллер–центру на знаменитій нью–йоркській П’ятій авеню. А якби графік відвідин Чечен Іци склався трохи пізніше?
21 вересня — день осіннього сонцестояння. Рівно о 17–й годині цього особливого дня у взаємовідносинах Землі із Сонцем світило опускає — відповідно до космічного плану майя — свій промінь так, що він заломлюється крізь щілини у склепінні храму, що на вершині піраміди, збігає зверху вниз по ребристій центральній грані піраміди і зливається із скульптурою голови біля підніжжя. Утворюючи візуально тіло Бога, який сходить із Неба на Землю.
Що колись робили майя, коли бачили це реальне зішестя реального Бога? Можна собі тільки уявити, що тоді творилося, коли нині зматеріалізовані діти різних народів і континентів просто волають тисячоголосо від захоплення.
Бог — той самий, в честь якого названо проспект у Канкуні, на якому я живу. Кукулкан — крилатий змій чи птах–змій. Очевидно, у них не було будь–яких негативних відтінків у трактуванні оцього представника земної фауни, бо змій у них — це мудрість.
І знову, попри релігійно–сакральний смисл, до якого у представників теперішніх вірувань може бути своє, розмаїте, ставлення, як так зроблено, як так вони примудрилися Сонце підкорити? Відповіді сучасні архітектори та інженери не знають.
Звичайно ж, чотири ребра піраміди — точно за сторонами горизонту. 91 сходинка від підніжжя до вершини. Помножте на чотири сторони світу — і матимете 365 днів! Бо ця музично–божественна піраміда — ще й Календар.
Врешті, є ще одна одиниця виміру — 9 своєрідних поверхів, укладених один на одного.
Отут належить зупинитися глибше над розгадкою пірамідального храму, у якому кожен начебто формально–архітектурний вимір містить код, який належить сприймати і як послання нам водночас.
ВДОМА — ЦЕ ВСЕСВІТ
Сходження на гору під мелодію Духа — це процес творення світу, у якому ми живемо. Перший рівень — виникнення матерії в результаті великого вибуху — 15–16 мільярдів років тому.
Наступний рівень еволюції—перші примати (40 мільйонів років углиб). На цьому поверсі виростає племінний рівень. Поява першої пралюдини — 2 мільйони років. Відтак вимір, на якому витворився такий феномен, як мова. І сталося це в межах 100 000 років тому. Врешті, національний рівень, з якого розпочинається 5125 років «Календаря майя» і головною прикметою якого є писемність.
Планетарний, наш теперішній рівень земної еволюції настав у XVIII столітті, і його прийнято називати індустріальною епохою.
А тепер–от, після 21 грудня 2012–го, коли закінчується «Календар майя», нам належить перейти на новий, галактичний, рівень розвитку. І над ним є ще два рівні — вселенський і божественний.
Часова одиниця виміру, за літочисленням майя, як відомо, — відрізок у 20 днів. Так от, кожен рівень еволюції у 20 разів коротший від попереднього. От чому сакральна архітектурна форма — піраміда, а не прямокутник, круг чи будь–яка інша геометрична фігура.
А наразі на доволі приземленому мислительному рівні я спостерігав, як іде реконструкція споруди позаду піраміди. Метод будівельного підряду доволі своєрідний: на сходах сиділи будівельники, або, точніше сказати, чорноробочі, і з плеча на плече передавали живою вервечкою нагору будматеріал — цеглу, камінь, бетон. Монотонна така робота у спадкоємців майя, які на їхніх храмах горбатяться не на жарт заради кавалка хліба. Але хіба будь–яка робота, спрямована знизу вгору, може бути легкою? Від Великого вибуху і до наших днів, коли викінчується біля підніжжя сьомого поверху наш черговий еволюційний відрізок.
Обабіч святилища Кукулкана — лише кілька десятків метрів до іншого центру маянського генія. Об’єкт древньої (а за способом соціального життя — печерної) цивілізації, яка не знала колеса і не вміла виплавляти метал.