Однак уся попередня практика, навіть із аномаліями нацистсько–расистського людиноненависництва, нездатна зупинити реалізацію, чи точніше вже самореалізацію, незалежно від нашого хотіння — закону Мура! У мені теж громогласно протестує християнсько–схоластичний консерватор, але, на жаль, — не зупинити, шановні!

Перейти межу дозволеного людині — переступити поріг, за яким що буде — покарання чи, навпаки, винагорода, включно із головним призом — безсмертям?

Ті, що тягнуть за рукав назад і благають не гратися з вогнем, себто із Богом, мають рацію. Ох, небезпечні це ігри із самим Всевишнім!

Але я думаю от над чим. Закон Мура, з якого все пішло–поїхало — і ця лава магми чи плазми під скромною назвою Інформація, і її заполонення світу під геометричною експонентою, — хіба могло усе це статися без санкції звідтам?

Ми, як відомо, дуже мало знаємо. І нам, коли настає час, опускається чергова порція Нових Знань. І раз посипалося воно, як із рога достатку, то значить, так і треба, то значить, час настав, отже, нам дозволено із тим джином щось робити, випущеним не нами, який уже править нами за законом Мура.

Ті, що кажуть: вперед і вище, — організувалися у планетарний рух. Він називається — трансгуманізм. Або ще одна назва — рух екстропіян.

У його рядах — наукові світила планетарного масштабу і сильні світу цього, як правило, закулісно сильні. Бо ті, що у телевізорі щодня белькочуть, — ляльково–циркові макаки, які нічого не вирішують. Тих, що реально управляють світом загалом і державою зокрема, в тому числі й Україною, у телевізорі не має бути за визначенням.

Реальні плани екстропіян, уже реалізовані і ще не реалізовані, — за сімома замками. Однак у публічній сфері трансгуманізм поширюється за принципом: «Кожен, хто хоче і може стати кращим, має на це повне право».

Людина має право створити себе заново. Їй це право дано, раз у її розпорядженні опинилися інструменти, як це зробити. Якби Той, котрий визначає межі цього права, не розширив би його, то й інструментів не дав би. Не дав же Гітлеру? Покарав досить–таки жорстоко цю несанкціоновану спробу німецької нації стати вищою расою.

Найпершим із цих відчайдухів назву нобелівського лауреата Джеймса Уотсона. Він очолює найсильніший на планеті центр генетичних досліджень у Колд–Спрінгс–Харбор, штат Нью–Йорк.

Кажуть, що американці, реально керовані уже люденами, володіють технологіями на століття наперед, які всім іншим і не снилися. Цілком можливо, виходячи із того, що вони просто полюють по всьому світу за мізками, в порівнянні з якими усілякі там нафтогазові ресурси чи золотовалютні запаси резервної системи — полова.

А щодо персоналії Уотсона — у сенсі, чи варто його слухати, чи ні, то нагадаю, що він — не менше, ніж Ньютон чи Ейнштейн наших днів, оскільки саме він відкрив спіральну структуру молекули ДНК.

Якщо взяти перелік наймудріших книг, написаних уже в ХХІ столітті, то це практично книги, в основі яких — філософія трансгуманізму. Розпочну із знайомого імені автора «Кінця історії» Френсіса Фукуями, який написав цього разу «Майбутнє після людини». Далі: Рамес Наам — «Більше, ніж людина», Грегорі Сток — «Реконструкція людини», Джеймс Х’юз — «Громадянин Кіборг».

Палкий теоретик трансгуманізму й автор книги «Світанок сингулярності» Майкл Дирінг пише: «Люди зможуть мати повний контроль над проектуванням, структурою, функціонуванням і зовнішнім виглядом своїх тіл. Ми будемо жити у фантастичному світі, заселеному ангелами, демонами і гоблінами. Індивідуальність буде головною рисою. Досконалість тіла і розуму буде нормою. Нові фізичні можливості будуть звичними. Надлюдський штучний інтелект призведе до таких наслідків у суспільстві й у самих наших можливостях, які видаються недосяжними для нинішнього людського рівня інтелекту, включно із завантаженням людської свідомості».

І звідки все це взялося? Аж дух перехоплює — термін «генетична інженерія» вперше в історії людства був артикульований у Львівському університеті. Моєму рідному альма–матер!

Сталося це у 1941 році, коли Сталін пішов, а Гітлер прийшов — одна окупація змінила іншу. Але хто сказав, що такі містечкові зміни переривають працю над вічністю? У місто, в якому зняли прапори інтернаціонал–соціалістів з п’ятикутною зіркою і повісили прапори націонал–соціалістів зі свастикою, приїхав, наче нічого не трапилося, виступати із лекцією відомий на той час мікробіолог із Данії пан Лост. Щоб проголосити народження генної інженерії.

У 1978 році Луїза Браун народить першу у світі дитину із пробірки — точно так само, як була створена перша людина богами–анунаками. У 1997 році з’явився перший клон — овечка Доллі. У 2005 році у Південній Кореї, де немає жодної заборони на клонування, оголосили, що така штука, як клонування ембріона людини, для них пройдений етап.

Мрії, фантазії, реалії, страхи, гріхи і провидіння — усе перемішалося. Як до цього ставитися? Стримано. Вдумливо.

Три науки — біотехнології, нанотехнології та інформаційні технології — стануть трьома китами нової, вищої, людської раси. Біо–нано–інфо — от тріада, яка породжує світ люденів, виходячи із такої феноменальної і загалом–то доступної для розуміння істини: усі живі істоти — це не більше, ніж системи обробки інформації.

Звичайно, у цій трійці пріоритет я віддав би науці № 1 — біології. У ролі інтелектуального локомотива вона замінила хімію, яка видихнулася. Якби мені довелося нині обирати рід занять, я б зупинився на цій королеві наук.

А в мої шкільні роки навіть подумати було смішно про біологію як улюблений предмет з ілюстраціями про хребет, кишківник і тазостегновий суглоб. Недарма таких хоч і здібних, але дивакуватих могли називати насмішкувато — ботаніками.

Тепер скидайте капелюхи і просіть вибачення у біології та іже з нею.

Про двох з тріади говорилося. Що стосується нано–, то це, фігурально кажучи, збиральний цех атомів. Це мільйонні частки міліметра. Це втручання людини у міжатомні і міжмолекулярні відносини.

Тут теж є своє світило — Ерік Дрекслер з його книгою «Машини творення: грядуща ера нанотехнологій». Вслухайтеся у цей гам у світі мікрочастин, вслухайтесь, як труться боками між собою ці персонажі, яких нашому звичайному кругозору так важко збагнути: «В синапсах клітини мозку передають сигнали своїм сусідам, вивільняючи бульки хімічних молекул. Ці молекули товчуться між собою, поки не зв’яжуться із молекулами–датчиками сусідньої клітини, іноді викликаючи нейронний імпульс. Хімічні синапси — повільні перемикачі, а нейронні імпульси рухаються повільніше, ніж звук. З асеблерами молекулярні інженери будуть будувати цілі комп’ютери — менші розміром, ніж синапси, й у мільйони разів швидші.

З машинним ремонтом клітини можливості продовження життя стають зрозумілими. Наномашини будуть відновлювати клітини, коли їх специфічні структури залишаються неушкодженими, і будуть замінювати клітини, котрі будуть зруйновані. Так чи інакше, вони будуть відновлювати здоров’я. Старіння по суті нічим не відрізняється від будь–якого іншого фізичного зношення. У ньому немає жодного таємничого впливу календарних дат на містичну життєву силу. Хрусткі кістки, зморшкувата шкіра, низька ферментна активність, повільне зцілення ран, погана пам’ять і все інше відбувається у зв’язку із пошкодженням молекулярних машин, хімічних дисбалансів і порушення порядку в структурах. Відновлюючи структуру всіх клітин і тканин тіла до такого ступеня, якими вони були у молодості, машини ремонту відновлюють здоров’я.

Люди, які доживуть неушкодженими до часів машин ремонту клітин, матимуть можливість відновлювати здоров’я юності і підтримувати його стільки, скільки їм того захочеться».

Якби мене спитали ті, що цим займаються, як мені бачиться першочерговий алгоритм у сфері генної інженерії, я би попросив їх виготовити такий пристрій, який вимірює вміст інтелекту і совісті в людині.

Перед тим як висуватися у народні депутати, наш кроманьйонець йде до лікаря за довідкою. Там пристроєм на кшталт того, як міряють артеріальний тиск чи цукор, вимірюють в арифметичному виразі наявність розуму і совісті. Якщо у довідці пише: «Вище норми», можна реєструвати у ЦВК.